З балкона мені видно, як молода родина виходить на прогулянку. Глава сім’ї – високий, зі спортивною фігурою –легко виносить дитячу коляску. Молода матуся, що немов зійшла з модної картинки, дбайливо влаштовує в ній дитинку
Іван і Аріна разом сьомий рік. Хоча запримітили одне одного ще раніше – коли дівчина, закінчивши 9-річку в рідній Северинівці поступила в 10 клас Кам’янської СШ № 2. Студенти місцевого політехнічного технікуму та міські старшокласники в допандемійний час перетиналися часто: на творчих конкурсах і спортивних змаганнях, культмасових і розважальних заходах. Тоді-то грушківчанин Іван Унтура, що освоював професію автомеханіка, і звернув увагу на світловолосу струнку Аріну Мошин. Попросив однокурсників-северинівчан познайомити з дівчиною, що сподобалася…
Спочатку спілкувалися в соціальних мережах і телефоном. У довгих бесідах поступово з’ясували, що в них багато спільних інтересів, а головне – вони однаково бачать своє майбутнє. Зустрічі в широкому колі друзів змінилися побаченнями, кожне з яких укріплювало тяжіння, що виникло між парубком і дівчиною. Вони відсвяткували Новий 2016 рік, обмінялися подарунками у Валентинів день, зустріли першу спільну весну…
А попереду чекала перевірка почуттів на міцність. Іван здобув диплом фахівця з обслуговування та ремонту автомобільного транспорту – і відразу ж став солдатом. Аріна закінчила школу й успішно поступила в Придністровський промислово-економічний технікум, щоб набути професію фінансиста. «Чекати парубка з армії мені було простіше, ніж подружкам, – згадує вона. – Адже ми обоє були в Тирасполі. Кожні вихідні я могла відвідувати Івана в частині. Ми не були відірвані одне від одного, хоча спілкувалися менше, ніж раніше. У мене був перший, найскладніший, студентський рік, коли потрібно налаштуватися на нову форму навчання та глибоко зануритися у вивчення спецдисциплін, а Іван сумлінно ніс військову службу».
Армійський рік проминув, але тепер уже парубкові потрібно було чекати, доки Аріна закінчить технікум. Вони знову переписувалися, телефонували одне одному та зустрічалися у вихідні. Вже накреслювали плани спільного життя. «Плани – як це нудно!» – скажуть романтики. Можливо. Проте в Аріни та Івана такий склад характеру: вони мріють не про нездійсненні повітряні замки чи запаморочливі кар’єри – коли все й відразу, а про досяжні цілі. Тож крок за кроком втілюють свої мрії: про професію, сім’ю, будинок – у реальність.
Відучившись у технікумі, Аріна зрозуміла, що не помилилася з вибором спеціальності. Щоб здобути більше знань про фінансово-кредитну систему, дівчина поступила в Придністровський державний університет на заочне відділення. Практичні ж навички та уміння напрацьовувала в Кам’янській філії Ощадбанку. Іван влаштувався на службу в місцевий аварійно-рятівний підрозділ. І лише міцно ставши на ноги, освідчився коханій. Усе було, як у фільмах, що так подобаються Аріні: романтичне побачення в ресторані, музика та квіти, визнання в почуттях (уже й не пригадати – яке за рахунком) і заповітна обручка…
Звичайно, вона погодилася! Однак весілля призначила на наступне літо. Рік молоді люди готувалися не тільки до весільної церемонії, а прагнули збудувати спільний побут: винайняли квартиру, щоб не залежати від батьків, самостійно вчилися вести господарство та вирішувати питання, що раптом виникали. Вони були не тільки фінансово-побутового характеру, адже знайти кохання – всього півсправи, зберегти його в повсякденному житті – ось головна турбота. Молоді люди притиралися одне до одного, прислухаючись до порад батьків, які прокрокували рука в руку до срібного весілля. «А головним прикладом для нас стали мої бабуся Емілія та дідусь Петро, – розповіла Аріна. – Вони разом уже 50 років! Коли ми поцікавилися, як упродовж півстоліття зберігати в хаті лад, відповіли, що головне – знаходити компроміс у будь-якій складній ситуації. От ми й прагнемо жити за їхнім рецептом. У спірних ситуаціях – кожен висловлює свою думку, обмірковуємо почуте, намагаємося вибрати оптимальний варіант. До ситцевого весілля, яке відзначили 20 серпня минулого року, ми твердо усвідомили, що взаєморозуміння – не менш важливе в родинному житті, ніж кохання!»
Ще більш згуртованими та відповідальними зробило молоду пару народження первістка. Маленький Гнат, якого батьки з лікарями чекали на початку лютого, проявив самостійність уже у виборі дати появи на світ. І тепер 14-те для Аріни з Іваном це не просто День закоханих. Зриме втілення їхніх почуттів – ось воно, поруч. Уже впевнено стоїть на власних маленьких ніжках і не те що ходить, носиться по всій квартирі. Звертається до матусі з татусем, намагається розмовляти з ними.
Власне кажучи, ми й познайомилися з молодими сусідами завдяки Гнаткові. Щоправда, не у дворі нашої багатоповерхівки, що було б логічно, а на міському стадіоні. Під час турніру з волейболу мою увагу привернув найменший уболівальник. За 5 годин, що тривали змагання, він устиг і поспати на свіжому повітрі, затишно влаштувавшись у колясці, і пару разів поїсти. Маля радісно сміялося, коли батько, у перервах між іграми, підхоплював його на руки, довірливо посміхалося товаришам Івана по службі та заагукало, коли я підійшла познайомитися. «Спорт –наше спільне захоплення, – розповіла тоді Аріна. – І волейбол – одна з улюблених родинних ігор. Сподіваємося, що і маленький Гнат стане вірним прибічником здорового способу життя».
Однак нині в молодої мами на спорт залишилося зовсім мало часу. Турботи про синочка, хатній клопіт, навчання в університеті займають практично весь день Аріни. «Батьків ми прагнемо не залучати до домашніх справ, хоча на них завжди та в усьому можна покластися. Мої виховали нас зі старшим братом, Іванові – трьох дітей. Досвід мають великий. До того ж і діляться ним охоче. Коли я приїхала з пологового будинку, то навчили тримати немовля, купати, сповивати… А далі ми вже самі справлялися. Адже це ми – батьки, значить, повинні ростити сина, піклуватися про нього, виховувати його. А наші батьки нехай будуть для Гнатика бабусями та дідусями, радіють онукові, а не замінюють йому маму і тата», – ділиться одним із принципів молодої сім’ї Аріна.
Втомлюється вона, звичайно, за день не на жарт. Адже рятувальна служба – це справа цілодобова, тому Іван не так часто може допомогти дружині по господарству. Та коли в нього вихідний, молоді завжди разом. Ходять за покупками, готують улюблені страви, грають із Гнатом – і накреслюють плани. Ті самі, що вже звикли поетапно втілювати в життя. Тепер на порядку денному – власна квартира. Ледве одружившись, Іван і Аріна вступили в житлово-будівельний кооператив. «Двокімнатна?» – цікавлюся розміром майбутньої квартири. «Трикімнатна, – посміхається Аріна. – У нас у планах – донечка. Нехай тільки Гнат трохи підросте, щоб був прикладом для сестри та її захисником»
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.