ДО 210-РІЧЧЯ ВІД ДНЯ НАРОДЖЕННЯ
Почесне місце в історії української літератури першої половини ХIХ ст. належить Євгену Гребінці – видатному художнику слова, який протягом майже двадцяти років брав участь у літературному процесі.
Талановитий байкар, автор задушевних ліричних поезій, численних оповідань і повістей, організатор літературних сил – у цьому заслуги Євгена Павловича перед українською культурою.
Народження та дитячі роки
Майбутній письменник народився 2 лютого на хуторі Убіжище Пирятинського повіту на Полтавщині, в родині дрібного поміщика, відставного гусарського офіцера Павла Гребінки та доньки пирятинського козака Надії Чайковської.
Раннє дитинство Євгена Павловича минуло в батьківському домі серед розкішної природи, в оточенні люблячих людей, пам’ять про яких він проніс через усе своє недовге життя.
Освіта
Початкову освіту Євген Гребінка здобув удома, після чого батько відвіз сина в Ніжинську гімна-
зію вищих наук князя Безбородька, що була одним із кращих осередків освіти в Україні. Термін навчання тривав 9 років і був поділений на триріччя. В останні три роки вивчали предмети в обсязі університетських курсів, тому гімназія мала права вищого навчального закладу, а слухачів старших класів називали студентами. Ніжинська гімназія згодом стала ліцеєм.
Євген Павлович був записаний у ліцей під прізвищем Гребьонкін. Так звали його весь час студентства. Так підписувався він і під першими надрукованими своїми віршами малоросійською мовою в 1831 та 1833 роках. Тільки з 1834-го поет став підписуватись ім’ям, яке набуло популярності в літературі.
У ліцеї Євген Гребінка був головним співробітником журналу, що виходив за редакцією його товариша Василя Домбровського під заголовком «Аматузія».
У 1829 році молодий літератор почав перекладати поему Олександра Пушкіна «Полтава». Свій переклад він назвав «вільним». Це виявилося, зокрема, в багатьох відхиленнях від оригіналу, введенні нових сцен, деяких подробиць у трактуванні окремих образів тощо.
Євген Гребінка закінчив ліцейський курс дійсним студентом, з правом на чин чотирнадцятого класу.
Життя в батьківському маєтку
Закінчивши Ніжинську гімназію, Євген Павлович повернувся на батьківський хутір. Перший друкований вірш Гребінки «Рогдаев пир» (1831) припадає на час посилення інтересу передових діячів культури до народу, його історії, поетичної творчості та мови.
Невдовзі ж він вступив на службу в резерв 8-го українського козацького полку, але незабаром вийшов у відставку та знову опинився в родинному колі.
Переїзд до Санкт-Петербурга
На початку 1834 року Євген Гребінка переїхав до Петербурга, де влаштувався на посаду чиновника Комісії духовних училищ. До Петербурга він привіз рукопис своїх байок і почав докладати всіх зусиль для їх видання. Того ж року з’явилася книжка його байок «Малоросійські приказки», яку досить теп-
ло зустріли читачі.
Творча робота
У 1835 році Гребінка-прозаїк дебютував оповіданнями «Малоросийское предание» і «Сто сорок пять» в альманасі «Осенний вечер». Оскільки збірка «Малоросійські приказки» мала успіх, поет здійснює її друге видання у 1836 році. Цього ж року окремою книжкою виходить і переклад поеми «Полтава» з присвятою Олександру Пушкіну.
Деяка популярність молодого автора відзначається після того, як 1837 року він видав невеличку книжку під назвою «Рассказы пирятинца». Усі сюжети запозичені з побуту і переказів Малоросії.
Педагогічна та літературна діяльність
З 1838 року Євген Павлович Гребінка – вчитель російської мови та літератури в дворянському полку у Другому кадетському корпусі, в інституті корпусу гірничих інженерів, у якому, крім словесності, викладав мінералогію, ботаніку і зоологію. Він володів бездоганними лекторськими здібностями та вмінням зацікавити наукою молодь.
Драматична поема про Богдана Хмельницького – один із кращих творів Гребінки. Над ним письменник працював з особливою любов’ю впродовж тривалого часу. У 1838 році уривки з поеми були опубліковані в журналі «Современник». У наступних 1840-1841 роках – в «Литературной газете», журналі «Пантеон», і лише в 1843 році твір був повністю опублікований у журналі «Библиотека для чтения».
Щороку, починаючи з 1838-го, з’являлися по декілька повістей і оповідань Євгена Гребінки. Майже всі повісті Євгена Павловича поділяються з того часу на два відділи. В одних він описує рідні місця, в інших – Петербург.
Значна роль належить Євгенові Гребінці в житті й творчому становленні Тараса Шевченка. Особлива ж заслуга в тому, що 1840 року з його допомогою побачив світ «Кобзар» Тараса Григоровича.
У 1841 році Гребінка видає літературно-художній альманах «Ластівка», в якому друкуються твори Л. Боровиковського, Є. Гребінки, Г. Квітки-Основ’яненка, В. Забіли, І. Котляревського, Т. Шевченка, зокрема уривок з поеми «Гайдамаки». Видання українського альманаху в Петербурзі було явищем знаменним.
Того ж року з’являється повість Євгена Павловича «Кулик». Основу сюжету становить трагічна любов двох кріпаків – Маші та Петруші.
У 1843 році Гребінка відвідав Україну. Того ж року в журналі «Отечественные записки» надруковано роман «Чайковський» з епіграфами, взятими з творів Тараса Шевченка. Присвячений подіям Визвольної війни 1648 – 1654 років, роман є вершиною творчості Гребінки-прозаїка. Цей роман Іван Франко називав улюбленим твором галицько-руської молоді 60–70-х років. Створено його на основі родинних переказів, оскільки мати Гребінки походила з роду Чайковських. У «Чайковському» Гребінка, продовжуючи лінію М. Гоголя, творами якого тоді зачитувалися Росія й Україна, створив широке епічне полотно, зобразив суворе життя козаків, їхню мужність і вірність у дружбі.
Гребінка звертався й до так званих злободенних тем, досить гостро розв’язуючи тему маленької людини в жорстокому суспільстві. Недарма його роман «Доктор» майже через півстоліття після смерті Є. Гребінки А. Чехов назвав одним із кращих творів тогочасної літератури, гідних для перевидання й народного читання. Велику популярність у другій половині XIX століття мала також повість «Приключения синей ассигнации» (новий жанр, нова героїня – п’ятикарбованцева асигнація), в якій у традиціях гоголівських творів показано жорстоку владу грошей у тогочасному суспільстві. 1845 року з’явилися повісті: «Петербургская сторона», «Чужая голова – темный лес», «Иван Иванович».
Ліричні поезії Є. Гребінка писав українською і російською мовами. Для них характерна тематична й художня співвіднесеність з українськими народними піснями; художня структура їх основувалася на романтизмі. Наприклад, образ човна (поезія «Човен») співвідноситься з людиною, що відважно вирушає назустріч неспокійній життєвій хвилі; романтичний образ особистості постає в «Українській мелодії» («Ні, мамо, не можна нелюба любить»), що стала відомим романсом; елегійні мотиви душевних страждань втіленні в поезіях «Заквітчала-
ся дівчина», «Маруся» тощо. Як і в байках, у ліричних поезіях він успішно переборював бурлескну традицію, чому сприяло захоплення народнопісенною лексикою та фразеологією. Деякі російськомовні поезії Євгена Гребінки також стали популярними піснями («Очи черные», «Молода еще девица я была»).
Найповнішою мірою Євген Гребінка розкрився як байкар. У своїх байках він порушував найболючіші проблеми того часу. Його твори наповнені прогресивними ідеями, тому мали величезний успіх у читачів. Створюючи байки, письменник головним чином виходив з народних позицій, які досить часто перепліталися з ідеями тогочасної передової інтелігенції.
Тематика байкарської творчості Гребінки досить різноманітна. У переважній більшості своїх творів байкар висміює вади кріпосницького суспільства. Але тут слід сказати, що митець ніколи не зачіпав його основ, він обмежувався критикою, осудом, висміюванням окремих панів, чиновників, суддів, кругової поруки між ними. Наприклад, викриваючи в байці «Ведмежий суд» судові порядки сучасної йому Росії, поет просто правдиво зображує несправедливий суд, але не говорить про першопричини. Ця байка надзвичайно лаконічна і водночас промовиста й дотепна. Зміст її настільки прозорий, а алегорії настільки зрозумілі, що в ній навіть немає моралі, яка, як правило, завершує байку за вимогами жанру.
Євген Гребінка часто вдається у своїх байках до філософських роздумів. У байці «Пшениця» автор, створивши алегоричні образи зерна і полови, розкриває думку про безперечну моральну вищість простого люду над панами.
Байкарська творчість Євгена Гребінки розвивалася в річищі народно-сатиричних традицій. До того ж байкар зумів творчо сприйняти досвід своїх попередників і сучасників, зокрема Г. Сковороди, І. Котляревського, П. Гу-
лака-Артемовського. Слід також відзначити вагомий вплив російського байкаря І. Крилова на творчу діяльність Є. Гребінки. Сам же Євген Павлович став визначальним фактором для появи й творчого зростання Леоніда Глібова. «Як байкописець, Гребінка займає перше місце в нашім письменстві. Його байки визначаються яскравим національним і навіть спеціально лівобережним українським колоритом, здоровим гумором…», – зазначив Іван Франко.
Одруження та останні роки життя
Після смерті батька 1842 року Євген Павлович знову приїхав до Убіжища. Дорогою завітав до Харкова, гостював у Квітки-Основ’яненка. Двічі відвідав село Рудку, де мешкав дрібний поміщик Ростенберг з онукою Марією. У той час поміщик Платон Закревський влаштував у селі бал, на який запросив своїх однокласників із Ніжинської гімназії вищих наук. Серед них був поет Віктор Забіла, затятий картяр Петро Мартос, який видав власним коштом перший збірник Тараса Шевченка «Кобзар», художник Яків де Бальмен. На балу були Євген Гребінка й Тарас Шевченко. Тоді 30-річний Євген Павлович закохався у 15-річну Маню Ростенберг (1827 р. н.).
Мама дівчинки померла давно, батько мав другу дружину та дев’ятьох дітей, тому Маня жила і виховувалася бабусею та її чоловіком, якого називала дідусем.
Оскільки кохання з першого погляду було традицією роду Гребінки, то Євген одразу ж попро-
сив у Василя Ростенберга руки його онуки, але дістав відкоша. Ну, не зовсім відмову, а пропозицію зачекати рік. Прекрасноока Маша присяглася, що вона чекатиме. Їй, її очам Євген тоді склав вірш…
Яків де Бальмен, Тарас Шевченко та Євген Гребінка поверталися до Петербурга через Київ. Зупинилися на ніч у «Зеленому готелі», що належав Києво-Печерській лаврі, на вул. Московській. Зайшли в ресторан, розмова не складалася, бо чорна кішка пробігла між друзями. Тарас не міг простити, що Євген посватався до родички ненависного йому пана Енгельгардта, молодшої на 15 років. Гребінку ж обурювало, що Шевченко залицявся до Ганни Закревської, дружини їхнього друга Платона, матері двох дітей.
От Євген Гребінка і почав наспівувати нещодавно написані «Очі чорні» під музику вальсу німця Флоріана Германа, мелодію якої награвав на гітарі Яків де Бальмен. У Тараса навіть очі взялися росою від тієї пісні.
Так у Києві козацький нащадок із роду Чайковських вперше виконав «старовинний російський циганський романс» на музику уродженця Німеччини, в обробці норвежця Софуса Гердаля.
17 січня 1843 року вірш «Черные очи» був опублікований в «Литературной газете».
30 червня 1844 року Євген та Маня повінчалися. Що цікаво, боярином на весіллі з боку нареченого був козак луганський Володимир Даль, який тоді гостював у родовому маєтку Євгена Гребінки. Життя довело, що цю пару добирали на небесах. 23 листопада 1845 р. у них народилася донька, яку назвали Надією.
Помер літератор від туберкульозу 15 грудня 1848 року в столиці Російської імперії Санкт-Петербурзі. Проте прах було перевезено і поховано на батьківщині – в селі Мар’янівка, біля хутора Убіжище. Усі твори Євгена Гребінки українською мовою були опубліковані 1878 року.
Вибрані твори Є. П. Гребінки перекладені болгарською, польською, сербською, угорською та чеською мовами. Матеріали про життя і творчість письменника зберігаються у відділі рукописів Інституту літератури ім. Тараса Шевченка НАН України.
На честь Євгена Гребінки назване місто Гребінка.
Цікаво:
- 3 000 рублів на рік становила платня Євгена Гребінки під кінець служби в Міністерстві народної освіти Російської імперії. Для порівняння: Тараса Шевченка викупили з кріпацтва за 2 500 рублів.
- У 1847-му Гребінка відкрив своїм коштом у Рудці на Полтавщині парафіяльне училище для бідних селянських дітей. У 1846–1848 роках видав вісім томів своїх прозових творів, до яких увійшли понад 50 повістей, романів і оповідань, хоч прожив лише 36 років.
- Його вірш «Українська мелодія» («Ні, мамо, не можна нелюба любить») став популярною народною піснею.
Ні, мамо, не можна нелюба любить!
Нещасная доля із нелюбом жить.
Ох, тяжко, ох, важко з ним
річ розмовляти!
Хай лучче я буду ввесь вік дівувати!..
- Світову ж славу приніс йому широковідомий романс «Очи черные». Співали його «Очі чорні» такі знаменитості, як Федір Шаляпін, Луї Армстронг, Володимир Висоцький, Патрісія Каас, Мірей Матьє, Хуліо Іглесіас…
Тож не дивно, що за рішенням ЮНЕСКО день народження Євгена Гребінки – одна зі знаменних дат у всьому світі. Його спадщина не тільки документ минулого – вона й нині несе людям світло гуманізму
Галина КРИЖАНIВСЬКА.
Фото: wikipedia.org