Хуртовинка
Королівство, в якому жили ельфи та феї було у святковому настрої.
А все тому, що на світ ось-ось мала з’явитися нова фея Зими.
Бо нинішня фея Зими була вже в поважних літах і часто не справлялася зі своїми обов’язками. Та ще й стала геть забудькуватою. Через свою неуважність, вона забувала посипати доріжки снігом і малювати чарівні візерунки на вікнах. Покривати льодом річки та здіймати завірюхи в неї не вистачало сили.
Через це, останнім часом, зими в Королівстві були малосніжними й більше схожими на ранню весну, чи пізню осінь. Що неабияк засмучувало фей, які полюбляли взимку розважатися на ковзанах та санчатах.
Тому всі зібралися посеред Чарівної галявини, де й мала народитися нова фея Зими, від якої всі з нетерпінням чекали кучугурів снігу, тріскучих морозів та іскристо-блискучих сніжинок на ялинках.
Аж ось, невидимими сходами з білої пухнастої хмари спустилася Королева Фей.
Всюди запанувала тиша.
Молода фея Зими мала з’явитися зі Снігової Квітки після того, як на неї проллється магічне світло Місяця. Квітка була дуже гарна: з льодовими пелюстками, на яких були зображені загадкові візерунки, схожі на ті, що на вікнах вимальовує Мороз.
– Ваша Величносте! Як буде звати маленьку фею? – запитали ельфи та феї, наблизившись до Королеви.
– Зараз дізнаємося! – відповіла та й розгорнула Чарівну Книгу, яку тримала в руках.
Щоразу, коли народжувалася фея, її називали тим ім’ям, яке було в черзі довгого списку імен. Серед них були: Завірюха, Сніговія, Льодовинка, Крижинка та багато інших.
– Цього разу нову фею Зими звати Хуртовинка! – урочисто проголосила Королева.
– Хуртовинка! Хуртовинка! – почулося звідусіль.
У середині квітки враз щось клацнуло й пелюстки її розтулилися. Посередині сиділа маленька, незвичайної краси фея.
– Яка красива!
– Яка вона гарна!
– Вона незрівнянна! – чулося навкруги.
Фея дійсно була прегарною. Вона була вдягнена в біле платтячко, вкрите блискітками, на ніжках – вишукані чобітки, оздоблені пухом, біле довге волосся прикрашали блискучі сніжинки, а блакитні оченята – оздоблені білосніжними пухнастими віями.
– Ласкаво просимо! – сказала Королева і посміхнулася.
– Добрий вечір! – посміхнулась у відповідь маленька фея.
Усі радісно заплескали в долоні.
Хуртовинка зістрибнула з Квітки й уклонилася Королеві.
– Я обіцяю, що старанно виконуватиму свої обов’язки, і взимку ніхто сумувати не буде.
– Ми всі дуже на це сподіваємося! А зараз візьми ось цю Книгу знань та обов’язків феї. Бо перед тим, як узятися до справи, тобі треба трішки повчитися.
– Ні! Ні! Ваша Величносте! – заперечила фея. – Мені не треба вчитися! Я й так усе вмію!
– Але ж ти щойно народилася й можеш чогось не знати!
– Я знаю й умію все! І можу вам продемонструвати! – запевнила Хуртовинка.
– Ну, добре, покажи, що ти вмієш, – погодилася Королева.
Усі, затамувавши подих, приготувалися спостерігати дива.
Хуртовинка змахнула лівою рукою – і довге волосся Королеви вкрилося товстим шаром льоду, перетворившись на бурульку.
– Ах! – скрикнула Королева.
– Ой! Вибачте, Ваша Величносте! Я зараз усе виправлю! – сказала фея і змахнула правою рукою.
Тільки-но вона це зробила, як усіх ельфів і фей вкрило кучугурою снігу.
– Ой-ой-ой! Вибачте! Вибачте! Я зараз усе виправлю! – знову пообіцяла Хуртовинка й щосили подула, щоб звільнити від снігу фей. Та зробила це так сильно, що разом зі снігом відлетіли й усі феї. З ними разом могла злетіти й Королева, та, на щастя, вона встигла схопитися за стовбур дерева.
– Припини негайно! – наказала вона.
– Вибачте, Ваша Величносте!
– Я не ображаюся. Але ти зараз візьмеш ось цю книгу і вивчиш усе, що тут написано! – сказала Королева.
– Я зрозуміла! Я вивчу! Обов’язково! – пообіцяла Хуртовинка.
Вона зачинилася у своїй домівці й не виходила звідти кілька днів.
Усе Королівство завмерло в очікуванні приходу справжньої Зими. Напоготові стояли ковзани, лижі, санчата. Усі вбралися в теплі кожушки, чобітки та рукавички й уявляли, як зовсім скоро влучатимуть один в одного сніжками та качатимуть величезну Снігову Бабу.
От, нарешті, їхні заповітні сподівання справдилися!
Дверцята відчинилися, і з хатинки випурхнула Хуртовинка. Вона віддала Чарівну книгу Королеві й сказала:
– З цієї хвилини в нашому Королівстві настає справжня Зима!
Навколо почулися радісні вигуки. Хуртовинка легенько повела тендітною рукою, й усі доріжки всипав пухнастий сніжок. Потім – в інший бік – і дерева вкрив сріблястий іней, тупнула ніжкою – і річки скував гладенкий блискучий лід, плеснула в долоньки – і з неба посипалися сніжинки.
Усім одразу стало весело. Хтось кинувся одягати ковзани, хтось уже ліпив сніжки, а інші – мчали з гірки на санчатах.
– Ти молодець! – похвалила Хуртовинку Королева фей.
– Дякую, Ваша Величносте! Дозвольте зробити вам подарунок, – промовила Хуртовинка і простягла їй брошку у вигляді сніжинки, що виблискувала в рученятах.
– Яка краса! – зраділа Королева й причепила подарунок собі на комір.
Хуртовинка вклонилася Королеві й, сіючи сріблясті сніжинки, полетіла до своїх друзів, радіючи з того, що їй вдалося стати справжньою феєю Зими.
Ольга ЗУБЕР.
Зимовий відпочинок
За вікном летять сніжинки
На дерева і будинки,
На мости і ліхтарі,
На дороги і двори.
Все довкола біле-біле,
Снігопад дарує диво:
Він пухнастим покривалом
Землю ніжно укриває.
Вибігли у двір малята
В сніжки з друзями пограти,
І маленькі топчуть ніжки
В свіжому снігу доріжки.
У веселому танку
Всі кружляють на катку.
Звідусіль лунає сміх:
Кіт Мурко упав на сніг.
От взялися дружно діти
Бабу снігову ліпити.
Очі – чорні дві вуглинки,
Ніс зробили із морквинки.
Час додому повертатись
І до свята готуватись:
Скоро-скоро Новий Рік
Завітає на поріг.
Прикрашають всі ялинки –
Кульки, блискітки, сніжинки
Їм на віти одягають,
З чудом зустрічі шукають.
Олег ПРОКОПЧУК.
Казка про Різдво
Красуня-Зима має норовливий характер. Сьогодні чудесно, сніжок дрібненький сипле, аж ось загуде, заметів повибудовує, що добрим людям і пройти ніде. І втихне ненадовго.
Саме тихого зимового вечора Леся та Сашко пішли колядувати. Вони були з заможної сім’ї, мали теплий і чепурний одяг, багато іграшок, тож і колядували тільки задля гарного настрою та власного задоволення. Розпашілі, веселі вибігли з хати – і ледве не збили з ніг дівчинку. Маленька. Тендітна. Зодягнена у тоненький плащик і хустину – напевне, їхня ровесниця.
– Пхі, – скривилася Леся.
– І що то за чудо в неї на голові?!! – вигукнув Сашко.
У Марусі, а саме так звали дівчинку, на очі виступили сльози. Вона не видала свого болю, і хутенько попрямувала до ще напіввідчинених дверей оселі, з якої щойно вийшли діти. Маруся не образилася на прикрі слова, адже їм і на гадку не спадало, як їй із мамою та двома молодшими сестричками важко. Особливо взимку, коли одна-єдина пара чобіток на всіх.
Гроші, цукерки та яблучка були справді для Марусиної сім’ї конче потрібні. Тому вона, незважаючи на холод, ходила з хати в хату у своїй благенькій одежі, співала людям про Ісусика, що народився, про янголят і пастушків. Вістила людям мир і злагоду, які віднині мають оселитися в кожній домівці.
Минуло небагато часу. Маруся тішилася кількома цукерками, та й грошенят трішки наколядувала – на хліб вистачить.
А Сашко з Лесею подалися спершу до тітки й дядька, опісля – до дідуся і бабусі, та ще й сусідам заколядували. Вони несли додому майже повну торбинку печива, цукерок, фруктів. Та повертатися ще не хотілося, надворі ж було так гарно. Тож вирішили трішки погуляти.
За сміхами та жартами діти проминули потрібну вулицю і, завернувши не в той бік, опинилися на чужій вулиці. Вони тут раніше ніколи не бували. Самотні хатини з малесенькими подвір’ями, з дахами, що «світили» дірками та темними віконницями. Усе побачене їх прикро вразило. Убогі зацвилі стіни викликали внутрішній холод.
Пройшовши кілька метрів, колядники помітили будинок іще вбогіший і набагато менший від інших. Лише в ньому жевріло світло.
Діти мовчки перезирнулися і попрямували до облізлого віконця, звідки чувся дитячий плач. Зазирнули всередину. У темній кімнатці Маруся ділила цукерки між сестричками, а на лаві лежала їхня хвора матуся.
Леся із Сашком, не змовляючись, рушили до дверей. Постукали, а коли Маруся вийшла на поріг, простягнули їй торбу з подарунками. Дівчинка вперто відмовлялася. Тоді Леся сказала: «У церкві священик розповідав, що треба безкорисливо допомагати тим, хто потребує підтримки. Я думаю, що ти мусиш прийняти цей подарунок, заради сестричок і заради нас. Бо ми із Сашком вчинимо тоді не так, як навчає Ісус».
Маруся була розчулена і здивована. Шоб якось віддячити несподіваним дарувальникам, вона запропонувала провести їх хоча б до кінця вулиці. Та коли діти вийшли із двору, час ніби зупинився.
Усе завмерло. Навіть вітер не колихав заспані дерева. На небі раптом з’явилася сліпуча зоря, радше яскравий пучок променів, що збільшувався і збільшувався. Зі світлової хмари зійшов ангел і сказав:
– Ви добре зробили, що допомогли Марусиній сім’ї. Тож не забувайте сьогоднішній вечір і робіть завжди так само, як зробили сьогодні. З такими дітьми щасливою буде кожна сім’я, і батьки.
Ангел зник так само несподівано, як і з’явився. А між дітьми відтоді виникла міцна дружба, яку нічим не розбити. І хто сказав, що чудес не буває?
Колядка
Я колядниця маленька,
В мене шубка коротенька,
А колядка, бачте, – ні:
Вчила я її три дні!
Я зайшла до вас до хати,
Щоб усіх вас привітати
Із Різдвом Святим Христовим!
І нехай усі здорові
У родині вашій будуть,
Мир і дружба хай панують.
Щоб печальних сліз не знали,
Щоб раділи і співали.
Рік Новий – наступне свято!
У дива я вірю свято,
А тому не зволікайте
І бажання загадайте.
В новорічну ніч казкову
Все здійсниться! Чесне слово!
Сільвія РОГУТ.