Головний корпус Придністровського держуніверситету завжди з радістю відчиняє свої двері як для працівників та студентів, так і для його гостей.
Коридорами холу будівлі раз у раз снують зграйки першокурсників, що бояться збитися зі шляху до потрібної аудиторії, поважно ходять вже зміцнілі старшокурсники, які давно освоїли всі правила вишу. Але є одне місце, про яке знають з перших днів, і де збираються цілими групами. Саме там з кожного кутка лунає сміх і розливається мультимовна палітра нашого краю. Це буфет головного корпусу ПДУ.
Мені вдалося поговорити з однією з чарівниць-робітниць буфету Світланою Завдир, яку студенти іноді називають «тіткою Свєтою»: «Найбільше в цій професії мене приваблює спілкування з молоддю, у якої можна почерпнути багато цікавого. Це спілкування також стимулює завжди залишатися в тонусі та відповідати віянням моди. Серед наших красунь, які відвідують буфет, важко навіть уявити, щоб вийти на роботу неохайно одягнутим. Це спонукає стежити за своїм зовнішнім виглядом, тому моя уніформа завжди випрасувана і без цяток. Потрапила в професію я випадково, адже спочатку довгий час проводила одна в кабінеті за стопками паперів. Коли мені запропонували цю посаду, я відразу погодилася, бо тут все абсолютно навпаки: постійно у всіх на виду, постійне спілкування, та й колектив мені дуже сподобався. На перших порах доводилося багато чого вчитися, запам’ятовувати, що й до чого потрібно, але за десять років роботи вже точно відчуваю, скільки в порції грамів і які салати у нас замовляють найбільше. На нашому комбінаті харчування та їдальні все готують за старими технологіями, тому я впевнена, що ні викладачі, ні студенти не підуть голодними осягати вершини науки. Часом ми намагаємося здивувати наших споживачів якимись новими рецептами чи солодкою випічкою, і коли щось із цього приживається серед традиційних страв, ми продовжуємо радувати покупців улюбленими стравами. Основна складність полягає у великому напливі охочих, а часу між парами іноді буває обмаль. Та я завжди намагаюся швидко впоратися, щоб не створювати чергу і не затримувати навчальний процес. День видається насиченим, я не можу сказати, рутинним, адже, коли приходжу додому, відчуваю приємну втому. Я люблю свою професію також за те, що відчувається теплота у спілкуванні. А ще й люди у нас дуже виховані. Часом зустрічаю на вулицях колишніх студентів, які й по закінченні університету вітаються і пам’ятають».
Я розповіла лише про одну з сотень таких робітниць, які невтомно стежать за харчуванням наших дітей у школах, університетах та на підприємствах. Вони завжди з посмішкою зустрічають вас в оточенні всіляких страв і солодощів. А ви пам’ятаєте свою чарівницю?
Дарина КУЛАКОВА.