…ДЖЕРЕЛО ІНФОРМАЦІЇ
Будьмо відверті: сьогодні газети не перебувають на піку популярності. Конкурувати з телебаченням та електронними засобами масової інформації непросто. Однак журналістський колектив «Гомону» – першої в ПМР республіканської газети – вже 30 років утримує свої позиції, залишаючись улюбленим співбесідником для придністровців, чия рідна мова –українська.
Кожна людина унікальна, зі своїми поглядами, інтересами, життєвим досвідом. Догодити всім неможливо. Проте за минулі десятиліття в нашого тижневика склалася власна аудиторія, яка знаходить у «Гомоні» ту інформацію, над якою варто подумати, ті теми, які зачіпають за «живе», і ті жанри, що до душі.
Є серед постійних передплатників і ті, хто давно вже більше, ніж просто читачі. Вони співробітничають із газетою, надають інформацію, інтерв’ю та компетентні коментарі з питань, які вимагають спеціальних знань. I нині деякі з них розповідають про свою дружбу з нашим виданням.
У 2019-му, під час робочої зустрічі головних редакторів республіканських газет, які видаються українською та молдавською мовами, з главою державної адміністрації Кам’янського району однією з тем була участь органів місцевої влади в передплатній кампанії. Володимир Бичков, добре розуміючи важливість друкованих ЗМІ щодо достовірного інформування населення про всі процеси, що відбуваються в Придністров’ї, прийняв тоді рішення передплачувати «Гомін» і «Адевэрул Нистрян» для всіх сільських адміністрацій…
«Читаєте?» – запитала я у Н. О. Лутій, глави Валя-Адинки, побачивши в кабінеті старанно підшиті номер за номером газети.
«Обов’язково, – відповіла Надія Олексіївна. – Увесь наш колектив у понеділок насамперед переглядає тижневик, щоб розуміти, які ключові події відбулися в республіці, в районах і містах. У газеті є все: оперативна інформація про стан справ у різних галузях, розповіді про будні трудових колективів і свята: від найважливіших, державних, до особистих.
Незважаючи на те, що назва Валя-Адинки молдавська, в побуті тут активно практикують народну українську – тому «Гомін» читати комфортно не тільки мені, а й багатьом жителям села. Я, власне кажучи, подружилася з тижневиком саме завдяки мові. Переїхавши за чоловіком, який отримав направлення на роботу в Рашківське лісництво, вельми нудьгувала спочатку за сім’єю, за рідним селом. І «Гомін», що з’явився в 1992-му, став для мене співрозмовником, який спілкується зі мною однією мовою – тією, якою спілкувалася з батьками, яку вивчала у школі. З тих пір із газетою не розлучаюся.
Віддають перевагу «Гомону», з року в рік передплачуючи саме його, близько двох десятків валяадинкських сімей. А інші селяни завжди можуть прийти до адміністрації й погортати підшивку видання. Особливо багато бажаючих почитати «Гомін», коли газета пише про Кам’янщину. А це й не рідкість. Практично в кожному номері є різноманітна інформація про справи в районі: про те, як упорядковуються населені пункти, вирішуються актуальні проблеми, а головне – про те, як живуть люди, що їх турбує та радує. І це не тільки відомі всім придні-стровці, а звичайні громадяни, нерідко – наші сусіди. Наприклад, розповідаючи про Кам’янське районне товариство української культури, газета надала слово нашій колезі Марії Крайній – учасниці конференції, на якій була заснована громадська організація, й активістці РТУК упродовж усіх 30 років. А нарис про захисників Придністров’я з Валя-Адинки показав молодому поколінню селян приклад справжнього патріотизму і турботи про рідний край…
Упевнена: в тому, що «Гомін», який був заснований як тижневик української громади, за три десятиліття виріс у республіканське громадсько-політичне видання, заслуга редакційного колективу, що з великою любов’ю ставиться до своєї справи. Кореспонденти газети не просто розповідають читачам новини, а пропонують проаналізувати, що відбувається в республіці та у світі, спільно поміркувати та зробити висновки. Бажаю співробітникам редакції й надалі зберегти фірмовий стиль «Гомону», що поєднує інформативність зі щирою зацікавленістю всіма процесами, які впливають на кожного члена соціуму».
…ЛІТОПИС КРАЮ
Оперативне інформування широких верств населення про життя країни – важливе, але не єдине завдання газети. Серед пріоритетів редакційного колективу – просвіта. Газета прагне давати нові знання та ділитися досвідом, виховувати словом і справами, показувати приклад і надихати на плідну працю.
Важливим чинником при цьому є опора на свою історію, в якій є повчальні уроки та героїчні сторінки. Тому газета охоче надає слово професійним історикам, музейним працівникам, краєзнавцям, які розповідають читачам про те, що пережили наші предки, як вони воювали та працювали, за що боролися, про що мріяли.
Два десятиліття активно співробітничає з «Гомоном» хрустовчанка Алла Верлан. Завідувач сільського музею охоче дає коментарі, коли журналісти готують історичні публікації, а також сама нерідко виступає на сторінках газети з матеріалами про цікаві та повчальні події, що сталися в селі, про людей, які вписали найяскравіші рядки в його літопис.
«Гомін» не тільки надає можливість познайомити широкі верстви населення з достовірними історичними фактами та долями відомих земляків, які є дороговказними зірками для нового покоління, а й створює літопис краю, – висловила думку Алла Миколаївна. – У важливості газет як сховища цінної інформації про минуле ми з колегою Сергієм Мельником переконалися, коли готували до ювілею Хрустової книгу про село. Щоб максимально достовірно описати історію населеного пункту, довелося відвідати архіви не лише в Придністров’ї, а і в сусідніх Україні та Молдові. З’ясувалося, що до ХХ століття інформації дуже мало: буквально по рядочку знаходили ми у старовинних документах і церковних книгах. Кардинально змінилася ситуація лише з появою в краї газет. На їхніх сторінках, як у дзеркалі, відбиті всі важливі події.
І те, про що сьогодні пишуть кореспонденти, теж із часом стане рядками історії придністровського краю. Як ми шукаємо в газетах минулого століття інформацію про своїх предків, так і наші нащадки з пожовклих сторінок тижневика дізнаватимуться про те, як створювалася республіка, ровесником якої є «Гомін», як народ відстояв свої відвічні права і крок за кроком будував державу, як за допомогою народної дипломатії ми шукали й знаходили однодумців і друзів по всьому світу. Дивуватимуться, як в умовах усіляких блокад придністровці навчилися об’єднуватися і, завдяки цьому, долали кризи, що виникали одна за одною. Розглядатимуть фотографії – і впевняться в тому, як упорядковувалася країна: від столиці до найменших сіл у глибинці. Захоплюватимуться творчими успіхами наших музикантів, поетів, письменників, рекордами спортсменів і трудовими звершеннями всіх придністровців, які працюють у різних галузях. Будуть вдячні медикам, які боролися з пандемією, і найактивнішій частині соціуму – волонтерам, що прийшли на допомогу державній владі у складний момент…
Про все це і про чимало інших подій, про наші проблеми та перемоги нащадки дізнаються, завдяки праці сьогоднішніх журналістів. І тому я бажаю вам, шановні співробітники «Гомону», неспокійних буднів, пильної уваги до кожної людини та кожної справи, творчого натхнення в непростій роботі, націленій, зрештою, на розвиток республіки».
…ОХОРОНЕЦЬ КУЛЬТУРНОГО КОДУ
Постійні читачі нашої газети добре знайомі з учителем української мови та літератури Кам’янської середньої школи № 2 О. Iвасівою. У 2019-му, коли редакція вирішила залучити до створення тематичної сторінки «Джерело» педагогів, розпочалася співпраця видання з Оксаною Василівною. Її захопленість предметом, помножена на справжній літературний талант, стали запорукою успіху авторських статей.
З високою професійною компетентністю розповідає педагог про життєвий і творчий шлях українських поетів і письменників, досліджує літературу Придністров’я. Широка ерудиція дозволяє вчителеві доступно подати складні теми мовознавства. Справжньою любов’ю наповнені публікації, присвячені народним традиціям і ремеслам, тому важливому впливу, який вони мали на становлення української культури. А дисциплінованість, відповідальність і дивовижна працездатність Оксани Івасівої є гарантією того, що кожна стаття потрапить до редакції в строк.
Оксана Василівна присвятила газеті, з якою плідно співробітничає, такі рядки:
Гомонить і розмовляє,
Інтригує, звеселяє…
Тут знайдеш новини й вісті:
«Що відбулося у місті»,
«Де», «коли» і «яке свято» –
Інформації багато…
І читають в кожнім домі
Такий рідний, мудрий «Гомін».
«Гомін» – газета для всіх. На її шпальтах знайдеться все: серйозні аналітичні матеріали й легка розважальна інформація, багато спорту і корисні поради, інформація як для кваліфікованих фахівців, так і для наймолодших читачів, резонансні історії та фотографії просто з сімейних альбомів… Тобто інформативна палітра така широка, що дає змогу охопити якомога ширше коло читачів різного віку, професій, уподобань.
Цінною скарбничкою інформації для мене як учителя є рубрика «Джерело». Я залюбки читаю історичні довідки про видатних українських письменників та відомості про наших земляків-сучасників. Досить корисними є й статті про мову та її особливості. Цікаво дізнаватися про сплетіння культурних звичаїв і традицій на теренах Придністров’я. Велика кількість інформації стала мені в пригоді на уроках української мови та літератури. Та й діти залюбки працюють із цим виданням. Дехто вже після першого знайомства з газетою «Гомін» став її сердечним прихильником та передплатником.
Щире слово, чистий погляд, актуальність та відданість справі завжди притягує та хвилює. З нетерпінням чекаєш наступного номера, щоб зануритися в океан нової різноманітної інформації, щоб відчути, як «гомонить» наш рідний край, чим він живе, про що мріє.
Довголіття тобі, газето «Гомін», та відданих читачів. Хай завжди тобі буде з ким і про що поговорити».
А на фото ви, шановні читачі, бачите учнів О. В. Івасівої. Восьмикласники Анастасія Ісакова та Дмитро Садковськи, готуючись до уроків української мови та літератури, часто навідуються до шкільної бібліотеки, щоб погортати газету «Гомін», адже опубліковані в тижневику матеріали з краєзнавства й народознавства допомагають їм краще зрозуміти культуру свого народу, старовинні традиції та звичаї, дізнатися про те, як зберігаються та розвиваються вони в сучасному світі
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.