Iсторики Росії вважають князя Олександра Невського національним героєм, істинно християнським правителем, охоронцем православної віри та свободи народу.
З раннього дитинства він здобув ґрунтовну всебічну освіту. Наставниками юного князя були особи духовного сану: єпископи, священики та ченці. Навчався він військової справи, вивчав мови. Єпископ Суздальський Симон у Спасо-Преображенському соборі Переславля-Залеського здійснив над юним Олександром обряд посвячення у воїни.
Перші відомості про Олександра відносяться до 1228 року, коли Ярослав Всеволодович, який княжив у Новгороді, вступив у конфлікт з городянами та був змушений виїхати в Переславль-Залеський – свій родовий маєток. Незважаючи на від’їзд, він залишив у Новгороді під опікою довірених бояр двох малолітніх синів – Федора та Олександра.
Після смерті Федора в 1233 році Олександр став старшим сином Ярослава Всеволодовича. З ранніх років він супроводжував батька в походах. Таким чином 1235 року йому довелося бути учасником битви на річці Емайиги (в нинішній Естонії), під час якої війська Ярослава вщент розгромили німців.
У 1236 році Олександр був посаджений на новгородське князювання, а через три роки (1239) одружився на полоцькій князівні Олександрі Брячиславні. Своїм шлюбом він уже поєднав роздроблені російські князівства, створивши передумову для подальшого об’єднання Русі в монолітну сильну державу.
У роки свого князювання Олександр Ярославич зміцнював Новгород. Він збудував кілька фортець на річці Шелоні, на західній околиці новгородських володінь, ставлячи форпости там, де можна було очікувати литовських нападів.
Князь очолив боротьбу російського народу проти німецько-шведських завойовників, які, скориставшись ослабленням Русі після навали військ Монгольської імперії, прагнули захопити її північно-західні землі та позбавити виходу до Балтійського моря. Загальну славу Олександру Ярославичу принесла перемога, яку він здобув на березі Неви, в гирлі річки Іжори в липні 1240 року над шведськими військами. Він особисто брав участь у битві. Вважається, що за цю перемогу князя стали називати Невським.
Перемога посилила політичний вплив Олександра Невського, але водночас сприяла загостренню його стосунків із боярством, у результаті зіткнень з яким він був змушений залишити Новгород. Після вторгнення лицарів Тевтонського ордена на Русь новгородці послали своїх представників до Олександра Невського. В 1241-му він повернувся і швидко зібрав військо, на чолі якого, ведучи боротьбу з хрестоносцями, взяв штурмом фортецю Копор’є, потім (разом із суздальцями) Псков, звільнив Ізборськ.
Навесні 1242 року Олександр дав хрестоносцям битву на льоду Чудського озера, відому як Льодове побоїще. Лицарі були розбиті, орден поставлений перед необхідністю укласти мир, за яким він відмовлявся від усіх претензій на російські землі та повертав території, захоплені раніше.
Після цієї битви, продовжуючи ведення грамотної політики своїми наступними енергійними військовими та дипломатичними діями, Олександр Невський зміцнив північно-західні кордони Русі, уклав мирну угоду з Норвегією (1251), здійснив успішний похід до Фінляндії проти шведів, які намагалися закрити росіянам вихід у Балтійське море.
Князь також багато зробив для подолання феодальної роздробленості, зміцнення централізованої великокнязівської влади, запобігання руйнівним набігам монголо-татар на Русь та недопущення втягування її у конфлікт із Золотою Ордою.
Особистість Олександра Невського певним чином причетна і до Придністров’я. У Бендерах є храм святого благовірного князя Олександра Невського – єдиний і найстаріший військовий храм у Придністров’ї. Розташований він на території Бендерської фортеці в парку його ж імені та виконаний у золотих, сонячних тонах. У церкві зберігаються частки мощей канонізованого князя.
За словами Президента Вадима Красносельського, особисто для нього ця постать не просто свята, О. Невський не просто воєначальник, який здобув безліч перемог і захистив велику Росію. «Для мене він і приклад дипломата, який у найскладніших умовах (суспільство теж було розколоте) вибрав шлях збереження держави, свій шлях розвитку, відмовився від західних цінностей, відмовився від заміни православної віри на католицьку. Завдяки Олександру Нев-ському, людині, сповненій мужності, патріотизму та православ’я, Росія сьогодні саме така, якою вона є. А для Придністров’я Олександр Невський є сама Росія», – зазначив Глава держави.
Помер Олександр Невський 14 листопада 1263 року в Городці, повертаючись із чергової поїздки до Золотої Орди. Перед смертю він прийняв схиму (чернечий постриг) під ім’ям Алексій, був похований у монастирі Різдва Пресвятої Богородиці у Владимирі на Клязьмі. У 1724 році за наказом Петра І мощі Олександра були перепоховані в Олександро-Невській лаврі в Санкт-Петербурзі.
У 1547 році Олександр Невський був канонізований Російською православною церквою в лику благовірних як святий, що зумів одночасно відбити удари з двох сторін – зі Сходу і Заходу: уклав мир з віротерпимою Ордою і розбив західні війська, тим самим захистивши православну церкву від католицької експансії
Володимир ДАНИЛОВ.
Фото з вiдкритих джерел.