Нинішнього року моє рідне місто відзначатиме ювілей. У 1608-му Кам’янку вперше було згадано в документальних джерелах як невеличке поселення на березі Дністра. За минулі століття вона виросла в затишне містечко, про яке знають у різних куточках світу.
Популярність Кам’янка здобула, перш за все, завдяки санаторію «Дністер». Але не тільки гості, що відпочивали в здравниці, несуть світові звістку про наше маленьке містечко. Мої земляки прославили Кам’янку ратними подвигами та трудовими звершеннями, оспівали в талановитих літературних і музичних творах, зберегли її красу на картинах. Не буде перебільшенням сказати, що кам’янчани щиро закохані у свою малу батьківщину і старанно працюють для того, щоб зробити наш загальний будинок сучасним, комфортним для життя, красивим. З деякими відомими людьми я познайомлю читачів нашої газети в ювілейному для Кам’янки році.
А першу розповідь хочу присвятити історії рідного міста. І сподіваюся, що подорож у минуле буде цікавою та пізнавальною, адже нашим екскурсоводом стане щиро захоплена краєзнавством людина – Маргарита Балицька. Півстоліття тому вона переїхала з Середньої Азії на батьківщину чоловіка – і закохалася в Кам’янку, що причаїлася в долині між величними пагорбами. Спочатку уродженку узбецьких степів підкорили мальовничі пейзажі. Потім її зацікавили навколишні люди: Маргарита Євгеніївна влаштувалася на роботу в школу, а досвідчені педагоги охоче розповідали молодій колезі факти з історії краю. Незабаром
М. Балицька змінила почесну професію вчителя на захопливу дослідницьку працю музейного працівника. І відтоді старанно веде літопис Кам’янщини. Тож перегорнімо разом найяскравіші його сторінки.
ДАЛЕКЕ МИНУЛЕ
Селитися в долині між Дністром і його притокою – невеличкою річечкою, що біжить по кам’янистому руслу, і через що отримала назву Кам’янка, – люди почали ще в період раннього палеоліту, – починає свою розповідь Маргарита Євгеніївна. – Археологи виявили на території сучасного Кам’янського району понад 200 об’єктів стародавньої історії та культури. На зміну землеробам Трипілля приходили племена сарматів, черняхівські поселення розоряли гуни. І лише в VI – VII століттях на берегах Дністра почали облаштовуватися слов’яни.
Наш край, завдяки своєму геополітичному положенню, завжди опинявся в центрі історичних подій. Через цю територію пролягав знаменитий шлях із варягів у греки. Тут правили Галицько-Волинські князі й збирали данину баскаки, уповноважені на це ханами Золотої Орди. Наші землі входили до складу Великого князівства Литовського і Речі Посполитої. Прикордонне їх розташування вимагало від населення бути завжди напоготові до оборони від завойовників: печенігів і половців, монголо-татар і турків. Тому ідеї козацтва укріпилися тут на довгі століття. У 1654 році за рішенням Переяславської Ради ця земля, яка переможно завершила національно-визвольну війну під керівництвом Богдана Хмельницького, вперше стала частиною Російської держави… Саме з ім’ям одного з російських воєначальників – генерал-фельдмаршала Петра Вітгенштейна – пов’язаний особливий період розвитку Кам’янки.
ЗОЛОТЕ СТОЛІТТЯ
Воно розпочалося у 1805 році, коли містечко придбала Антоніна Вітгенштейн (уроджена Снарська), дружина графа П. Вітгенштейна, Представник старовинного знатного німецького роду, він ще підлітком обрав військову кар’єру і відзначився у війнах першої половини XIX століття. А найвидатнішим у житті Петра Християновича був 1812 рік, коли на нього був покладений великий обов’язок: захищати столицю Росії – Петербург – від наполеонівського нашестя. З цією місією Вітгенштейн впорався, провівши при Клястицях (Вітебська губернія), мабуть, найблискучішу зі своїх військових операцій. Після цієї битви Наполеон відмовився від походу на Псков і Петербург – і вся північна Росія була врятована від ворожого нашестя…
Вийшовши у відставку, знаменитий воєначальник оселився у Кам’янці, займаючись, як відзначав історіограф М. Бантиш-Каменський «щастієм поселян і справами благотворіння, завжди доступний, покірливий, праводушний».
У 1819 році на спаленому сонцем полі над Дністром було побудовано палац, біля якого запрошеними на землі графа німцями закладено два упорядкованих парки. Цінні породи дерев привезли з-за кордону. У парках були ставки з ажурними містками, безліч квітників… На думку сучасників, садиба Вітгенштейнів належала до найпрекрасніших на Поділлі.
Надійно захищена з півночі високими кряжами придністровської піднесеності, Кам’янка перебуває в особливих мікрокліматичних умовах. Петро Християнович вирішив скористуватися ними, створивши тут промисловий виноградник високоінтенсивного типу. І незабаром на унікальній меліоративній та інженерно-архітектурній споруді – терасах, які живописним каскадом спускаються по південному схилові, – заклали перші лози…
Стараннями П. Вітгенштейна маєток перетворився на велике багатогалузеве, типово підприємницьке господарство. Виноробний, винокурний і пивоварний заводи, миловарня та майстерні воскобійних свічок, три великі млини приносили суттєвий прибуток… Пам’ять про людину, яка в ХІХ столітті надала Кам’янці імпульс для динамічного розвитку, увічнили в наші часи: парк культури та відпочинку має ім’я Петра Вітгенштейна, а на центральній алеї встановлено бюст героя Вітчизняної війни 1812 року.
Сприяли розвиткові Кам’янки також і нащадки генерал-фельдмаршала. Старший син, Лев Вітгенштейн, у 1844 році повністю перевів селян із панщини на оброк, створивши сприятливі соціально-економічні умови для широкого залучення жителів містечка до товарно-грошових відносин. У Кам’янці успішно розвивалося виноробство. Виготовлені тут вина вважалися кращими в губернії й продавалися за високими цінами. У 1865 році в Кам’янці було вироблено 5 000 пляшок шампанського!
Внук полководця Федір Львович продовжував розвивати виноградне господарство. У маєтку для зберігання і витримки напоїв був споруджений величезний погріб, розрахований на 40 тисяч відер вина. Але солодкі бурштинові грона все частіше використовувалися не для перероблення, а для споживання у свіжому вигляді. Кам’янка стає відомою як перший виноградолікувальний курорт південно-західної Росії. Князем Ф. Вітгенштейном були запрошені будівельники з Австрії, які в 1890 році звели в парку двоповерховий кургауз, а поряд – серед квітників – дачні будиночки. Курорт працював в основному влітку та восени. Лікування виноградом, кумисом і електрикою поєднувалося тут зі сприятливим впливом клімату.
ЕПОХА ЗМІН
XX століття стало періодом нечуваних соціальних потрясінь і великих змін. Як свідчать документи, Кам’янка на його початку була досить розвиненим і добре відомим у краю містечком, населення якого перевищувало 7 600 осіб, з яких: 4 373 православних, 86 католиків, 2 961 єврей і 226 душ інших віросповідань. У Кам’янці були православна і лютеранська церкви, єврейська синагога. У містечку функціонували однокласне міністерське та євангельсько-лютеранське училища, земська і церковноприходська школи. Тут діяли декілька промислових підприємств, 80 лавок, періодично збиралися ярмарки та базари.
Здається: гарне було життя. Але в суспільстві зростала соціальна напруга. У краю поширювався революційний рух, проходили страйки робітників і селян. У новорічну ніч на 1918-й революційно настроєні солдати та селяни захопили та спалили княжий палац у Кам’янці. Його власники встигли покинути маєток.
У містечку була встановлена Радянська влада, створений волосний революційний комітет, головою якого кам’янчани обрали більшовика Гната Кабака. Під його керівництвом місцеві жителі боролися проти білогвардійців, проводили розділ поміщицької землі, створювали перші сільські Ради. У 1921 році Г. Кабак був убитий ворогами нової влади… Нині його ім’ям названа одна з вулиць міста, а у сквері Кам’янки йому встановлено пам’ятник.
Перша світова і громадянська війни, міжнародна інтервенція завдали колосальних збитків народному господарству. Але за короткий строк на Кам’янщині відбулися корінні соціально-економічні перетворення: організовувалися колгоспи, радгоспи, машинно-тракторні станції, розвивалася місцева промисловість – функціонували маслосирзавод і райпромкомбінат. Було побудовано вузькоколійну залізницю та електростанцію. Відкривалися школи, клуби, бібліотеки. У 1932-му почав діяти Будинок відпочинку, на базі якого через три роки був створений перший у Молдавській АРСР санаторій. 10 липня 1938 року Кам’янка стала селищем міського типу.
Мирне життя було перерване Великою Вітчизняною війною. Радянські війська, стримуючи натиск ворога, відходили на схід. 23 липня 1941 року фашистські окупанти вступили на територію Кам’янського району. Почалися масові погроми та репресії.
Під час окупації, яка тривала три довгі роки, в Кам’янці та довколишніх селах діяли підпільні патріотичні групи, якими керував Яків Кучеров. Підпільники друкували й поширювали листівки, закликали населення саботувати заходи окупантів, здійснювали диверсії, створили озброєний загін. Восени 1943 року Я. Кучеров із декількома товаришами були заарештовані агентами сигуранци й поміщені в Рибницьку в’язницю, де й загинули.
24 березня 1944 року Кам’янка була звільнена партизанами загону «Радянська Молдавія».
Наш район по праву називають батьківщиною героїв. Один із них – кам’янчанин Іван Коваль, який відзначився під час форсування Дніпра та розширенні плацдарму на його лівому березі. За свій бойовий подвиг 26 жовтня 1943 року він був удостоєний звання Героя Радянського Союзу. У будинку, де жив І. Коваль, відкрито меморіальний музей.
У роки Великої Вітчизняної війни багато кам’янчан прославили свій край мужністю та хоробрістю, бойовими подвигами. Імена тих, хто загинув і пропав безвісти в тій страшній війні, навіки викарбувані на гранітних плитах Меморіалу Слави в міському парку.
У повоєнні роки потрібно було відновлювати зруйноване окупантами народне господарство. Знову відкривалися підприємства, організовувалися колгоспи, почали функціонувати школи. Активно велося будівництво. Кам’янка росла й упорядковувалася, а її жителі з року в рік добивалися високих показників у роботі. Багато наших земляків нагороджені орденами та медалями, а тютюнник радгоспу-технікуму Іван Дудник і будівельник Тираспольського СМУ-28 (уродженець Кам’янки) Дмитро Крецул удостоїлися звання Героя Соціалістичної Праці.
Завершення XX століття, як і його початок, було позначене докорінними змінами. Розпад СРСР, утворення нових суверенних держав, розгул націоналізму, злочинні дії офіційної влади Республіки Молдова проти свого народу привели до створення Придністровської Молдавської Республіки. Одним з активних борців за її незалежність був наш земляк Олександр Бут. Він стояв біля витоків створення Кам’янського районного товариства української культури та Спілки українців Придністров’я. Ці громадські організації відіграли важливу роль в інформуванні світової спільноти про життя нашого народу, в налагодженні дружніх зв’язків з Україною. Після передчасної кончини О. Бута Спілка українців Придністров’я названа його ім’ям…
Чорна сторінка в історії нашої молодої держави та кожного його жителя – війна, розв’язана керівництвом Республіки Молдова у 1992 році. Наші земляки пліч-о-пліч з іншими придністровцями билися за свободу і незалежність рідного краю. Люди збирали гроші, продовольство, медикаменти, щоб допомогти тим, хто був в епіцентрі бойових дій. У ті грізні місяці загинули кам’янчани Ігор Байренко, Дорел Паїрелі, Петро Баранов, Василь Островар. Світла їм пам’ять
А життя триває
І Кам’янка продовжує розвиватися. 12 червня 2002 року вона дістала статус міста. Щоб відповідати йому, у перші роки третього тисячоліття було чимало зроблено керівництвом республіки, місцевою владою та самими кам’янчанами. Завершено газифікацію Кам’янки. Колективом СЗАТ «Интерднестрком» виконано масштабну роботу з модернізації системи зв’язку. Підвищується якість комунальних та інших послуг, що надаються населенню. Багато зроблено для розвитку системи охорони здоров’я. Районна лікарня і поліклініка оснащуються новітнім лікувальним і діагностичним устаткуванням та сучасним санітарним транспортом. За останні роки у нас побудовано чимало житлових будинків і об’єктів різного призначення: сучасних магазинів, кафе, салонів краси. Реконструйовано споруди, в яких розташовані соціально значущі установи: лікарня, культосвітні заклади, школи та дитсадки. За новими державними стандартами працюють навчальні заклади, надаючи молодому поколінню можливість для різнобічного розвитку. Це йому писати нові сторінки історії Кам’янки.
Ніна ПАНАЇДА.