Грудень 1991 року – одна з важливих віх для ПМР. Саме в ту пору була створена перша національна організація республіканського масштабу – Спілка українців Придністров’я.
Установчій конференції, що відбулася 7 грудня у великому залі Палацу культури «Современник», передувало багато подій. У відповідь на взятий кишинівським керівництвом курс на об’єднання з Румунією мешканці Лівобережжя Дністра – представники багатьох етносів – виступили з обґрунтованою вимогою враховувати їхні національні інтереси.
Українці, що живуть тут упродовж століть, мали зрозуміле людське бажання – зберегти свою культуру, спілкуватися рідною мовою, бути рівноправними членами соціуму. Щоб втілити ці ідеї в життя, вони почали об’єднуватися. У 1990 році в Бендерах і Тирасполі були створені товариства української культури, а в лютому наступного року – й у Кам’янському районі.
Саме ці три товариства 27 жовтня 1991-го на загальних зборах прийняли рішення про об’єднання. У грудні була створена Спілка й ухвалені її програмні документи, згідно з якими громадська організація працює вже протягом 30 років.
За цей час вона поповнилася первинками, що діють у всіх містах, і тому на урочистості на честь ювілею Спілки прибули делегації з різних куточків Придністров’я: від столиці до невеликих сіл. Їх гостинно зустріли рашківчани.
Яскравою сторінкою новітньої історії є Всенародне віче українців Придністров’я, що відбулося в Рашкові у травні 1992 року.
Буває пісня тугою налита…
Одним з ініціаторів проведення віче став Олександр Бут – перший голова Спілки. Вже більше ніж 20 років його немає з нами, але друзі, колеги, товариші по громадській роботі зберігають пам’ять про керівника республіканського масштабу, ім’я якого сьогодні носить Спілка українців Придністров’я.
Спогадів цього дня було багато, адже в кожного, хто приїхав у Рашків, зберігається в глибині душі свій Олександр Бут – журналіст, який порушив найзлободенніші теми та вмів задушевно розповісти про простого трудівника. Він – народний обранець, якому жителі Кам’янського району довірили представляти свої інтереси у Верховній Раді МРСР. Громадський діяч збирав на акції протесту проти націоналістичних дій Народного фронту Молдови тисячі земляків. Активіст масштабного руху за відтворення на Лівобережжі Дністра державності брав участь в історичному проголошенні ПМР та у важкій роботі з її становлення.
«Олександр Миколайович був різносторонньою людиною, багатогранно обдарованою особистістю. Він співав так, що заслухаєшся, а потім і підспівувати починаєш. Був талановитим оратором, який умів заволодіти увагою будь-якої аудиторії, та харизматичним лідером, що міг зацікавити своєю ідеєю тисячі людей і повести їх за собою. Яскраве підтвердження тому – об’єднання в кінці минулого століття придністровських українців у національну общину. Під керівництвом Бута вона незабаром стала однією з провідних організацій нашої молодої республіки. Чим лише не займалася Спілка українців Придністров’я! Налагоджувала контакти з Україною, які посприяли мирному вирішенню конфлікту на Дністрі. Будувала мости народної дипломатії між людьми багатьох країн на різних континентах. Порушувала проблему подвійного громадянства для придністровців і добивалася її позитивного розв’язання. Головна ж діяльність розгорталася в нашій республіці. Вона допомогла українцям, які відвіку живуть на Лівобережжі Дністра, пригадати про своє коріння, заговорити рідною мовою, дала можливість навчати нею дітей, прищепити їм пошану до культури свого народу», – поділився спогадами про товариша, з яким разом створювали й розвивали республіку, перший Президент ПМР Ігор Смирнов.
Багато втрат пережила наша громада за 30 років. Зникли стовпи, на які спиралася з моменту створення Спілка українців Придністров’я: Борис Палагнюк (Рибниця), Леонід Іванович (Бендери), Микола Стасішен (Кам’янка), Василь Проценко (Тирасполь); багато інших активістів пішли з життя, не встигли реалізувати всіх своїх планів.
Душа народу не вмре ніколи…
Президент ПМР Вадим Красносельський висловив членам Спілки українців Придністров’я вдячність за просвітницьку діяльність і неоціненний внесок у розвиток культури нашої країни. «Спілка є одним із найактивніших об’єднань республіки, – сказано у вітальному адресі Глави держави. – Упродовж багатьох років ви зберігаєте рідну мову, примножуєте традиції народу, консолідуєте історичні зв’язки українців у Придністров’ї та за його межами, берете активну участь у громадському і культурному житті ПМР».
Про діяльність упродовж 30 років, коротко, але ємко розповів голова Спілки Петро Богуцький: «До ювілею ми прийшли з вагомими досягненнями. У Придністров’ї рівноправно з російською та молдавською застосовується українська мова: її вивчає молоде покоління – від дошкільнят до студентів, нею видаються книги, виходить у світ республіканська газета «Гомін», вона лунає в теле- і радіоефірі. Триває активна багатогранна робота зі збереження культурної спадщини українського народу. Одним із найважливіших її аспектів є республіканський фестиваль української народної пісні «Пшеничне перевесло». Нині ми проводимо цей захід 17-ий раз!»
Керівник громадської організації зазначив, що, починаючи з 1992 року, коли Ігор Смирнов підписав Указ «Про заходи щодо забезпечення розвитку української культури та освіти, задоволення соціальних потреб українського населення ПМР», і до цих пір Спілка відчуває вагому підтримку з боку держави, всіх гілок влади, багатьох відомств і установ, а головне – від населення.
На урочистостях активістам української громади вручили державні нагороди, зокрема трьом членам народного самодіяльного гурту «Стожари» з Григоріополя. Керівник колективу Ніна Баланко відзначена орденом «Трудова слава», акомпаніатор Віктор Вербецький – орденом Пошани, артистці Валентині Чорноус вручений Лист подяки Президента ПМР. Високий професіоналізм і плідна громадська діяльність учителя української мови та літератури з Тирасполя Валентини Прокопенко відзначені медаллю «За трудову доблесть». Грамоти Президента за заслуги в галузі збереження і примноження народної культури вручені Олексію Бабину з Дністровська й Аллі Турчиній із Бендер, а Листи подяки – Яні та Сергію Луценкам, які працюють на ниві музичної просвіти учнів Республіканського українського теоретичного ліцею-комплексу.
Плідну роботу Спілки високо оцінили в Києві, що засвідчили вітальний адрес голови товариства у зв’язках з українцями за межами України Миколи Жулинського та участь в урочистостях народних артисток України Світлани Мирводи, Тетяни Кисляк і Тетяни Школьної. Вони подарували ювілярам старовинні та сучасні українські пісні. Естафету музичних поздоровлень підтримав Державний симфонічний оркестр ПМР під управлінням народного артиста республіки Григорія Мосейка. Талановитий виступ колективу став своєрідним прологом до фестивалю «Пшеничне перевесло» – тією високою планкою, досягнути якої прагнули конкурсанти.
Народна пісня –голос невсипущий…
Територіальні організації, що входять до складу Спілки, не випадково називаються товариствами української культури. Їхня діяльність спрямована на збереження та розвиток усіх складових багатогранної спадщини народу, адже культура – це комплекс чинників: від народних страв – до філософії. Показати хоч би частину цього багатства постаралися організатори урочистостей на чолі з головою Кам’янського районного товариства української культури імені Тараса Шевченка Валентиною Стасішеною.
У фойє Рашківського будинку культури гостей зустрічало українське подвір’я: за плотом – біла хатинка під солом’яним дахом.
Це завідувач сільського музею Ольга Сливка постаралася відобразити етнографічний колорит краю. На тканому килимі розташувалася різьблена скриня з горою подушок. На розшитих візерунками рушниках – глиняний посуд. На стіні – старовинна ікона… У цьому інтер’єрі з задоволенням фотографувалися учасники та гості фестивалю.
Поруч розташувалися виставки сучасних майстрів ужиткового мистецтва. На них були представлені перші, ще не зовсім досконалі вироби дітей та справжні шедеври досвідчених рукодільниць, дивовижні роботи викладачів і учнів художньої школи.
Українського колориту додали мізансцені артисти, що вже переодяглися в народні костюми. Кожен колектив, який прибув на фестиваль, оригінальний і самобутній, тому в Рашкові можна було побачити повний святковий стрій. Особливо дивували приголомшливі жіночі образи. До незмінної вишиванки одні додавали яскраві спідниці, інші – запаски з плахтами. Хазяйки підкреслювали свій статус білосніжними фартушками з орнаментами. Голівки дівчаток прикрашали віночки, а жінок – яскраві хустки, пов’язані за традиціями різних регіонів України.
Нагадуючи про те, що настала зима, доповнили свої традиційні костюми розшитими жупанами артисти «Хрустовчанки». Заслужений колектив ПМР на правах господарів відкрив конкурсну програму. Кам’янщину також представляли народний ансамбль козацької пісні «Черемшинка» з Катеринівки та тріо «Веселі дівчата», нещодавно створене в школі села Слобода-Рашків.
Один за одним піднімалися на сцену колективи та солісти з Тирасполя і Бендер, Григоріопольського, Рибницького та Слободзейського районів. І лунала в залі українська пісня – ніжна, лірична, весела, жартівлива, сумна, викликаючи в душах найскладніші, найглибші почуття.
У фестивалі взяли участь майже сто артистів. Вони представили на суд професійного журі, до складу якого увійшли київські гості, понад 30 пісень, що виражають радість і смуток, сподівання та мрії народу. Глядачам була продемонстрована виконавська культура в усьому її розмаїтті: від традиційного народного співу а капела чи у супроводі одного музичного інструмента – до сучасного аранжування у стилі рок-груп.
Щоб визначити кращих, журі знадобилося чимало часу. «Учасники фестивалю настільки достойні, що у нас виникли гарячі суперечки, – поділилася враженнями Світлана Мирвода. – Було видно, що артисти довго й ретельно готувалися, багато репетирували, щоб представити українську пісню в усій її красі. Завдяки цьому твори пролунали яскраво, натхненно, розкрили історію нашого народу, його прекрасну душу».
Призові місця визначили в різних номінаціях і вікових групах: серед дорослих виконавців, молоді та дітей. Вищі нагороди конкурсу були вручені юному солістові з Тирасполя Георгію Бадюлу, дуетам «Начало» (Слободзейський район), Ганни й Андрія Верническо (Бендери), Неллі Дегтярьовій та Яфіт Дашко (Тирасполь), ансамблям «Стожари» (Григоріополь) і «Калинонька» (Бендери). У їхньому виконанні наша рідна пісня – легка, як сон, примарна, ніби щастя, сонячна, наче мрія, – зігріла кожне серце у старовинному Рашкові та полетіла над сивим Дністром туди, де відбудеться нова зустріч під назвою «Пшеничне перевесло»
Ніна ПАНАЇДА.
Фото з вiдкритих джерел.