Радянську владу в місті вперше встановили в грудні 1917 року. Однак протягом 1918 – 1920 рр. рибницькі землі кілька разів переходили з рук у руки. Тут побували австро-німецькі війська, петлюрівці та денікінці.
У Рибниці в 1918 р. – на початку 1919 р. був розквартирований австрійський піхотний полк. Від окупантів городян звільнили Червона Армія та місцеві партизанські загони. Владу в місті під свій контроль узяли Ради робітників і селян.
Добровольча армія білогвардійського генерал-лейтенанта Антона Денікіна в серпні –жовтні 1919 року захопила територію сучасного Придністров’я, до якого належала і Рибниця. З приходом денікінців майже всіх місцевих активних прихильників Радянської влади розстріляли, землю повернули поміщикам, профспілки розігнали. Знову почалися масові реквізиції худоби, хліба, іншої сільгосппродукції. Поміщики хотіли якнайшвидше зібрати «борги» за землю, якою за Радянської влади селяни користувалися безплатно. Над селянами жорстоко знущалися, били, віддавали під суд, розстрілювали, конфісковували їхнє майно. Жорстокі розправи чинили над родичами червоноармійців. Їх катували, спалювали живцем, по-звірячому вбивали.
У вересні 1919 року рибницькі комуністи організували підпільний Придністровський повстанський комітет. Саме так він називався. Цей комітет створив бойові групи чисельністю по 10 – 15 осіб, які здійснювали терористичні акти проти денікінців. Наближення Червоної Армії активізувало збройну партизанську боротьбу. У січні 1920-го Рибницький партизанський загін двічі виганяв білогвардійців із міста. Окнянські партизани на початку лютого зайняли Дубоссари, Григоріополь і ще кілька сусідніх придністровських сіл.
Партизани не тільки зі зброєю в руках громили денікінців, а ще закликали насильно мобілізованих солдатів дезертирувати з денікінської армії. «Товариші! Наберіться мужності, щоб крикнути вашим катам, що ви не з ними, а проти них. Захоплюйте і здавайте незіпсовані гармати, кулемети, продукти, всяке спорядження», – писали у зверненнях партизани. Листівка закінчувалася словами: «Геть царських генералів! Хай живе могутня славна непереможна Червона Армія! Хай живе Радянська влада – влада робітників і селян! Смерть капіталу!».
У січні 1920 року Рибницький партизанський загін вибив денікінців із міста. «До цієї операції партизани та підпільники, які перебували в Рибниці, дуже ретельно готувалися, – писав у своїй статті «Боротьба проти гетьманщини та німецької окупації в Молдавії» командир партизанського загону Наум Нарцов. – Чотири партизани повинні були висадити в повітря залізницю, щоб не дати ворожим бронепоїздам наблизитися до міста. Групі підпільників доручили надрукувати в друкарні звернення і накази, в яких повідомлялося про відновлення в Рибниці Радянської влади. Денікінським офіцерам і солдатам пропонували здати зброю. Один із підпільників, який працював у денікінців, повинен був направити в Рибницю з іншої станції тривожну телеграму приблизно такого змісту: «Наступають великі сили більшовиків. Залишайте негайно місто Рибницю». Решта партизанів отримала завдання увірватися в цей час у місто і витіснити противника. Так денікінці хитрістю були вигнані з Рибниці. Однак через кілька днів білогвардійці, зосередивши значні сили, знову захопили місто, а партизани тимчасово відійшли в район Круті – Кам’янка.
Коли денікінці вдруге зайняли Рибницю, заарештували 19 підпільників. Дізнавшись про це, партизани вирішили будь-що звільнити їх. Для цієї мети була створена група з 50 партизан. «Долаючи неймовірні труднощі, ризикуючи власним життям, партизани вирвали з ворожих кігтів заарештованих товаришів. Ми знову звільнили Рибницю», –писав Наум Нарцов. Так протягом місяця рибницькі партизани двічі вибивали білогвардійців Добровольчої армії з міста.
У лютому 1920 року, коли денікінці відступали, партизанам знову довелося залишити Рибницю. Остаточно місто визволили тільки 18 лютого спільно з військами Червоної Армії. Тоді жорстокий бій розгорівся біля села Дубово, яке двічі переходило з рук у руки. Після вдалого бою 16 лютого село звільнили. Білогвардійці чинили жорстокий опір, але зупинити наступ червоних їм було вже не під силу. Тож 18 лютого частини 14-ї Червоної Армії (зверніть увагу на збіг), до складу яких належала кавалерійська бригада Котовського, спільно з рибницькими партизанами визволили місто Рибницю, станцію Воронково і села Попенки, Гидирим. «Червоні частини після запеклого бою взяли станцію Рибниця. Ворог розбитий повністю. Колишні союзники денікінців –галицькі частини – перейшли на бік партизанів. Узято безліч трофеїв і полонених, у тому числі в районі Колбасна – Воронково рибницькі партизани без єдиного пострілу захопили бронепоїзд «Ураган», а окницькі партизани на станції Чубарівка оволоділи бронепоїздом «Гроза», – писала місцева газета «Вісті».
Решта денікінців утекла з Придністров’я в північному напрямку, щоб з’єднатися з білополяками, оскільки війська королівської Румунії, що окупували Бессарабію, не пропустили їх через Дністер, побоюючись, що слідом за ними в Бессарабію увійдуть більшовики. Червоні партизани всюди тіснили білогвардійців. Так у Рибниці остаточно встановилася Радянська влада
Павло ОСТАПЕНКО.
Фото: rg.ru