Знавці літературної спадщини України цього року святкують 140 років з дня народження Архипа Юхимовича Тесленка. Його твори читають і наші придністровські школярі. Знайомство з автором розпочинається у 5-му класі з вивчення оповідання «Школяр». Дослідники творчості письменника називають сумну розповідь про долю маленького Миколки одним із найкращих оповідань, яке часто вважають автобіографічним.
Важка доля митця
Архип Тесленко народився 2 березня 1882 року в селі Харківці Лохвицького повіту на Полтавщині в селянській родині. Закінчивши Харківецьку церковно-приходську школу, юнак продовжив навчання в місцевій церковно-вчительській школі, готуючи себе до педагогічної діяльності, весь час приділяв значну увагу самоосвіті. Через «вільнодумство» його виключили зі школи.
З 1897 року почалося трудове життя юнака: спочатку на поденщині в сільських багатіїв, а потім «писарчуком» у волосній управі в Лохвиці. Майже чотири роки Архип Тесленко прожив у цьому селищі, працюючи в нотаріальній конторі. Згодом він захопився театром, пробував свої сили в драматургії. Влітку 1903-го навіть організував аматорський театр у рідному селі, сам брав участь у виставах.
У бурхливому 1905 році молодий чоловік вступив до революційної організації «Селянська спілка». Цього ж року за участь у селянських заворушеннях він був заарештований, наступного (1906) року ув’язнений вдруге і засланий спочатку на Вологодщину, а потім – до В’ятської губернії. Перехворів у цей час на тиф, але слабого й немічного Тесленка погнали пішки етапом аж до самої В’ятської губернії, куди він прибув 25 грудня 1908-го. Наступного дня того ж року закінчився строк його заслання.
Протягом осені 1909 та весни 1910 року письменник публікував статті, в яких рішуче засуджував антинародні дії царизму, до кінця залишаючись вірним демократичним ідеалам. Допомагав йому друкуватися Борис Грінченко. До рідного села Архип Тесленко повернувся 1910 року, там, хворий на сухоти й виснажений арештами та засланнями, невдовзі помер.
Один із найкращих творів Тесленка
Незабутнє враження на учнів справляє оповідання «Школяр». Це один із найкращих творів Архипа Тесленка. У ньому автор глибоко розкрив трагічну долю селянського хлопчика, мрія якого про освіту була недосяжною. Тому, мабуть, і досі цей твір будить у душах читачів – ровесників головного героя – глибоке співчуття. Умовно цей твір можна поділити на кілька різних за своїм звучанням частин. Симпатія автора до селянського хлопчика Миколки в першій частині змінюється картиною злиднів та сварок у його родині.
У напружених діалогах передається глибокий трагізм тяжкого становища, типового для тисяч сільських сімей.
Друга частина звучить навіть життєрадісно: добрий учитель виручив хлопчика з біди й Миколка знову сяде за парту. Нових відтінків набуває мова батька, людини лагідної й люблячої, але придушеної злиднями.
Остання частина оповідання – трагічна, з нотками схвильованості й жалю.
Під час вивчення цього твору бажано наголосити на деталях, змінах настроїв, не випустити з уваги портретних та побутових описів, які саме вкупі й формують виховне значення оповідання, силу його впливу на читача.
Згадаємо текст цього твору: «Миколка, Прокопiв хлопчик, такий школярик гарнесенький був: сумирненький, соромливенький, млявенький, як дiвчинка. Та ще ж такий чорнобривенький, бiлолиценький, носок невеличкий, щічки круглесенькi, ще й чубок кучерями. Воно й училося нівроку йому. Страх яке охоче до книжки було: чита, одно чита, а особливо як на урок загадають щось таке, – чи про луку, чи про ліс… Ну й любило це!
Раз гулять повели їх у ліс. Воно вбігло в гущавину та:
– А як ось тут гарно!.. гiллячко… сонечко в дірочки… мережечки… ну й гарно!
Далi вхопило квiточку, осміхнулося, притулило до щічки, погладило…
А там що раде знать було все!.. Усе було розпитує вчителя, усе розпитує i про се, i про те, як i дощ, як i снiг. Учитель було не навтішається ним, усе було по щiчках його, по щiчках, а воно вже таке раде ото, так осмiхається та ту голiвку так простягає до його…».
У цьому уривку, крім майстерно виписаного портрета та рис характеру хлопчика, хочеться підкреслити таку важливу деталь: автор під час опису хлопця кілька разів каже про нього «воно». Цим він показує, що дитина така щира, невинна, як янголятко. Таке звернення пробуджує в читача замилування, співчуття до Миколки з перших же речень розповіді.
Далі ж ця радісна картина поволі набуває трагізму, який із кожним реченням набирає все нової та нової сили:
«А то раз учитель пiдiйшов i питає:
– А що, Миколко, вивчив урок? Воно встало, осмiхається… тут осмiхається, а там сльози.
– Плакав, чи що? – питає вчитель. Воно так болiсно:
– Нi. – Далi руку до очей та й скривилося.
– Чого, що таке? – вчитель йому.
– Б…били.
– Хто?
– Батько.
– За вiщо?
– За… за… – та й не доказало за плачем…».
Неймовірно, але майстрові слова вдалося в межах усього одного речення передати такий емоційний перехід – від усмішки до плачу!
Складним у творі є образ батька Миколки. З авторової характеристики перед нами виразно постає бідний, забитий горем селянин: «такий сумний», поводився «хижо», «голову похнюпивши», «засмучений такий», «чоботи драні».
На перший погляд здається, що батько не любить сина, навіть ненавидить його, і сам Миколка боявся розлюченого батька.
Реакцією на вчинки батька є, безперечно, осуд. Як можна бити дитину за те, що вона просить їсти або скаржиться на те, що в неї порвалися чоботи? Але це осудження тих людей, які ніколи не потрапляли й не перебували в таких же жахливих умовах, як ця бідна селянська сім’я. І не якийсь період часу, а все своє злиденне життя, в якому навіть надії чи то проблиску на покращення не було ані для батьків, ані для дітей.
Прокопа теж мучить совість і відчуття провини перед сином за недавні несправедливі образи, за неспроможність нагодувати та одягти свою родину.
В епізоді радості, коли щасливий Миколка повернувся в подарованих учителем чоботях, розкривається його душа – щира та любляча. Батько з сином сідає за книжку, і Миколка показує батькам свої знання. Ось уривок, в якому найповніше виявилися справжні батьківські почуття:
«– Миколко, Миколко!.. Що який-то ти… що я б тебе, не знаю… я б тебе паном зробив!.. я б тебе… в семінарію в саму!.. я б тебе… Ех! – Помовчав. – Ну хоч би ти не страждав, як я оце… Хоч би, хоч… у хторокласну тебе…».
І знову глибоке розуміння ситуації, людської психології допомагає авторові створити таку картину, де завдяки коротким фразам, трохи плутаній мові батька ми відчуваємо його хвилювання, надії, гордість за сина і після злету – знову в реальність: «Ну хоч би ти не страждав, як я оце… Хоч би хоч… у хторокласну тебе»…
Кінець твору побудований на розбитих мріях маленького героя, на протиставленнях автора: «На другу осiнь учитель перейшов в інше село. Одного дня, розпустивши школярiв, вiн вернувся у свою хату, сiв одпочити. Наставав холодний та сумний осiннiй вечiр. Надворi негода, дощ, а в хатi учителя тепло й привiтно. Книжки рядками стоять на поличках, на столi ясно горить лампа. Стомлений учитель довго ходив по хатi, часом зупинявся коло вiкна, прислухався, як гуде й завиває вiтер, як дощ порощить по вiкнах; далi сiв за книжку, чита. Трохи згодом чує – щось грюкнуло в прихожiй, забалакало. Одхиляє дверi, аж коло порога старець сивий стоїть, руку простягає. Коло грубки хлопчик-поводир треться, теплого мiсця шукає, обiрваний такий та труситься так. Придивляється вчитель до хлопчика. По знаку щось: чубок кучерями, щiчки кругленькi…
– Миколко, це ти?
– Я… – та скривився-скривився.
– Як це ти, що це?..
– Та… та… їсти нiчого, топить нiчим, удягтися…
– Бiдненький!..
– А батько… простудилися: ще розтавало, а в їх чоботи дранi… ноги крутить…
– Так ти це…
– Були до хазяїна… найняли… так… я… нездужаю… аж захворiв був… Так мене в поводаторi це…
Дверi у свiтлицю одхиленi були… Стiл видно було, розгорнуту книжку, скрипку, картини… Глянув Миколка… заплакав…».
Безперечно, цей твір є найкращим не тільки у творчості Архипа Тесленка, але й в усій українській літературі. Відтінки почуттів, портретні характеристики героїв – усе це висловлено досить простими фразами у творі невеличкого об’єму. Не можна не звернути увагу також і на його велике виховне та педагогічне значення.
Індивідуальний стиль Архипа Тесленка
Узагальнюючи вивчення творчості письменника, розглянемо його манеру викладу та використання художніх засобів.
Архип Тесленко створив свій художній стиль, особливістю якого є простота і невимушеність розповіді. Найчастіше в оповіданні розповідь ведеться від першої особи, причому письменник майстерно індивідуалізує мову своїх персонажів. Вона вільна і природна, має завжди схвильований, емоційно-наснажений, пронизаний психологізмом характер, ніби людина розповідає під час найбільшого душевного зворушення.
Можна виділити риси стилю письменника, притаманні більшості його творів:
– короткі, уривчасті фрази, лаконізм викладу думок, через що деякі дослідники навіть називали цей стиль «телеграфним». Письменник завжди прагне висловити свою думку найкоротше;
– користуючись такою манерою розповіді, Тесленко уміє в невеличких за розміром творах сказати дуже багато. Мова його персонажів завжди індивідуальна, яскрава, персоніфікована;
– в портретах персонажів письменник подає не тільки уявлення про їхній характер та зовнішність, але й виражає своє позитивне чи негативне ставлення до них.
Крім того, природу Тесленко змальовує завжди з поетичним, дещо сентиментальним замилуванням, немов промовляє до людей, а чому ж природа така досконала, і чому таке недосконале людське життя.
Усі ці риси характеризують не тільки оповідання «Школяр», яке вивчається в навчальних закладах нашої республіки, а й інші твори митця.
Кросворд до уроку літератури
Після вивчення біографічних відомостей про Архипа Тесленка пропонуємо дітям розгадати кросворд, за допомогою якого вони можуть дізнатися назву одного з його найвідоміших оповідань, яке вивчатимуть на уроці.
(Відповіді ставити у відмінку, якого потребує запитання).
- Яке покарання чекало Тесленка за участь у революційних подіях?
- Хто з письменників допоміг Архипу Тесленку видати свої твори?
- Чим займався письменник, щоб поповнити свої знання?
- Як називається повітове містечко, де Архип Тесленко працював «писарчуком», служив у нотаріальній конторі, ходив до бібліотеки?
- Про яку професію мріяв письменник?
- У якому селі народився й похований Архип Тесленко?
(Ключове слово «Школяр»)
Архип Юхимович дуже любив життя. «Так хочеться жити й жити, доки й сонце світитиме. Все старе згасне, настане нове життя колись…», – так говорив письменник усім друзям, які не цуралися його привітного, ласкавого слова.
«Він любив молодь, завжди був серед неї, говорив, читав книжки, розповідав про вичитане», – згадують його сучасники. Пам’ятаймо й ми про ці кращі риси видатного українця
Ольга БУРДУЖА.