Днем початку «гарячої» стадії збройного конфлікту між Придністров’ям і Молдовою офіційно вважається 2 березня 1992 року. Однак його ескалація почалася в 1990 році – практично відразу після проголошення ПМРСР.
Уже 2 листопада 1990-го озброєний загін поліції особливого призначення Молдови спробував прорватися в Дубоссари, проте зустрів відсіч беззбройного цивільного населення міста. У результаті зіткнень 16 жителів були поранені, а троє – вбиті. Першими жертвами збройного придністровського конфлікту стали Валерій Міцул, Володимир Готка та Олег Гелетюк.
Друга спроба Кишинева захопити Дубоссари й розколоти молоду республіку на дві частини в її географічно найвужчому місці була зроблена 13 грудня 1991 року. Того дня на світанку ОПОН Молдови атакував спільний пост Дубоссарського РВВС і рибницьких гвардійців біля мосту через Дністер. Опонівці вбили трьох і взяли в полон 17 придністровців, а заодно розстріляли рейсовий автобус, що проїжджав повз них.
Усього ж, намагаючись встановити контроль над Дубоссарами й перерізати країну на дві частини, загони молдовської поліції особливого призначення за підтримки «карабінерів» (добровольців з навколишніх сіл) тричі нападали на місто з метою захопити ключові точки та адміністративні будівлі. У всіх випадках їм протистояли придністровські гвардійці, чорноморські козаки та мирні жителі, які стали на заваді поліції. Проте в руках молдовських терористів опинилися декілька опорних пунктів у Дубоссарах і довколишніх селах: Кочієрах, Лунзі, Дороцькому та Кошниці.
Словом, протистояння націоналістичної Молдови й нашої незалежної республіки набирало сили. Остаточно ситуація загострилася ввечері 1 березня 1992 року.
На вулицях Дубоссар була інспірована масова бійка, зупинити яку приїхав начальник місцевої міліції майор Ігор Сипченко з групою співробітників. Раптом із натовпу по міліціонерах відкрили вогонь, поранили майора, який у ту ж ніч помер. За словами очевидця – гвардійця Петра Олєйника, стріляли по придністровцях молдовські поліцаї, переодягнені в цивільний одяг. Вони сховалися на території місцевого комісаріату поліції Республіки Молдова.
Опівночі обурені жителі Дубоссар зібралися на центральній площі міста і попрямували до будівлі поліції РМ з вимогою покинути Дубоссари. В результаті переговорів близько 30 осіб залишили будівлю. Однак, коли вони сідали в автобус, із найближчого будинку невідомі відкрили вогонь. Загинув 18-річний донський козак Михайло Зубков, який разом із товаришами приїхав на допомогу дубоссарським козакам. Ще двоє придністровців тоді були поранені.
Ці події, а також дані розвідки про численні пересування сил ОПОН на правому березі Дністра, стали приводом для командувача Придністровською гвардією Стефана Кицака оголосити бойову тривогу. Розвиток конфлікту 2 березня підтвердив своєчасність такого рішення. Опонівці несподівано вчинили напад на полк цивільної оборони 14-ї російської армії в Кочієрах. Військовослужбовці та члени їхніх сімей опинилися в заручниках. Була захоплена збройова кімната, винесено понад 100 одиниць вогнепальної зброї. Нею озброїлися активісти Народного фронту Молдови.
На підмогу російським військовим прийшли придністровські гвардійці. Вони зуміли вивести з-під обстрілу сім’ї військовослужбовців і не дали розграбувати зброю, що була на складах. Після нетривалих боїв підрозділи поліції Молдови та Народного фронту припинили атаки й покинули територію полку цивільної оборони. При цьому вони втратили 20 осіб убитими та пораненими.
У ході тієї операції загинули командир батальйону Республіканської гвардії Василь Воронков, прапорщик Леонід Толстенко, сержант Сергій Титовський, рядовий Сергій Шинков. Серед поранених опинився і журналіст із Києва.
Водночас кишинівська влада повідомила в Москву, що військову частину 14-ї російської армії захопили придністровські гвардійці. Командарм генерал Юрій Неткачов вимагав негайного виведення гвардійців ПМР з військової частини.
Ці події стали першим епізодом широкомасштабної війни на Дністрі або, кажучи точніше, варварської збройної агресії Молдови проти Придністров’я. Надалі протистояння все швидше розгорялося, супроводжуючись жорстокістю, пограбуваннями та іншими жахами війни. Гарячі точки спалахували упродовж усього Дністра, поступово концентруючись у Бендерах, Дубоссарах та Кошниці.
Щороку 2 березня керівництво республіки та Дубоссар, гвардійці, особовий склад Дубоссарського РВВС, козаки, бійці ТРЗ, представники громадськості та прості придністровці збираються біля меморіальної дошки, встановленої на місці загибелі Ігоря Сипченка, і на Меморіалі Військової Слави, щоб ушанувати пам’ять захисників Придністров’я, які поклали свої голови за свободу і незалежність республіки.
Звертаючись у 2021 році до придністровського народу з нагоди чергової річниці початку збройної агресії Молдови проти Придністров’я, Президент нашої республіки Вадим Красносельський сказав: «Метою агресорів була ліквідація придністровської державності. Однак цим планам не судилося збутися. Об’єднані прагненням жити на своїй землі й розмовляти рідною мовою, придністровці в єдиному пориві стали на захист своєї держави. Гвардійці, ополченці, козаки, бійці ТРЗ героїчно билися і відстояли незалежність ПМР. Ми пам’ятаємо і пам’ятатимемо імена загиблих героїв, які ціною життя відстояли нашу свободу. Слава захисникам Придністров’я!»
Iгор ШЕВЧЕНКО.