Нашому уславленому земляку, Герою Радянського Союзу Михайлу Павлоцькому
5 лютого виповнилося б 100 років від дня народження.
У його нагородному листі, який нині зберігається в Центральному архіві Міноборони Росії є такі рядки: «Хоробрістю і безстрашністю відрізняється капітан тов. М. А. Павлоцький. У боях за форсування р. Десни біля населеного пункту Оболоньє, командуючи батальйоном, особистою відвагою, безстрашністю він надихав бійців і офіцерів на відсіч атакуючому, підтримуваному танками противнику, який ще й чисельно переважав. На ділянку, займану батальйоном, яким командував тов. Павлоцький, противник висунув понад 2 батальйони піхоти, 10 танків і дві самохідних гармати. Перебуваючи попереду бойових порядків, тов. Павлоцький умілим командуванням, захоплюючи всіх хоробрістю і стійкістю, забезпечив відбиття трьох контратак ворога з великими для нього втратами. До 100 солдатів було вбито, захоплено 8 кулеметів, 2 рації, в полон потрапило 6 гітлерівців. Своїми діями Павлоцький сприяв цілковитій поразці противника і вигнанню його з с. Оболоньє 15.IX.43 р.
У боях за форсування р. Дніпро капітан Павлоцький, очолюючи розвідзагін полку, проявив героїзм і доблесть. Перший із загоном, переправившись через р. Дніпро, він раптовими діями зайняв вигідні рубежі й прикривав переправу всього полку. Полк глибоко вклинився на територію, зайняту противником. Капітан Павлоцький зі своїм загоном завжди діяв попереду полку, боєм розвідуючи противника і прокладаючи шлях підрозділам полку. Приклад геройства і доблесті показав тов. Павлоцький, першим увірвавшись у сильно укріплений пункт противника с. Берізки. Своїми бойовими діями в цьому селі, особистим прикладом тов. Павлоцький вів за собою інші підрозділи на ворога. З гранатами в руках, перебуваючи попереду бойових порядків на чолі свого розвідзагону, тов. Павлоцький протягом двох діб відбивав люті контратаки противника, що прикривався шістьма бронемашинами, двома танками й «Фердинандом». 10 контратак відбив тов. Павлоцький зі своїм загоном, знищив при цьому особисто до 50 ворожих солдатів. Тов. Павлоцький заслужено вважається найхоробрішим і безстрашним командиром у полку. Командир 360-го стрілецького полку підполковник Сташек».
Звання Героя Радянського Союзу Михайло Павлоцький удостоївся у двадцять один рік.
Він народився 5 лютого 1922 року в Тирасполі в єврейській родині. Його дитинство та юність минули в рідному місті. Закінчивши десять класів середньої школи № 6 (нині – гуманітарно-математична гімназія), Михайло вступив до індустріального інституту в Одесі. Однак із дитинства він мріяв зовсім про інше – про кар’єру військового. До Червоної Армії його призвали в 1940 році в Одесі. У 1941 році закінчив Ленінградське військово-піхотне училище, а в травні 1942-го був направлений в армію начальником зв’язку 62-го зенітного полку Центрального фронту. Це був дуже непростий для армії та всього радянського народу час.
Бойове хрещення він прийняв під Ленінградом. Протягом війни бився на Волховському, Ленінградському, Брянському, Центральному фронтах. І Героєм Радянського Союзу, як ви розумієте, став не відразу. До цього звання його вела дорога битв і випробувань, мужності й безстрашності. Подумки уявімо собі цю дорогу.
У поданні до нагородження Михайла Аркадійовича Павлоцького орденом Вітчизняної війни I ступеня ми можемо прочитати: «З початку липневих боїв з 5 до 30 липня 1943 року тов. Павлоцький, перебуваючи на передовій і весь час наражаючись на небезпеку, зневажаючи смерть, виконував найважливіші завдання з розвідки й забезпечення дій полку цінними відомостями про супротивника. 17 липня під особистим керівництвом тов. Павлоцького був захоплений у полон гітлерівець, який дав цінні відомості про задуми ворога. У період жорстоких атак і прориву основної оборони по р. Неруч тов. Павлоцький протягом декількох днів, не маючи страху, під градом куль і снарядів особисто вів розвідку. За проявлену доблесть і відвагу під час виконання бойових завдань у боях з фашистами, за всі свої подвиги, безоглядну відданість військовому обов’язку і Батьківщині заслуговує високої урядової нагороди».
Під час форсування річки Десна в Чернігівській області України батальйон капітана Павлоцького вступив у нерівний бій із противником, який переважав за силою та чисельністю, і завдав йому нищівного удару. Високий моральний дух командира і його солдатів дозволив витримати натиск ворожих військ і виконати поставлене завдання.
У битві за Дніпро Михайло Павлоцький перебував на посаді помічника начальника штабу 360 стрілецької дивізії групи розвідки. Саме загін капітана Павлоцького в 1943 році під час форсування Дніпра зміг зайняти плацдарм поруч із населеним пунктом Комарин у Гомельській області Білорусії й вогнем зумів прикрити переправу полку.
Приклад геройства і доблесті показав командир розвідзагону під час захоплення сильно укріпленого пункту села Берізки того ж району. Кілька діб загін відбивав ворожі контратаки, знищив багато солдатів противника і бойової техніки. Вже поранений, капітан М. А. Павлоцький продовжував керувати боєм до підходу основних сил полку, особисто знищивши близько 50 німецько-фашистських загарбників.
Указом Президії Верховної Ради СРСР від 16 жовтня 1943 року за мужність і героїзм, виявлені під час форсування Дніпра та утримання плацдарму, капітан Михайло Аркадійович Павлоцький удостоєний звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка».
А ось рядки з подання героя до ордена Червоного Прапора: «Герой Радянського Союзу капітан Павлоцький показав себе досвідченим офіцером-розвідником. У період прориву сильно укріпленої оборони противника в районі села Дмитрівка під час наступу дивізії з 25 грудня 1943-го до 6 січня 1944 року завдяки хорошій організації роботи розвідпідрозділами було взято в полон 102 солдати й офіцер противника, були захоплені цінні відомості про супротивника, що дало можливість командуванню дивізії зіставляти сили ворога, що стояв на ділянці дивізії.
У боях за місто Біла Церква капітан Павлоцький, безпосередньо перебуваючи в бойових порядках, особисто знищив 10 гітлерівців. 6 січня 1944 року, виконуючи наказ командира дивізії щодо захоплення «язика» і цінних відомостей про супротивника, група розвідників, очолювана капітаном Павлоцьким, завдання виконала, «язик» був доставлений, що значною мірою сприяло успішному просуванню частин дивізії вперед.
За свою самовіддану роботу і вміле командування розвідпідрозділами капітан Павлоцький гідний урядової нагороди – ордена Червоного Прапора».
Усього ж у ході Великої Вітчизняної війни Михайло Павлоцький був нагороджений медаллю «Золота Зірка», орденами Леніна і Червоного Прапора, двома орденами Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни І та ІІ ступеня, численними медалями.
Після закінчення Великої Вітчизняної війни, в 1946 році, Михайло Аркадійович у званні майора звільнився з лав Радянської Армії в запас і оселився в Києві. У тому ж році він вступив на службу у внутрішні війська МВС СРСР. І тут він служив вірою та правдою – так само чесно і беззавітно, як і в робітничо-селянській Червоній Армії. У1958 році закінчив Вищу школу МВС СРСР у Києві. А в 1964 році наш герой остаточно звільнився в запас у званні підполковника.
Після війни Михайло Аркадійович приїжджав у рідний Тирасполь. У 60-х роках він зустрічався з учнями середньої школи № 6, яку багато років тому закінчив. До речі, на меморіальній дошці «У цій школі вчилися Герої Радянського Союзу та Герої Соціалістичної Праці», встановленій на її фасаді, є і його прізвище. Городяни, перш за все юне покоління, шанують свого героя, зберігають пам’ять про нього.
Дуже здружився ветеран з піонерською дружиною середньої школи № 2, особливо загоном 6-А класу. Він із ними листувався, вітав зі святами, надсилав свої фотографії. Крім того, його ім’ям до розвалу Радянського Союзу була названа піонерська дружина Буганської середньої школи Київської області.
Помер Герой Радянського Союзу Михайло Аркадійович Павлоцький 3 червня 1999 року. Похований у Києві на Лук’янівському військовому кладовищі
Олександр ПЕТРЕНКО.