Шановні читачі!
Рік, що минає, всім нам найбільше запам’ятався новою хвилею коронавірусу, переходом на дистанційне навчання та роботою «на відстані», санітарно-епідеміологічними обмеженнями та масковим режимом, боротьбою влади з невмирущим вірусом тощо.
На щастя, хвороба «дістала» не всіх. Наша редакція звернулася до постійних читачів з проханням розповісти, що позитивного відбулося минулого року в їхньому житті, які враження і спогади залишаться в пам’яті.
Вітаю вас, дорогі мої друзі!
Хочу розповісти, чим мені запам’ятався рік, що минає. Він зовсім скоро закінчиться, і мені дуже хочеться поділитися з вами своїми враженнями!
Насамперед познайомимося: мене звуть Софійка, мені 9 років, і я навчаюсь у третьому класі столичної школи № 5.
Можу без перебільшення сказати, що я творча дівчинка, тому в моєму житті присутні музика, спорт, малювання і навіть театральна діяльність.
Кожен рік залишає в пам’яті людини спогади про події, якісь досягнення або нові відкриття! Нині в мене їх було багато. Особливо ж хочеться розповісти про найбільш незабутні.
Цього року, нарешті, здійснилася моя мрія – я вступила в музичну школу. І хоча я там навчаюся тільки в 1 класі, почуваюся дуже щасливою, адже з раннього дитинства хотіла вивчати музичне мистецтво.
Мені часто дарували музичні інструменти, тож я вирішила, що обов’язково опаную один із них. Відтоді, як співаю у творчому колективі «Дитинство», лелію бажання грати на скрипці. От цього року воно, нарешті, здійснилося – я була урочисто посвячена в юні музиканти. Скрипка – незвичайної краси інструмент, досить складний, але такий мелодійний, чарівний. Я дуже пишаюся, що причетна до вивченням цього найдавнішого інструмента, адже перші скрипки були винайдені ще в XVІ столітті.
Яскравою пригодою цього року стала для мене поїздка зі шкільним класом на екскурсію по найкрасивіших місцях Придністров’я. Де ми тільки не були й чого тільки не бачили! У Дубоссарах побували в зоопарку, там нам дозволили погодувати тварин прямо з власних рук, а ще ми каталися на конях і фотографувалися з павичами.
Відвідали Дубоссарську ГЕС, побували в мальовничому селі Роги, де наш славний сивий Дністер має найширшу частину, ближче познайомилися з історією рідного краю, бачили й навіть торкалися руками найдавнішого ландшафту колишнього Сарматського моря, милувалися найчистішими джерелами.
Мені здається, що під час цієї поїздки ми з однокласниками ще більше здружилися і зблизилися, ніби зріднилися. Адже такі пригоди запам’ятовуються на все життя.
Нинішнього року однією з найважливіших подій для мене стала участь у благодійному концерті з нагоди Міжнародного дня інвалідів, який відбувся в МУ «Молодіжний клуб «Орфей». Силами всього вокального колективу «Дитинство» ми створили людям з особливими можливостями справжнє свято. Наша головна мета була – подарувати їм радість, щоб вони на деякий час забули про свої проблеми та відчули себе потрібними й важливими. Впевнена, що й вони цю подію запам’ятають надовго. Заради щасливих посмішок на їхніх обличчях нам хотілося співати нескінченно. Я мрію, щоб такі добрі вчинки були традицією.
Цей рік був щедрим на події: було багато всього веселого, доброго і незабутнього. Сподіваюся, що наступний стане не менш цікавим, яскравим і вдалим. Щасливого всім Нового року!
До побачення, друзі! З любов’ю до вас Софія РОМАНОВА.
Гра, що не забудеться ніколи
Діяльність учителя надзвичайно цікава та багатогранна. Кожного дня ми навчаємо учнів, даруємо їм знання. Спілкуємося з молоддю, з батьками учнів і колегами. Майже щомісяця беремо участь у педрадах і засіданнях методичних об’єднань. Готуємо школярів до конкурсів, знімаємо відеоролики, допомагаємо в написанні дослідницьких робіт тощо. Учителя вже не дивують такі речі як ZOOM, GUGL CLAS, ЕлЖур.
Рік, що спливає, назавжди запам’ятається мені тим, що я стала учасником історичної футбольної події, яка відбулася в нашій республіці.
Мене запросили бути ведучою міжнародного футбольного матчу Ліги чемпіонів УЄФА між командами «ШАХТАР» та «ШЕРИФ» 15 вересня. Не коментатором, а саме ведучою, перекладачем.
Потрапити до коментаторської кабіни на нашому стадіоні «Шериф» – такого я не могла б уявити навіть у сні. Однак, таке сталося. Після закінчення уроків мене привезли на гру молодіжної команди «Шахтар» з юнаками клубу «Шериф». Участь у ньому можна було назвати репетицією до головного матчу.
Основна гра розпочалась о 22 годині. Це було, на перший погляд, і цікаво, і хвилююче, оскільки раніше я ніколи не дивилася весь матч з початку до кінця. Атмосферу під час гри на великому стадіоні передати словами неможливо. Це справжнє видовище: повні трибуни вболівальників, велика кількість охорони, організатори матчу, представники різних країн, судді, оператори, фотографи та самі гравці. Диво та й годі! Я зачитувала текст, запропонований мені організаторами, українською. Мене чули мої друзі, знайомі, учні та їхні батьки. Писали у Вайбері, запитували, чи це дійсно мій голос лунає. Було зворушливо.
Після виграшу нашої команди, присутні в кабіні чоловіки, жартуючи, сказали, що перемога стала можливою через присутність жінки в коментаторській. Такого раніше тут не було ніколи.
Саме з вересня 2021 року всі члени моєї родини щиро вболівають за команду «Шериф», ми з нетерпінням чекаємо кожного матчу. Захоплено слідкуємо за перебігом подій на футбольному полі, радіємо за нашу команду, яка своєю грою змусила говорити про себе в різних кутках світу.
Кілька цікавих фактів: після матчу мої учні ставляться з більшою повагою до мене. Всі пропозиції щодо участі в нових проектах вони поспішають виконувати наввипередки. Змінилося й ставлення в родині: мій чоловік та діти ніби новими очима побачили свою дружину та маму. І це за участь лише в одному переможному матчі. Хіба таке можна забути?!
Ольга БАБОЙ, учителька української мови та літератури Тираспольської СШ № 9.
Мрії збуваються
У всіх людей на Землі (останні два роки) напередодні чарівних новорічних свят одна мрія – про закінчення пандемії. Проте, ні Санта-Клаус, ні Святий Миколай щось не поспішають виконувати це побажання.
А от мою заповітну, ще дитячу мрію новорічний чарівник цього року здійснив: у нашій сім’ї з’явився маленький пухнастий клубочок з допитливим мокрим носиком і блискучими очима. Це маленьке цуценятко німецької вівчарки, яке мені подарували батьки на мої довгі вмовляння.
Відповідно до вимог родоводу цій собачці треба було дати кличку на букву «Д». Два дні в нашому будинку лунало: «Дана», «Дава», «Діна», «Думка»… Нарешті всі погодилися з маминою пропозицією – Діксі. Ми були приємно здивовані, коли дізналися, що в перекладі з латинської це означає «Я сказав і впевнений у цьому».
Діксі досить швидко перетворилася з незграбного цуценяти на красиву струнку собаку, яка повністю відповідала всім вимогам своєї знаменитої породи.
Якщо ви дивилися фільми «До мене, Мухтаре!», «Пальма», «Джульбарс», то можете уявити нашу улюбленицю.
Не подумайте, що я фантазую, але наша Діксі у своєму лексиконі має трохи більше двадцяти слів. Ну, звичайно, вона не розмовляє, але добре все розуміє. Крім звичайних «Дай лапу!», «Сидіти!», «Лежати!», вона знає слова «огірок», «шкарпетка», «поцілунок», «м’яч» та імена всіх членів сім’ї.
Вона дуже любить воду, а ще в неї дивовижна здатність, за висловом моєї мами, завжди опинятися в тих місцях, де вона найбільше заважає.
Я можу дуже багато розповідати про свою Дiксi. Напевно хтось подумає: «Що ж тут такого особ-
ливого?» Проте для мене це не тільки здійснення моєї мрії, але і підтвердження того, що вони збуваються, якщо дуже захотіти.
Нині в мене є нова мрія… Однак, писати про неї я не буду. Якщо вона справдиться, напишу через рік.
Михайло КОМАРОВ, учень 8 класу СШ № 1 м. Дністровська.
Усім нам потрібні дива
Щоразу на новорічні та різдвяні свята ми загадуємо бажання. І щиро віримо, що вони обов’язково здійсняться, що життя стане кращим, світ – добрішим, а всі люди – щасливішими.
Спливає рік, і я замислююся: що він приніс нового в моє життя? Чим запам’ятається? Що з нього перейде зі мною і моєю родиною в рік новий?
І згадую, що на самому початку нинішнього року в нашій родині з’явився «подарунок» – маленький, вухастий і кумедний песик. Ми назвали його Хаус, як лікаря з популярного серіалу, яким були захоплені на той час ми з чоловіком і сином.
Собака був такий маленький, що міг поміститися в долонях сина. Я дивилася на нього й дивувалася: як могла стільки років жити без такого дива? Боялася бруду, погризених чобіт, з’їдених документів та розбитих ваз. Звичайно, все це було. Були й собачі хвороби, й швидка ветеринарна допомога, й недосип, як за дитиною.
Однак тепер у нас у хаті живе щастя: не любить, коли ми всі розходимося на роботу та до школи, вміє ходити на двох лапах й полюбляє плавлений сирок. Чекає й дуже любить усіх нас. Ми ж не уявляємо свого життя без нього. Син нагадує, що з німецької мови Haus означає «дім». Отже, ми впевнені, що наш собачка береже нашу родину й оселю.
Усім нам потрібні дива! Але всі чудеса на світі людина може здійснити сама. Мрійте, радійте життю, працюйте натхненно, бережіть своїх близьких. Зі святами! Миру та радості!
Галина КОБИЛЯНСЬКА, учителька української мови та літератури СШ-К № 12 м. Тирасполя.
Доброго дня, шановна редакціє!
Наприкінці 2021 року мені захотілося розповісти вам про відпочинок на Чорному морі. Я про нього так довго мріяв. Батьки щороку обіцяли мені поїздку до моря, однак щоразу їм щось заважало: то їхні відпустки не збігалися в часі, то на дачі треба терміново альтанку будувати, то ремонт у літній кухні затіяли, а потім настав ковід. От і дочекалися!
Проте в липні цього року, коли Україна і ПМР відкрили свої кордони, ми з мамою і татом вирішили, що настав наш час. Раніше мої батьки зазвичай відпочивали в Затоці. Я тоді частенько хворів, і вони не брали мене з собою, а залишали з бабусею та дідусем вдома. То ж моря справжнього я ніколи не бачив. Воно здавалося мені загадковим і недосяжним. Ви не уявляєте, як я хвилювався: стільки років мріяв про справжнє море! Навіть не вірилося, що нарешті ми з ним зустрінемось. У голові виникала купа ідей і думок, як зробити майбутній відпочинок незабутнім.
Усього за дві години ми з Дубоссар прибули в Затоку й оселилися на базі відпочинку біля самого моря. І от моя перша зустріч із заповітною мрією! Море, моє омріяне море! Воно таке блискуче, величезне, гарне. А який аромат йоду та водоростей можна відчути, перебуваючи на березі! Це був один із найкращих днів мого життя. Звичайно, заходити в море одразу було страшнувато. Я нагрівся на сонці й ризикнув помочити ноги. Це було чарівно. Море виявилося теплим, неглибоким, лагідним. Я з татом сміливо пішов купатися. Як дивно було відчути на губах сіль. Це було дуже круто та незабутньо!
Тато сказав, що я схожий на молодого дельфіна. Втомившись, я ліг на спину і дивився на небо, по якому пливли білі хмаринки, а прямо наді мною кричали десятки чайок. Я відчув тоді, що зливаюся з навколишнім світом, сам стаю частинкою безкрайнього неба, бездонної морської глибини, я насправді відчув себе дельфіном.
Море прекрасне в будь-який час дня та в будь-яку погоду. Був день, коли на морському просторі вирували сильні хвилі. Було страшно, небезпечно, і тому ми не купалися. Зате який краєвид спостерігали: гігантські хвилі на величезній швидкості врізалися у хвилерізи й на березі перетворювалися на білу піну. Як мені сподобалося таке схвильоване штормом море!
Я запам’ятав цю поїздку на все життя! Тато обіцяв, що наступного літа ми обов’язково поїдемо на море. Можливо, колись я стану моряком…
Григорій ТИЩЕНКО, учень 9 класу Дубоссарської гімназії № 1.