Будь-яке суспільство починається зі шкільної лави. Звеличується школа – розвивається держава. Наша школа розташована в центрі села, вона є не тільки обличчям, а й його душею, началом начал: духовним і культурним осередком, центром життя всіх хуторян, де зберігаються і розвиваються місцеві традиції й цінності. Сільська школа може розвивати саме село, може діяти як культурно-освітній центр.
Вона формує менталітет сільських жителів і учнів. Ближньохутірська середня працює в освітньому просторі 125 років.
Наша школа (маю право так сказати, тому що закінчила її 50 років тому) – вважається однією з перших у всьому Придністров’ї. Учням, які відвідують Alma Mater нині, очевидно цікаво, якою була вона в перші роки заснування, хто працював у ній і хто навчався, як училися діти у воєнні роки, ким стали випускники різних літ, що взагалі змінилося в шкільному житті.
Із сивої давнини. Розвиток краю починався в складі Російської імперії з 1792 року, коли за велінням імператриці Катерини II була побудована Тираспольська фортеця. Поступово навколо неї селитися міщани та солдати, які відслужили військову службу, утворюючи своїми поселеннями хутори. Це і визначило назву села – Ближній (до міста) Хутір. Першим учителем старожили запам’ятали відставного солдата Семена Ступницького, який у власному будинку навчав до 30–35 учнів. З відкриттям церкви, Семен Якимович організував навчання для 80 учнів у двокласній російськомовній початковій школі. Днем заснування навчального закладу вважають 1 лютого 1897 року.
Початкові училища давали релігійне виховання, елементарну грамотність і мало реальних знань. Революційні вихори ХХ ст., ленінський Декрет про ліквідацію неписьменності зламали стару систему народної освіти. У Ближньому Хуторі церковно-парафіяльну та земську змінила нова 4-річна школа для майже сотні учнів, з якими працювали 4 вчителів. Радянська влада вважала обов’язковим навчання грамоті для всіх неписьменних дорослих громадян. Були видані нові букварі та посібники, створені школи ліквідації безграмотності. Грамотні селяни навчали неписьменних, відкривалися клуб, бібліотека та хата-читальня.
Семирічна школа, одноповерхова, маленька, але досить затишна і чиста, прийняла понад 100 учнів 1928 року. У ній функціонувало п’ять класів, було 6 учителів і сумлінно працював відставний солдат – Семен Якимович: викладав російську мову і літературу, а також вів перші класи. Навчання в новій школі здійснювалося українською мовою.
Неповну середню школу (1935) очолив Тимофій Садалюк. Під керівництвом молодого ентузіаста вона стала однією з кращих у МАРСР. За видатні досягнення енергійного директора нагородили орденом Трудового Червоного Прапора та легковим автомобілем. Пізніше Тимофій Григорович передав машину Фонду оборони.
У довоєнному літописі школи залишилися імена Дем’яна Железнякова, Івана Еккерта, Дар’ї Ярошевської, беззмінного завуча Євдокії Онічкіної.
Період окупації. Освітню діяльність на селі перервала німецько-румунська окупація. Хуторяни разом з усією країною стали на захист своєї Батьківщини. У школі залишилися 3-4 початкові класи, причому навчання окупанти змушували вести румунською мовою. У 1943 році рішенням румунської влади школу, в якій навчалося 70 дітей, закрили: фашисти вважали, що школи та лікарні це не для ворогів рейху. З 1944-го в шкільному приміщенні розмістився госпіталь.
Понад 400 жителів села боролися з ворогом на різних фронтах. Наші земляки захищати свою Батьківщину під Одесою і Сімферополем, Сталінградом і Курськом, Києвом і Кенігсбергом: 135 не повернулися з поля бою, 147 хуторян були відзначені найвищими нагородами Великої Вітчизняної війни.
Мирні будні. Відгриміли салюти Перемоги. Село відновлювалося. За штурвалом корабля в країну знань стояла Марія Кучинська, і результати праці педколективу були відчутними: у 1950-му заклад дістав політехнічний статус, функціонувала вечірня школа сільської молоді. Не забарився й перший (1953) післявоєнний випуск – 17 осіб. З процвітанням села, збільшувалася кількість жителів, а разом із ними й кількість учнів і випускників школи.
Надзвичайно яскравою, важливою і пам’ятною подією в 1957 році став візит до нашої школи тричі Героя Радянського Союзу Івана Кожедуба. Згодом на честь льотчика, який здійснив 330 бойових вильотів і збив 64 ворожих літаки, була названа піонерська організація. Для сільських дітей це був справжній взірець для наслідування.
Розквіт у 60–70 роки. Бурхливий розквіт села в економічному та соціальному плані сприяв зведенню нової будівлі школи, а в 1976-му – триповерхового корпусу. За спогадами колишніх учнів, навчання в школі до 1969-го здійснювалося українською мовою, перехід на російськомовне навчання відбувся на численні прохання батьків. За понад вікову історію відбулося 64 випуски – це 2 862 випускники, 70 з яких – медалісти. Свої амбітні плани на самостійне життя вони поєднували не тільки з розвитком рідного регіону – їх манили простори та будови великої Батьківщини: далекосхідна тайга, БАМ, полярне сяйво та інші красоти й багатства Землі.
У ті благословенні часи школою керував Петро Лінник – людина великого розуму, високої дисципліни й вимогливості. За його прикладом, чимало юнаків обрали головним для себе служіння і захист Батьківщини. Справу свою Петро Юрійович передав у жіночі, але надійні руки Марії Чукової: її знання та енергія, педагогічна мудрість, інтелігентність і передбачливість збагатили скарбничку шкільних досягнень.
Школа славна славою своїх учнів. Напередодні ювілею Марія Миколаївна пригадала «…гордість школи тих часів: В. Богуславський, Б. Янушкевич, Т. Козлова і Т. Чукова – вони стали кандидатами наук, завідувачами кафедр. Доцент Т. Чукова працює нині в ПДУ.
Пишається школа й інженерами: О. Юрич будував атомну електростанцію в далекому Ірані, М. Шатохін, А. Пазяєв, А. Скороходова – втілювали свої технічні задуми на підприємствах Придністров’я. У Бендерах у галузі медицини відомі брати Онуфрієнки. Підкорилися нашим випускникам і повітряні, й водні простори: є поміж них капітан далекого плавання О. Коваленко, льотчики, офіцери. Багато продовжили справу своїх наставників – стали вчителями, вихователями, психологами: Т. Данчишена, Л. Сірік, К. Комерзан, Л. Лук’янова, Л. Скобелєва, А. Бритова. На жаль, усіх назвати неможливо. Нехай вони несуть вогник знань, що спалахнув у їхніх серцях у стінах рідної школи».
Кількість учнів у 70–90 роки досягала 1 200 осіб, вони навчалися у дві зміни, а паралелі нараховували по 4–6 класів…
Людмила Головченко, Іван Труфкін, Валерій Буриленко – кожен із них на високій посаді директора в міру сил і обставин також сприяв розвитку навчального закладу. Досить серйозною – довжиною у 20 років – була директорська місія Галини Музиченко.
Нині біля керма школи впевнено стоїть Людмила Недоступ – надзвичайно добрий і чуйний педагог, учитель початкових класів, керівник першої кваліфікаційної категорії з 30-річним стажем професійної діяльності.
Заступник директора з НВР Людмила Мельникова, керівник вищої кваліфікаційної категорії, вчитель російської мови та літератури, стаж педагогічної роботи – 44 роки.
Молоді й талановиті кадри –заступник директора з ВР Світлана Подгорна, вчитель інформатики та математики, стаж педагогічної роботи – 12 років, яка прислухається до всіх учнів, щоб шкільне життя юних хуторян було змістовним і радісним.
Школа – це передусім учитель. На сьогодні в школі навчається 504 учні, у навчально-виховному процесі задіяні 73 працівники, з яких 43 висококваліфікованих учителі-предметники забезпечують участь у заходах районного та республіканського рівня з апробації нових освітніх стандартів.
Доказом того, що школа спрямовує свої сили на виховання гідної особистості, є випускники –
60 осіб, які здобули професію педагога. На сьогодні в рідній школі їх трудиться 18. Це вчителі початкових класів: В. Мельниченко, Т. Ракович, Є. Юрова, А. Кравченко; вчителі історії: С. Танасенко, М. Подкаура; вчителі російської мови та літератури: В. Мельникова, І. Музиченко; вчитель української мови С. Гайдай; учитель біології Т. Пепеляшкова, завуч з виховної роботи С. Подгорна. Усі названі зійшлися на думці, що з вибором професії вони визначилися ще будучи учнями. Вплинули ж на їхній вибір учителі, які зацікавили їх своєю роботою: М. Аксьонова,
Ф. Цибулько, К. Постова, О. Рошкован, Л. Бєлан та інші метри педагогічної праці.
Важливим у системі виховної роботи є зміцнення шкільних традицій, спрямованих на формування моральних і патріотичних рис особистості. Про це свідчать численні грамоти й призові місця в районних і республіканських педагогічних змаганнях. Яскравою подією у 2010 році була участь учителів у міжнародних конкурсах: «Краща російська школа за кордоном» і «Учитель російського світу». Вона принесла призові місця нашим педагогам – Т. Ракович та І. Музиченко.
Навчання і пандемія. У зв’язку з пандемією педагоги стали розробниками навчальних матеріалів для освітнього порталу «Електронна школа Придністров’я»: «Офіційна українська мова та література» – К. Постова, С. Гайдай, «Російська мова» – І. Музиченко, «Географія» – М. Напарчук, «Математика» – Л. Колобишко, «Історія» – С. Танасенко, «Хімія» – А. Єфремова, «Англійська мова» – О. Недоступ, «Фізкультура» – О. Грицкевич, «Технологія» – О. Пустова, «Навколишній світ» – А. Кравченко.
Під час підготовки до великого ювілею – 125-річчя від дня народження Ближньохутірської ЗОШ, який планували відзначити 1 лютого, оголошений суворий карантин. За словами Людмили Степанівни, школа повністю забезпечує навчання в онлайн-режимі: педагоги мають досвід такої роботи. До їхніх послуг є 25 сучасних моноблоків, обладнані два комп’ютерні класи. Заняття організовані за розкладом.
Поки у приміщеннях немає дітей, тут розгорнулися будівельні роботи. Коштом Фонду капвкладень (260 тисяч рублів) триває капітальний ремонт туалетних кімнат і повна заміна їх внутрішніх і зовнішніх комунікацій водовідведення.
Відзначення ювілею поступово перетекло в соцмережі: там розміщені відеоролики та презентації, які нагадають колишнім і теперішнім учням про чудові й незабутні шкільні роки, про улюблених учителів і вірних друзів.
Історія Ближньохутірської школи – це важлива частина історії села. Це світ, в якому живуть діти. Чудові шкільні роки залишаються в серці людини світлим теплим вогником, що освітлює її подальший самостійний шлях. Багато свідків становлення школи покинули нас. А багато чого вже просто забулося… Отже, згадаймо історію, щоб залишити нащадкам важливі відомості про село і школу.
Вітання директора. Людмила Недоступ: «Шановні випускники, педагоги! За п’ять попередніх років зі стін школи випурхнули 226 учнів, з яких 17 здобули атестати з відзнакою. Наші вихованці успішно продовжують своє навчання в закладах початкової, середньої та вищої професійної освіти.
Світ не стоїть на місці, на зміну морально застарілим технологіям приходять нові – школа теж змінюється. Нині ми працюємо за новими освітніми стандартами, стараємося підвищувати якість освіти, вдосконалюючи середовище; розкриваємо індивідуальні особливості учнів, забезпечуємо їм можливості самореалізації. Сучасна школа – це будинок, який побудували всі ми: вчителі, співробітники школи, учні, батьки, випускники. Кожен зробив свій внесок.
Шановні колеги! Доземний Вам уклін і особлива вдячність. Ви мудрі й розумні, суворі та добрі, терплячі й чуйні, красиві та веселі, цікаві й небайдужі люди. Усі ж разом ми – великий творчий, злагоджений колектив!
Тому вірю, що в нашої школи є не тільки славне минуле, гарне сьогодення, але й прекрасне майбутнє!
Зі святом вас, дорогі друзі! З днем народження, рідна школо!»
Післяслово: Готуючи цей матеріал до друку, автор побувала в рідній школі, відчула незабутню атмосферу навчального закладу, зустрілася з учителями, які вже давно на пенсії, поспілкувалася з тими, хто прийшов їм на зміну. Висновок напросився сам собою: школа житиме, вона має великий потенціал для цього. Тут працюють ентузіасти своєї професії, а в Ближньому Хуторі живуть діти, яким цікаво здобувати нові знання
Валентина ОСАДЧУК.
Автор фото: Катерина Ананська.