У січні минуло 425 років від дня народження і 375 років від дня смерті видатного українського просвітителя і релігійного діяча, митрополита Київського Петра Могили, постать якого відіграла важливу роль в історії та духовному житті української держави.
Походить Петро Могила зі знатного молдавського боярського роду Могил, із сім’ї правителя Валахії та Молдавії, став блискучим офіцером, а потім найвідомішим і найбільш авторитетним київським митрополитом. Він відомий як непересічний політик, дипломат, письменник та меценат. Півстоліття його життя – це реформи, які визначили розвиток українського суспільства на віки вперед. Свою кар’єру він почав як воїн, а закінчив як церковник. Очевидно, Петро Могила розумів, що подвиги на релігійному терені більш далекосяжні: він легалізував і реформував Православну церкву.
Успішно розвивав він книгодрукування й освіту, заснував Києво-Могилянську академію. Помер реформатор у статусі митрополита Київського, Галицького і всієї Русі й запам’ятався як діяч, що прагнув зробити Київ «другим Єрусалимом».
Розум, віра й багатство
Майбутній київський митрополит народився 21 грудня 1596 року в тогочасній столиці Молдавського князівства Яссах (нині – Сучава). Про його дитинство та юність майже нічого невідомо. Історик Юрій Мицик стверджує, що «…три речі сформували особистість Могили: розум, віра й багатство. Петро народився в заможній і впливовій родині. У своїй діяльності він завжди робив наголос на освіті, книгодрукуванні й підтримці Православної церкви. Тож можна припустити, що саме в такому дусі його виховували».
Симеон Могила, батько Петра, був господарем Волощини, а згодом, після смерті старшого брата Єремії, – молдавським господарем.
Про матір Петра – Маргариту-Меланію – відомо вкрай мало. За деякими свідченнями, вона була угорською княгинею, за іншими –дочкою молдавського канцлера Гавриляшка. У шлюбі Симеона Могили й Маргарити народилося шестеро синів (Михайло, Гавриїл, Петро, Мойсей, Павло та Іоанн) і троє доньок (Роксана, Феодосія та Анастасія).
Коли Петрові було десять років, батько загинув. Мати разом із дітьми була змушена переїхати на Львівщину, де мала родичів і підтримку. Незабаром померла і вона.
Дослідники припускають, що початкову освіту Петро Могила міг здобути у Львівській братській школі, яку колись щедро обдаровував Симеон Могила. Навчався в університетах Польщі та Франції. В історичній літературі містяться також відомості про його навчання в паризькій Сорбонні. Отже, освіту юнак здобув блискучу.
Досягши повноліття, Петро Могила добре знав молдавську, церковнослов’янську, польську, латинську, грецьку і французьку мови. Володів він і руською, яка була найбільш наближена до нинішньої української. Мав глибокі знання з історії і протягом усього життя приділяв увагу самоосвіті.
Петра Могилу вважали ймовірним претендентом на молдавський чи волоський престол. Він був перспективним кандидатом із нового, прогресивного покоління. Мав і військовий досвід – був учасником Цецорської (1620 р.) та Хотинської (1621 р.) битв.
Реформатор Киеєєєєєєво-Печерської лаври
П’ять років (1622 – 1627) Петро Могила був послушником в одному зі скитів Києво-Печерської лаври, вів аскетичне життя, постив і багато молився. Навесні 1627 року помер архімандрит Захарія Копистенський, а в грудні того ж року Петра Могилу висвячують на його посаду – очільником Києво-Печерської лаври. На той момент йому було 30 років.
Новий архімандрит узявся за відродження і зміцнення святині. У цьому його підтримував митрополит Іов Борецький. П. Могила оточив себе мудрими сподвижниками, яким довіряв і яким міг доручити важливі завдання. Він відразу ж значно зміцнив дисципліну серед мешканців святої обителі, проте наставляти ченців вважав за краще власним прикладом. «Поперед усіх належить бути на чернечому правилі та в усякому ділі богоугодному», – говорив Петро Могила, завжди піддаючи себе точно такій аскезі, як і послушників.
Він очищав ряди лаврських ченців від тих, хто прийняв постриг не за покликом душі, а з меркантильних мотивів, не відповідав вимогам лаврського життя. За два роки з 80 монахів архімандрит залишив при собі тільки 18.
Він прагнув, щоб молодь здобувала гідну богословську освіту, тому власним коштом відправляв її навчатися за кордон. Уже восени 1631 року на території Києво-Печерської лаври відкрив богословську школу –за зразком єзуїтських колегій. Усе найкраще із західної освіти він імплементував у православну систему.
Лаврська друкарня, також під керівництвом Петра Могили, перетворилася на потужний науково-культурний осередок. За п’ять років там видали близько 15 найменувань книг і брошур. Він узявся за виправлення й очищення тогочасних богослужбових книг. Вони були рукописними й часто містили помилки, суб’єктивні інтерпретації та різні положення з католицьких і протестантських видань.
Він і сам був автором успішних праць. Його «Православне сповідання віри» і «Требник» були перевидані у Європі 25 разів упродовж XVII–XVIII століть.
Архімандрит прагнув також наблизити книжну церковнослов’янську мову до живої руської, якою тоді розмовляли на етнічних українських землях. Він вважав, що до Бога треба звертатися рідною мовою. Петро Могила вживав дуже багато українських слів, завдяки чому процес богослужіння українізувався і став зрозумілішим для простолюду.
Петро Могила також ініціював відновлення національних святинь, реставрацію стародавніх храмів, ікон та канонізацію українських святих.
Відродження Православної церкви в Речі Посполитій
Після смерті короля Сигізмунда III, який активно дискримінував Православну церкву, найбільші шанси на корону мав його старший син Владислав. Королевич потребував підтримки не лише католицької шляхти, а й православної, і Війська Запорозького, яке хотів залучити до Смоленської війни та боротьби проти Османської імперії. Заради цього він був готовий на деякі поступки в церковних питаннях.
За участі Петра Могили склали вимоги королевичу від Православної церкви. Владислав погодився легалізувати православну ієрархію, гарантував православним вільне відправлення богослужінь, зведення нових храмів і ремонт старих, відкриття шкіл, семінарій і друкарні. 13 листопада 1632 року Владислав ІV став королем і заприсягся виконати всі ці умови.
Наступного року церковний Собор обрав, а Владислав ІV затвердив новим митрополитом Київським, Галицьким і всієї Русі Петра Могилу.
Випробувавши модель перетворень на ґрунті Києво-Печерської лаври, він поширив їх на всю митрополію. На той час Православна церква на українських землях була основним носієм історичних і культурних традицій народу. Проте вона перебувала в занепаді. Того ж року, коли народився Петро Могила, була підписана Берестейська унія, що дала початок значним змінам в українському церковному житті. Згідно з нею, більшість ієрархів Київської митрополії на чолі з митрополитом Київським вийшли з-під канонічної підлеглості Константинопольському патріархату та приєдналися до Римо-католицької церкви. Більшість храмів і монастирів відійшли уніатам.
Цьому передувало утворення нової держави – Речі Посполитої. У 1569 році Корона Польська та Велике князівство Литовське уклали Люблінську унію, внаслідок чого виникла нова держава. Це призвело до стрімких процесів полонізації й покатоличення населення, переважно еліти.
Унаслідок цих перипетій роль Київського митрополита відчутно послабилася, а в самій Православній церкві регулярно виникали конфлікти. Петро Могила зміг повернути їй законність і більшість прав. Зрештою, активне реформування Православної церкви, розпочате Петром Могилою, мало вагомий вплив на все тогочасне суспільно-політичне життя.
Освітня реформа. Києево-Могилянська академія
Очоливши лавру, архімандрит загорівся ідеєю просвітництва, видання нових книг, яких так бракувало на той момент православним українцям.
Ще в 1631 році він уклав знакову обітницю: «Я, Петро Могила, милістю Божою архімандрит Київський, Печерський, видячи в Церкві Православній велику втрату душ людських через неосвіченість духовних и невчення молоді, за ласкою й поміччю Божою й за власною волею моєю умислив фундувати школи, аби молодь у побожності, у звичаях добрих, у науках вільних вихована була».
Приділив увагу Петро Могила і зміцненню внутрішньої церковної дисципліни: новий митрополит висунув до всіх пастирів суворі, але справедливі вимоги. Перш за все йшлося про обов’язкову для всіх священиків загальну і богословську освіту, ретельне дотримання канонічних правил. У своїх грамотах і посланнях отець Петро звертав увагу священнослужителів на необхідність своїм життям і діяльністю бути кращим прикладом для мирян, смиренно виконувати всі заповіді Божі, невтомно піклуватися про паству, сумлінно оберігати свою гідність. За невідповідність вимогам священиків безжально усували від служби.
Заснована Петром Могилою Лаврська школа 1632 року була об’єднана з Київською братською школою. Так виникла Києво-Братська (Могилянська) колегія, але засновник прагнув для неї статусу академії. Тільки через чверть століття на підставі Гадяцького договору (1658 р.) його мрія здійснилася. Повний курс навчання тривав 12 років, усього викладали 30–32 предмети, зокрема катехізис, арифметику, геометрію, нотний спів та музику, поетику й риторику, ораторське мистецтво, мови тощо.
Вершиною освіти, якої сягали не всі вихованці, були філософія та богослов’я. Могилянські вчені досліджували окремі філософські проблеми, писали твори, організовували диспути, до яких залучали студентів. Уже за Петра Могили в Україні відбувалося становлення професійної філософії. З Києво-Могилянською академією пов’язані імена Григорія Сковороди, Юрія Хмельницького, Івана Самойловича, Івана Мазепи, Пилипа Орлика.
Людина діалогу й дипломат
Ключовими здобутками Петра Могили можна вважати легалізацію й розвиток Православної церкви в Речі Посполитій, заснування Києво-Могилянської академії та видання першого православного катехізису.
Митрополита називають людиною діалогу й дипломатом. Він прагнув примирення Церков, щоб здобути поступки для Православної церкви. Жив у непростий час і мусив ухвалювати непрості рішення: він чітко бачив, яким має бути результат, – і досягав його.
Помер Петро Могила 1 січня 1647 року, після 14 років служіння митрополитом. Свою багату бібліотеку разом з усім нерухомим майном і великою сумою коштів заповів Києво-Могилянській колегії. З 1991 року це Національний університет «Києво-Могилянська академія».
У 1996 році Петро Могила був першим, кого канонізували у святі Української Православної Церкви усіх конфесій. «Безділля породжує гріх» – це одне з багатьох повчань, залишених нам
Петром Могилою. Сам він упродовж усього недовгого земного буття був взірцем невтомної діяльності.
Хоч Петро Симеонович не здійснив усіх своїх задумів (зокрема, об’єднання українських церков, видання Біблії та «Патерика», завершення відбудови деяких храмів), він назавжди залишився в історії.
Якщо оцінювати діяльність митрополита, як вимагали давньоримські історіографи, «без гніву й упереджень», то слід схилитися перед величчю цього сина Молдавії, що присвятив усього себе Україні, яку називав «отчизною милою», «отчизною коханою». З огляду на значний внесок у розвиток вітчизняної культури Петра Могилу сміливо можна назвати, за словами, вміщеними в його епітафії, «великим і славним мужем»
Галина КРИЖАНIВСЬКА.
Фото: drevo-info.ru