Жителю Рибниці ветерану Великої Вітчизняної війни Iвану Драненку 23 січня виповнилося 95 років. Голова Ради ветеранів війни, праці та Збройних сил Рибниці й Рибницького району Петро Цвінкайло, а також глава держадміністрації міста Віктор Тягай долучилися до привітань рідних і близьких Iвана Петровича і вручили ветерану квіти та подарунковий сертифікат.
«Вітаємо Вас! Ви для нас – гордість, жива історія. Бажаємо, щоб і у 100 років Ви були здорові», – зазначив Віктор Тягай. Петро Цвінкайло адресував ветеранові слова подяки й побажання жити в здоров’ї, добробуті та в радості.
Ветеран нагороджений медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.», іншими медалями та орденами. Дбайливо і з особливою гордістю він зберігає Лист подяки від комітету пам’яті маршала Радянського Союзу Г. К. Жукова, який йому вручили до Дня Перемоги.
Народився Іван Драненко в 1927 році недалеко від Одеси, в селі Августівка. Як розповів сам ювіляр, усі його діди та прадіди були родом із цього села. У багатодітній родині Іван був сьомою дитиною. У нього були чотири сестри та два брати. Їхня сім’я виявилася везучою: за роки війни ніхто з них не загинув, щоправда, дві його рідні сестри втратили на фронті своїх чоловіків. Приклад героїзму і любові до Батьківщини молодшим сестрам і братам подала старша сестра Клавдія, 1921 року народження. Ледве закінчивши Одеський медичний інститут, вона відразу, з перших днів війни, пішла на фронт медсестрою.
А сам Іван був призваний на службу в 16 років. Це сталося у квітні 1944 року, коли військами 3-го Українського фронту Одеса була звільнена від фашистських загарбників.
«Щойно радянські війська зайшли в місто, нас відразу забрав польовий військкомат. Дорослих відправили на фронт, а неповнолітню молодь 1925-го, 1926-го і 1927-го рр. народження забрали в навчальну частину. Там нас готували до фронтових умов, навчали військової справи. Ми ходили на стрільбище, вчилися стріляти з пістолетів, автоматів, кулеметів.
Потім була служба у 129-му запасному полку в Балті, згодом – Чернівці… там розташовувався великий табір для військовополонених, які працювали на відновлювальних роботах. Серед них були німці, румуни, власівці, бандерівці. Ми їх охороняли й конвоювали на роботи. Там, у Чернівцях, я й зустрів перемогу. Та служба моя продовжувалася, служив я ще дев’ять років», – розповів ветеран.
Після війни Івана Драненка перевели на Західну Україну, де на той час тривала боротьба з залишками фашистських бандерівських банд. Одного вечора, закінчивши наряд і повертаючись із товаришем по службі в розташування частини, вони потрапили в засідку до бандерівців. Товаришеві вдалося втекти, а Івана захопили бандити. Тільки завдяки тому, що його друг дістався до своїх і вже з підмогою відразу вийшов на пошуки, Іван залишився живий. Радянські військові знайшли бандитів і звільнили свого бійця тільки під ранок. «Коли мене знайшли, я був дуже сильно побитий і вже непритомний. Мене поклали на плащ-намет і віднесли в частину. Лікування тривало два довгих місяці», – поділився спогадами Іван Петрович.
Після Чернівців він служив у Кишинівській в’язниці охоронцем і водієм. 1951 року його демобілізували у званні старшини. Повернувшись на батьківщину, Іван Петрович улаштувався на роботу в колгосп імені 51-ї Перекопської дивізії, пізніше жив в Одесі, трудився водієм у «Главморстрое». За кермом Форд-6 возив матеріали для спорудження будинків.
У 1958 році одружився, в сім’ї народилися троє синів. Двоє старших хлопців вважають себе одеситами, а третій з’явився в 1970-му, вже в Рибниці, на батьківщині дружини, куди вони з сім’єю на той час переїхали.
Сини підросли, відслужили в армії. Старший проходив службу в Угорщині, середній потрапив до Бреста, а молодший – у далекий Хабаровськ. Усі вже одружилися й подарували дідові п’ятьох онуків і правнука.
У Рибниці ветеран трудився до 70 років, навіть після виходу на пенсію.
Нині Іван Петрович живе в будинку свого молодшого сина Олександра і його дружини Наталії. І нехай роки беруть своє, він не перестає радіти щасливому збігу обставин, а також тому, що свого часу життєва дорога привела його на прекрасну придністровську землю, де він і зустрів свій гарний ювілей
Олексій РОСТОВЦЕВ.
Фото: rybnitsa.org