Дивно, як в одній особі тісно сплелися ці дві іпостасі. Без перебільшення можна сказати, що Миколі Коритнику на роду було написано стати не лише письменником, публіцистом, журналістом і поетом, але й справжнім громадянином землі придністровської.
«Здавалося, що Микола Федорович складався з одних достоїнств. Недоліків я в ньому не помічав, –так говорить про свого колегу по громадській роботі голова товариства української культури «Вітчизна» м. Бендери Леонід Ткачук. – Микола Коритник завжди був урівноваженим, спокійним. Сам – людина добра, відкрита, він щиро любив людей, поважав їх, допомагав молодим журналістам осягати професію, до його порад дослухалися».
Невдовзі після створення в Бендерах товариства української культури, Микола Федорович, уже перебуваючи на пенсії, долучився до роботи в організації, писав про події в громаді, висвітлював її життя на сторінці «Джерело» міської газети «Победа». Він не міг стояти осторонь, коли йшлося про розвиток української мови та культури в Бендерах, бо й сам був щирим українцем і сприяв розвиткові української культури доступними йому засобами.
Микола Федорович родом з України. В селі Бугрувате Сумської області він вперше побачив світ 95 років тому – 31 січня 1927 року. Хлопець рано навчився читати й, як він розповідав сам, залюбки знайомився з творами Пушкіна, Лермонтова, Кольцова. Мабуть тоді вже щось ворухнулося в душі майбутнього письменника, бо він намагався писати, не знаючи, чому віддати перевагу – поезії чи прозі. Зрештою, ближче виявилася журналістика.
Свого часу журналіст і письменник, бендерчанин Петро Шпаков у нарисі «Його покликання, його доля», присвяченому Миколі Коритнику, писав: «Людяною особистістю став не вчора і не позавчора. Нелегким було його дитинство. Йому довелося віч-на-віч зіткнутися з жахами війни: побачити горе і страждання людей, їхні сльози та безвихідь під час евакуації, коли потрапляли під інтенсивні ворожі бомбардування. Вітер війни наклав свій відбиток на думки та почуття підлітка, загострив сприйнятливість до сердечних відносин між людьми, чужого людського горя, що знайшло яскраве відображення в його творчій діяльності. Журналістські основи в Коритника закладені були ще тоді, в грізне військове лихоліття».
Мріялося про письменництво, але довелося здобувати більш «земну» професію. Тому Микола закінчив технікум механізації та електрифікації сільського господарства в Охтирці на Сумщині й деякий час за направленням працював механіком-контролером зернорадгоспу на Херсонщині.
Однак, любов до творчості перемогла: згодом він здобув освіту в Бєльцькому педагогічному інституті (нині Бєльцький державний університет ім. А. Руссо), потім продовжив удосконалюватися на факультеті журналістики Московської вищої партійної школи КПРС.
Уже в 1950 році Микола Федорович розпочав журналістську діяльність у місті Сороки Молдавської РСР у газеті «Красное знамя». У 1950 – 1960 роках працював у сорокській районній газеті «Путь Ильича».
З 1971 по 1988 рік журналіст очолював редакцію Бендерської міської газети «Победа». Його колишні колеги пригадують, що саме під керівництвом Миколи Коритника газета щорічно завойовувала дипломи, призи, перемагала в конкурсах, зокрема і всесоюзних.
На громадських засадах він очолював міське товариство «Знания» та Бендерське відділення Радянського фонду миру. Неодноразово ставав депутатом Бендерської міської Ради народних депутатів. Двічі комуністи Бендер направляли його делегатом на з’їзд Компартії Молдавії.
У 1989 році М. Коритник вийшов на пенсію, але, перебуваючи на заслуженому відпочинку, продовжував працювати редактором газети «Речник Молдавии». Після створення у 1990 році міської газети «Новое время» став заступником редактора. В останні роки життя трудився власним кореспондентом газети «Гомiн» у Бендерах.
ТВОРЧІСТЬ
Першою публікацією Миколи Федоровича були вірші в газеті «Молодежь Молдавии». Він друкував нариси, статті та оповідання в республіканській пресі: «Советская Молдавия», журналах «Кипэруш» («Перчик»), «Фемея Молдовей». Його твори також можна було побачити в колективних збірниках: альманахах «Литературное Приднестровье», «Обеліски край дороги», «Ларец» (Кишинів), «Горизонт» (Бендери), та періодичних виданнях «Литературная Россия».
Люди, які знали письменника, відзначають велику любов Миколи Федоровича до Бендер. Адже це місто його зрілості, тут він працював, тут народилися його онуки.
У своїх публіцистичних виданнях «Породненные города», «Бендери», він з любов’ю розповідає про місто на Дністрі, його історію, про пам’ятники, пам’ятні місця та знаменитих земляків.
Директор Бендерської центральної бібліотеки Людмила Матош, яка добре була знайома з Ми-
колою Федоровичем, повідала нашому кореспондентові, що співпрацювала з ним досить довгий час. Бібліотека сприяла виданню брошури, яка розповідає про творчість письменника. «Мене він дивував якоюсь надзвичайною скромністю, ніколи не вихвалявся, не демонстрував своїх заслуг. Іноді навіть образливо якось ставало за нього. Та що казати, таке вже виховання він мав з дитинства. Завжди спокійний, урівноважений. Але дуже допитливий, небайдужий. Він писав на найрізноманітніші теми – від питань розвитку річкового транспорту на Дністрі до історії таких видів спорту, як дзюдо та самбо в Бендерах. Після поїздки до італійського Кавріаго – міста-побратима Бендер, він створив низку матеріалів, присвячену містам, з якими Бендери уклали угоди щодо співробітництва. Так з’явилося видання «Поріднені міста», – пригадує Людмила Андріївна.
Події 1992 року не могли залишити байдужими тих, хто жив, працював, мріяв і творив на нашій землі. Героями ставали прості люди, які знали, що ніхто, крім них, не зможе відстояти свою республіку. Не залишився осторонь і Микола Федорович: він був на передовій із журналістським пером та блокнотом: готував передачі для фронтової радіогазети, виїжджав у гарячі точки, співпрацював із газетою «Днестровская правда». Про це залишились оповідання, що увійшли до збірки «Яблука любові» (наприклад, «Танки свободи»). У маленькому оповіданні розгортається велика трагедія: мирну тишу теплого літнього червневого дня розривають тривожні гудки, чуються постріли. Ні, це не 41-й рік. Це рік 1992-ий, ХХ століття. Опівночі стихла пісня, яку співав на святковій набережній місцевий ансамбль «Червона калина», а випускникам шкіл не судилося зустріти світанок… Пролилася кров бендерчан. Незвані гості принесли горе й сльози на мирну землю Придністров’я. Ареною страшного дійства став міст через Дністер. Тут, намагаючись прорватися в захоплені Бендери, загинули й були тяжко поранені міліціонери, танкісти, козаки, бійці територіально-рятувальних загонів. Автор настільки талановито описав бій, що, здається, чуєш постріли, відчуваєш їдкий запах диму, бачиш, як падають захисники… Нині творчість Миколи Коритника вивчають придністровські школярі.
До речі, з нагоди ювілею співробітники Бендерської центральної бібліотеки влаштували віртуальну виставку: «М. Ф. Коритник – письменник і журналіст (до 95-річчя)», яка доступна для широкого загалу в усіх соцмережах.
На фото з архіву Л. Ткачука: ліворуч – М. Коритник, праворуч –Б. Палагнюк (колишній голова товариства «Поділля» з Рибниці) під час святкування 15-річчя товариства «Вітчизна» у 2005 році
Iрина МАСЛОВА.