Українській культурній діячці Ларисі Петрівні Косач-Квітці, більш відомій під псевдонімом Леся Українка, 25 лютого виповнився б 151 рік від дня народження. У школі знайомлять з її творчістю, біографією, але вивчення життя поетеси не припиняється. Його дослідники стверджують, що Леся «…не з тих класиків, які завмирають на сторінках підручників, вона – жива».
Настав час вийти за рамки шкільної програми й усвідомити всю велич жінки, твори якої, як справжні шедеври, ніколи не втратять актуальності. У багатьох із нас Лариса, хвороблива, тендітна дівчинка, асоціюється з образами її героїнь – лісовою мавкою, дочкою Прометея. «Хто вам сказав, що я слабка, що я корюся долі?», – з обуренням заперечувала вона.
Батьки багато зробили для розвитку здібностей обдарованої доньки, дбали про її гуманітарну освіту. Сталося так, що Лариса жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками лункими коридорами. Учителями її були мати, батько, а також книги та життя. З самого малку вона спілкувалася з селянськими дітьми українською мовою.
У чотири роки Леся навчилася читати. Її улюблені книги: «Кобзар» Тараса Григоровича Шевченка, твори Жуля Верна, Данієля Дефо, казки Ганса Крістіана Андерсена. Муки хвороби виснажували її з дитинства. З раннього віку навчилася вона «крізь сльози сміятись». Уже в 10 років з’явилися перші ознаки туберкульозу лівої ноги, а незабаром лівої руки. Потім хвороба перекинулася на легені й нирки.
Власний біль зробив Лесю чутливою до чужого горя. Вона бачила тяжкий стан рідного народу.
Леся Українка прожила хоч і коротке, проте надзвичайно цікаве повнокровне життя – життя сповнене любові, добра, сили волі, мужності та краси. Тому недаремно її твори були й залишаються надзвичайно популярними. Поетесу добре знають не лише в Україні, але і в закордонні. Вона своїм могутнім талантом прославила рідний край, свій народ, землю, на якій народилася. Її поетичне слово наповнює душі читачів силою, мудрістю, ліризмом.
Родина багата, відома, впливова
Збереглося чимало фотографій Косачів, які любили фотографуватися й у такий спосіб зафіксували цікаві моменти сімейного життя, а нащадки тепер мають можливість побачити й уявити цих людей.
У дворянській родині Лесі Українки дотримувалися певних принципів, до яких належали повага до гідності людини, до індивідуальності кожної дитини, виховання в них культури. Дослідники стверджують, що двигуном цих процесів була Олена Пчілка – Лесина мати, завдяки якій кожна дитина в сім’ї могла себе реалізувати. У них навіть ігри були долученням до світової культури, наприклад, вони любили інсценізувати твори античних класиків. Леся втілюватиме їх потім у своїх творах. Крім того, в родині плекали читання літератури, а вивчення мов взагалі було архіважливим, тобто в родині Косачів панував культ освіченої дитини. Кожен мав належну освіту, відповідне виховання і міг займатися тим, чим хотів, тобто не було батьківського диктату у виборі життєвого шляху – щось схоже на ідеї сучасної педагогіки.
Чи розуміли батьки, що виховують генія
Дослідники життя Лесі Українки припускають, що розуміли. Олена Пчілка – Лесина мати й відома письменниця – мала чуття на творчих людей. Спочатку вона помітила неабиякий талант у сина Михайла, який теж писав художні твори, перекладав. Вона в тогочасних мистецьких виданнях публікувала вірші обох дітей – і Михайла, і Лесі, а з часом все-таки зрозуміла, яка талановита Леся, як вона широко мислить, яку еволюцію пережила у своїй творчості. Молодша сестра поетеси Ізидора Косач зазначила у своїх спогадах, що вони розуміли: Леся – талант, людина високого духовного й інтелектуального рівня. Сестра Ольга намагалася зберегти всі матеріали, які стосувалися Лесі. В родині було велике бажання, щоб пам’ять про неї залишилася у віках.
Становлення Лесі Українки як творчої особистості
Хто ж найбільше вплинув на становлення Лесі Українки як письменниці? Виявляється, що на кожному етапі життя було по-різному.
Спочатку родинне оточення – мати, дядько Михайло Драгоманов, який доклав багато зусиль для освіти майбутньої письменниці. Однак Леся була внутрішньо дуже потужна, з сильною духовною основою, а тому зуміла віднайти свій шлях, зуміла дослухатися голосу власної душі. Родинне оточення, друзі дали найважливіше – культурний простір. Якби вона не була в тій родині, ми, може, і не мали б Лесі такої, яку нині маємо. Олена Пчілка розвивала в ній мислення через призму історії, філософії, мистецтва. Леся Українка починала з лірики, причому на перших порах досить слабенької. Високохудожні ж тексти вона напише пізніше. Літературні критики помітили, що сюжети з реального життя не влаштовували її та й читачами не сприймалися. Тоді Лариса звернулася до екзотичних сюжетів – античних, християнських, язичницьких, середньовічних тощо. Герої творів Лесі Українки вільні душею. На той час це було досить сміливо і водночас через ці образи вона могла говорити те, що стало актуальним для кожного наступного покоління.
Інші таланти Лесі Українки
Дівчина добре чула музику, грала на фортепіано, але після операції вже не могла цим займатися. Вона також досить гарно малювала. Її називають першою жінкою-мариністкою. Одна картина є в цифровому вигляді – це «Мати й дитина». Крім того, Леся була проникливим аналітиком, критиком, співпрацювала з петербурзьким журналом «Жизнь», робила там огляди європейської літератури. Вона читала в оригіналі те, що виходило у Європі й аналізувала нові явища тогочасної європейської літератури, була знайома з багатьма письменниками. Талант критично мислити давав їй можливість бачити явища в контексті епохи.
Кажуть, що Лариса знала більше ніж 10 мов. Крім деяких слов’янських – української, російської, польської, болгарської, – давньогрецьку й латинську, а також європейські мови – англійську, німецьку, французьку та італійську. Вона не тільки читала твори в оригіналі, а й робила переклади. У неї взагалі був дуже професійний підхід до всього, чим би вона не займалася.
Леся відвідала чимало країн
Леся Українка багато подорожувала. Це їй надзвичайно подобалося, вона навіть мріяла здійснити кругосвітню подорож. Недарма дівчина сама себе називала таким собі «колобком», мандрівним перекотиполем. Географія її мандрівок надзвичайно широка: Болгарія, Німеччина, Австрія, Швейцарія, Італія, Єгипет, Греція та Мала Азія.
У першу чергу це були теплі країни, тому що була потреба в лікуванні. Дослідники її життя впевнені: якби її воля, вона провела б більшість життя поруч із родиною.
Під час поїздок з метою лікування, діагностики, якщо дозволяло здоров’я, Леся з матір’ю відвідували театри, музеї. Вони любили культурні заходи, дихали культурою. Перебуваючи у Європі, Лариса Косач дізнавалася про нові явища тогочасного мистецького життя. Відгуки на ці явища вона публікувала в петербурзькому журналі «Жизнь».
Враження від побаченого-почутого-пережитого
Більш детально дізнатися про ті місця, де побувала Леся, можна з її листів і творів. Письменниця часто бувала в Криму, в Балаклаві. В одному листі вона згадувала, як до неї приїжджав брат Михайло, як вони разом проводили прекрасні дні. Лариса розповідала, що брат дуже любив море. Особливо їй запам’ятався епізод, коли він стояв на березі й немов вдихав у себе всю красу морської стихії. Загалом у неї багато мариністичних текстів. І кримська тематика добре описана. Її подорожі були й предметом творчого осмислення.
У її творах – відбиток тих мандрів
У 1894 році, наприкінці травня, Л. Українка вирушила зі Львова в Угорщину. У Будапешті жила внучка її улюбленого дядька Михайла Драгоманова – Наталія Драгоманова – активний член української культури в цій країні. Завдяки їй та українській громаді Угорщини в Єгипті на будівлі Олександрійської бібліотеки у 2002 р. була встановлена меморіальна дошка Лесі Українці. В Угорщині видали збірку її творів друком Брайля. Це теж подарунок славетній українці.
У Єгипті Леся побувала тричі й провела в цій країні три останні роки свого життя. Вона вивчала місцеву історію, перекладала, давала приватні уроки дітям. Леся Українка побувала біля пірамід Хеопса, Хефрена та Сфінкса, відвідала Національний музей у Каїрі. «Не розчарував мене Єгипет, а ще більше причарував», – писала вона матері в одному з листів. Незважаючи на важкий стан здоров’я, Леся вивчала місцеве довкілля. Тут вона написала свою історичну драму «Бояриня» та цикл прекрасних віршів «Весна в Єгипті». Українська громада не один раз святкувала день народження Лесі в Каїрі: організовували Лесині читання, конкурси дитячих малюнків, відвідини Олександрії до меморіальної дошки Лесі. Сюди щороку 25 лютого приносять квіти, тут збираються громадами, читають її вірші, ставлять спектаклі на теми драматичних творів письменниці.
У Берліні теж знають про Лесю Українку з її публіцистичних, художніх та ліричних творів, які вона переклала. У січні 1899 року Леся поїхала в Німеччину лікуватися у видатного на той час німецького професора, хірурга Ернста фон Бергмана й затрималася там на п’ять місяців. Саме тоді вона першою переклала українською поезію Генріха Гейне, а також написала сама кілька творів німецькою мовою. Для українців Берліна 25 лютого – надзвичайно важливий день: щороку вони збираються й біля будинку, де Леся проживала зі своєю сестрою Ольгою, і згадують свою талановиту письменницю.
Є там і пам’ятна дошка, встановлена українцями, що мешкають у Німеччині. У 2010 році вони поставили п’єсу з уривками «Лісової пісні», а також імпровізували (вдяглися в костюми героїв) її батьків та сестер. Так вийшов своєрідний вечір живої розмови з Лесею Українкою та її батьками.
Сонячна Італія стала для Лесі другою домівкою. З ініціативи відомої дослідниці й перекладачки Марини Моретті громадськість міста Санремо в 1998 році на будівлі вілли «Адріана», де відпочи-вала письменниця, встановила меморіальну дошку з написами двома мовами: «На цій віллі в 1901 – 1903 роках жила поетеса Леся Українка – палка виразниця українського національного духу». На честь видатної українки в Неаполі назвали українську закордонну школу. В Італії вона написала твори «Бранець» та «Вавілонський полон».
Представники українських громадських організацій, учні українських шкіл Норвегії та українські дипломати теж завжди готують заходи до дня народження Лесі Українки з декламацією її віршів.
Ушанування пам’яті Лесі Українки
Славній доньці українського народу Ларисі Петрівні Косач (Лесі Українці) поставлені пам’ятники, відкриті музеї та меморіальні дошки. Це свідчить про те, що найталановитішу українську жінку знають у всьому світі. Її твори, перекладені десятками мов, і досі розповідають її устами про культуру, фольклор і життєстійкість українського народу.
Перший пам’ятник Лесі Українці встановлений у 1952 році там, де вона померла, – в Сурамі. Пам’ятник поетесі є й у Канаді (Вінніпег, Саскатун, Торонто), і в США (Клівленд), і в Грузії (Телаві), а в Бразилії – у місті Сан-Паулу – є вулиця Лесі Українки.
Меморіальні дошки дочці українського народу встановлені на будинках, де вона проживала, в Естонії, Італії, Німеччині, Болгарії, Грузії, Австрії. У Москві пам’ятник письменниці світового рівня був встановлений у 2003 році.
На батьківщині Лариси Косач постаменти зведено в Києві, Луцьку, Колодяжному, Львові, Полонному, Ковелі, Раві Руській і, звичайно, в Новограді-Волинському, де Леся Українка народилася. У вищезгаданих містах відкрито також меморіальні музеї. Пам’ятники їй встановлені в селах Ярунь та Тупольці. Монументи видатній письменниці є в Ялті, Балаклаві, Саках.
Вивчення життя і творчості Лесі Українки триває й нині. Наприклад, активно популяризує творчість письменниці, зокрема в соціальних мережах Оксана Кузьма, яка написала ось такі зворушливі слова: «Леся не залишає. Якщо ти раз зайшов у її творчість, у цю величну духовну будівлю, якщо зрозумів, наскільки це невичерпне джерело, то вже ніколи з нього не зможеш вийти».
У Придністров’ї всі, хто мав можливість доторкнутися до літературного генія поетеси, захоплюються її мудрістю і мужністю. Вільну, безмежно талановиту, сучасну, зворушливі твори якої ніколи не втратять актуальності, гордість української поезії Лесю Українку знають далеко за межами її батьківщини.
В умовах нинішньої пандемії широких акцій ушанування її пам’яті до дня народження, скоріш усього, не буде, але Лесю ніхто не забув: на сучасних месенджерах будуть запущені поетичні онлайн-марафони, друкуватимуться статті про її життя і творчість, а згадуватимуть її на наукових онлайн-конференціях. Усе це дає можливість ще не один раз зануритися у світ поетеси, в ту епоху, коли вона жила, і спонукає дізнатися про неї якомога більше.
Леся Українка – це прообраз сучасної сильної жінки, в якої можна повчитись, як упевнено йти до своєї мети, як ігнорувати труднощі, як бути успішною, попри всі випробування долі
Тетяна БАСОВСЬКА.
Фото: 24tv.ua