Сліпота в житті людини – непросте випробування, тому що всі прояви навколишнього світу ми сприймаємо через відчуття: слух, дотик, нюх, смак, координацію рухів.
Героїня нашої розповіді – молода дівчина Інна Штирбу (Юсюмбелі). Вона народилася в 1996 році в Молдові. Ще в ранньому дитинстві батьки дівчинки помітили, що в неї починає слабшати зір. З трьох років вони боролися за збереження для неї можливості бачити такий великий і різноманітний світ. Однак, всупереч численним операціям, до шести років Інна втратила свій зір назавжди. Родині довелося змиритися з тим, що дівчинка виховуватиметься в школі-інтернаті для сліпих у Бєльцях (Молдова). На той час це була єдина спеціалізована установа, в якій дитині могли допомогти адаптуватися до нового життя.
Основним заняттям для неї було навчання читанню та письму за системою Брайля. Інна детально вивчила точково-тактильний шрифт і високо розвинула дрібну моторику. Можна сказати, що світ почав відкриватися перед нею через тонкі відчуття на подушечках її пальців. Адже відомо, коли втрачається якийсь орган чуття, інші стають гострішими, тим самим урівноважуючи людину.
Після спеціалізованої школи дівчина вступила до Бендерського педагогічного коледжу на спеціальну дошкільну освіту. Саме там уперше зіткнулася наша героїня з труднощами. На відміну від інтернату, де її оточували схожі на неї особливі діти, в коледжі було інше середовище. Складний період адаптації – це те, з чим стикається кожна людина з обмеженнями у здоров’ї. Виходячи зі свого життєвого досвіду, Інна ствердно заявляє: «От зробити б так, щоб усі діти могли навчатися разом у загальних школах без будь-якого поділу».
З особливим теплом і любов’ю вона згадує викладачів коледжу: «Це не просто розумні люди, а добрі та мудрі вчителі життя. Вони дуже допомогли мені тим, що завжди ставилися, як до рівної».
У її житті, звичайно, траплялося багато всякого. Навколишні люди не завжди проявляли розуміння, часом навіть не йшли назустріч у розв’язанні якихось завдань. Та через деякий час Інна змогла сказати їм спасибі за те, що вони зробили її сильнішою.
Рішення продовжити навчання в ПДУ ім. Т. Г. Шевченка на факультеті журналістики було не випадковим. Вибір цієї професії продиктований великим незгасним прагненням до всебічного розвитку. Більш того, в сучасному світі робота за цією спеціальністю для сліпої людини не становить ніяких труднощів. Існує безліч голосових програм на телефонах і комп’ютерах, за допомогою яких можна прослуховувати найактуальніші новини та друкувати свої власні.
На сьогодні Інна закінчує 5-й курс, і за весь цей час жоден викладач не відмовив їй у допомозі, додатковому роз’ясненні, консультації чи простій людській розмові.
Підтримка з боку держави є міцною та першорядною опорою для людей з інвалідністю. Озвучування зупинок у громадському транспорті, звукові світлофори, спеціальні напрямні конструкції на тротуарах – усе це робить навколишнє середовище більш доступним і комфортним для повноцінного і самостійного життя.
«Я вважаю, що багато чого залежить і від нас самих. Коли ми перестанемо ставитися до самих себе як до людей з обмеженими можливостями, перестанемо себе жаліти, тоді й суспільство змінить своє ставлення до нас», – впевнена Інна Штирбу.
У нашому ж суспільстві дозріло розуміння актуальності порушеної теми. Про це задумалися в державних структурах і розробили та затвердили на найвищому рівні Концепцію розвитку інклюзивної освіти в ПМР на 2020 – 2026 роки. Її основні положення відповідають Конституції ПМР, законам «Про освіту», «Про освіту осіб з обмеженими можливостями здоров’я (спеціальну освіту)», а також закону «Про соціальний захист інвалідів». Якщо коротко, то положення Концепції передбачають забезпечення рівного доступу до освіти для всіх учнів з урахуванням різноманітності особливих освітніх потреб та індивідуальних можливостей, інтеграцію та соціалізацію бособливих людей
Марина СОВА.
Фото автора.