Згадайте картину, на якій зображена дівчинка років одинадцяти. Вона робить зарядку. Кімната насичена світлом. Осторонь праворуч на столі бачимо сніданок дівчинки – хліб, масло і глечик з молоком. На стільці лежить її форма і червоний піонерський галстук. На задньому плані – відчинені на балкон двері. Стіну пісочного кольору, на якій висить декоративна тарілочка, розписана блакитними квітами, заснував плющ.
Люди старшого покоління, напевно, відразу пригадають цю картину. Вона називається «Ранок». Її репродукція була надрукована в підручнику російської мови для VI класу, а навчальна програма передбачала роботу над твором-описом за картиною.
Крім підручників, репродукцію картини розміщали в найпопулярніших журналах, неодноразово видавали на поштових листівках і марках. Після першої публікації репродукції в журналі «Огонек» її можна було побачити на стінах квартир у всьому Радянському Союзі. Вона подобалася всім: світла, легка, радісна і дуже чиста. Я сказав би – «італійська», якщо брати до уваги сонячне світло, рослини та арки в кімнаті. Можна сказати, що картина стала символом епохи.
Чому? Тому що написана вона була в 1954 році, після смерті Йосипа Сталіна. Настав ранок нового життя. Автор полотна – українська художниця, лауреат двох сталінських (1950, 1951) і Державної премії СРСР (1979), кавалер багатьох орденів СРСР та України, володарка Національної премії ім. Т. Г. Шевченка (1998), Герой України (2001) Т. Яблонська. Народна художниця СРСР та України.
Нинішнього року, 24 лютого, виповнилося б 105 років від дня її народження. Це знакова дата не тільки для України, а і для всього цивілізованого людства. До речі зазначимо, що 1997 рік – рік 80-річного ювілею художниці – був оголошений ЮНЕСКО роком Яблонської. До 100-річчя художниці Національний банк України ввів в обіг пам’ятну монету «Тетяна Яблонська». Її полотна належать кращим музеям і картинним галереям України та Росії, перш за все – Національному художньому музею України в Києві та Державній Третьяковській картинній галереї в Москві.
Звичайно, творчість Тетяни Нилівни не обмежується однією картиною. Більше того, великий успіх Яблонської почався не з «Ранку», а з картини «Хліб» – за неї художниця одержала Сталінську премію. Її пензлю належать також такі відомі роботи, як: «Весна» (друга Сталінська премія), «Льон» (Державна премія СРСР), «Життя триває», «Родоначальниця», «Вечір. Стара Флоренція», «Юність», «Мати» тощо.
Кон’юнктурницею вона не була ніколи. Всі свої картини створювала не за завданням. Вони були народжені почуттями та враженнями майстрині, що йдуть «прямо із серця». Це був радянський живопис – душевний, добрий і щирий. Тому полотна, що прославили художницю, стали мальовничими талісманами тієї епохи. Невигадливі сюжети, просте виконання робили їх гуманними, зрозумілими, улюбленими.
Зауважимо, художниця була надзвичайно сувора в оцінці власних робіт. Вона могла робити сотні ескізів однієї картини, поки не знаходила потрібну композицію, що відповідала б її задуму. Якщо пам’ятати, що при цьому вона була швидка на розправу, то в пориві досади навіть могла пропороти невдале, на її думку, полотно. Яблонська, бувало, спалювала і вже готові роботи. Цієї долі ледь пощастило уникнути картині «Ранок». Вона визнала її «анти-живописною», та, на щастя, піддалася вмовлянням друзів і «помилувала» полотно.
Іще кілька цікавих фактів про цю картину. У школах із російською мовою навчання в РФ і до сьогодні шестикласники пишуть твори за цією картиною. Зображена ж на ній старша дочка художниці – Олена. Майбутній чоловік закохався в неї ще в дитинстві, за багато років до знайомства, дивлячись на репродукцію «Ранку». Ось вона, велика сила мистецтва.
Потреба творити для Тетяни Яблонської була такою ж життєво важливою необхідністю, як і можливість дихати. Коли після інсульту в 1999 році вона не могла більше писати правою рукою, то почала вчитися працювати лівою. Тетяна Нилівна писала пастеллю практично до останнього подиху. Полотно «Дзвіночки» вона закінчила в передостанній день життя, а померла майстриня 17 червня 2005 року.
В інтерв’ю з нагоди 100-річчя від дня народження художниці її молодша дочка Гаяне сказала: «Мама ніколи не «бронзовіла». До своєї творчості вона ставилася критично й завжди співвідносила себе з «першими величинами» – Тиціаном, Пісарро, Рембрандтом. Вона все життя вчилася і взагалі була оптимістичною, життєрадісною людиною. В ній жив характер переможця. Радість у ній була сильнішою за інші емоції. Тому в неї вийшли полотна «Хліб» і
«Ранок». Мама вірила у своє призначення. Вона була людиною, яка долає долю: сама робила своє життя завдяки своїй енергії, радісному сприйняттю дійсності. Найголовніше – мама дуже любила свою рідну землю, прикипіла до неї душею»
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото: calend.ru