З давніх часів захист країни був спільною справою. Коли ворог нападав, сам народ створював ополчення, щоб дати агресорам гідну відсіч.
Так билися новгородці, очолювані Олександром Невським, проти німецьких лицарів на Чудському озері в 1242 році. Через півтора століття ополчення становило значну частину сил, що виступили проти татаро-монгольських загарбників. Відіграло воно вирішальну роль і в розгромі польсько-шведських інтервентів на початку XVII століття, і у Вітчизняній війні 1812 року. Перемога у Великій Вітчизняній навряд чи була б можливою, якби війна не стала народною.
Єдине прагнення – захистити свій край
Придністровців широкомасштабна агресія властей Молдови, що розпочалася в березні 1992 року, ще більше згуртувала. Люди різного віку, різних національностей, різних професій були єдині в прагненні захистити свій край, свої домівки, свої сім’ї. Указ Президента ПМР Ігоря Смирнова про створення народного ополчення (НО) офіційно підкріпив їхнє право зі зброєю в руках дати відсіч агресорам. Рішення відстоювати незалежність і територіальну цілісність молодої республіки прийняв для себе і Микола Ротаренко.
Важливий життєвий вибір
Уперше Миколі довелося його зробити в 1970 році. Призваного до лав Збройних сил СРСР по закінченні середньої школи, його направили на флот. У Севастополі, де належало служити, новобранцям запропонували вступити до школи техніків Військово-Морського Флоту. Микола, маючи перед очима приклад батька-фронтовика – інваліда Великої Вітчизняної війни, знав: піклуватися про свою країну зобов’язаний кожен її громадянин. Він без коливань вибрав шлях кадрового військового. Через два з половиною роки Севастопольська школа техніків ВМФ випустила першу у своїй історії групу мічманів, у якій був і Микола Ротаренко, наш земляк.
Службу молодому мічманові належало нести в Балтійську. На той час військово-морська база Балтійського флоту готувала бойові кораблі малої водотоннажності для передачі Кубі, що вступила до Ради економічної взаємодопомоги. Мічман Ротаренко увійшов у групу військових фахівців, які супроводжували катери на Острів Свободи.
З Балтійського моря – до Атлантики
«Океанськими просторами нас два місяці тягнули на буксирі. Коли після незліченних штормів ступили на тверду землю недалеко від Касабланки – радість була безмежною. Загнали катери в док, оглянули їх, а потім навчали кубинців правильно користуватися технікою. Упродовж восьми місяців готували фахівців для Революційного військового флоту, звертаючи їхню увагу на особливості та можливості наших катерів. І про цей період служби – порівняно недовгий – можна написати цілу повість», – посміхався, згадуючи події 1973 року, Микола Михайлович, який є нині членом республіканської громадської організації «Придністровське товариство дружби з Кубою».
Скрізь добре, а вдома найкраще
Потім були 7 років служби на флоті з походами до Фінляндії, Лівії, Індії та інших країн. Можливо, ще довго борознив би моря й океани, та все сильніше тягнуло Миколу в рідні краї, до батьків. З усією рішучістю, притаманною молодості, написав рапорт про звільнення, навіть умовляння командира не зупинили. Микола був упевнений: краще рідних Вінницьких пейзажів нічого бути не може.
Коли минула ейфорія після повернення з Балтійського побережжя і потрібно було працевлаштуватися згідно зі своїми знаннями, упевненість та не раз похитнулася під ударами долі, проте поступово життя налагодилося. Знайшов він роботу не в рідному селі Загнітково, а в розташованій поблизу Кам’янці, де вже мешкала сестра. Десять років працював старшим диспетчером на місцевому підприємстві республіканського об’єднання «Держкомсільгосптехніка».
Націоналістична риторика похитнула мирне життя
Наприкінці 1980-х у Молдавській РСР перехід на одну державну мову, яка з введенням латиниці трансформувалася з молдавської на румунську, поклав початок дискримінації багатонаціонального населення краю. Прецедент підштовхнув жителів Лівобережжя Дністра до активного захисту своїх прав та інтересів. Однак їхній голос, що лунав на мітингах протесту, влада РМ вважала за краще не слухати. Не допоміг і страйк, до якого залучився й багатонаціональний колектив підприємства з ремонту та обслуговування техніки, де працював Микола Ротаренко.
Випробувавши всі методи політичної боротьби, жителі Лівобережжя вирішили відтворити придністровську державність. У Молдові ж на цьому не зупинилися, навпаки – вдалися до силових акцій, а в березні 1992 року розв’язали війну.
Коли виникла необхідність захистити Придністров’я, було створене НО. На Кам’янщині з громадян, які не перебували на військовій службі, сформували два батальйони кількістю близько 1 500 чоловік. 130 найбільш підготовлених ополченців брали участь в обороні на Кочієрському напрямі. Інші стали резервом Збройних сил ПМР, призначеним для охорони й оборони найважливіших народногосподарських об’єктів і комунікацій.
Спогади 30-річної давнини
«Наш кордон пролягав уздовж Дністра. Після роботи на виробництві, увечері йшли на пости, розташовані на березі річки та на мосту через неї. Чергували разом із кам’янчанами, що працювали в різних установах, і з селянами, які вдень трудилися на полях і в садах. Доводилося охороняти від можливих диверсій і особливо важливі об’єкти: водозабір, електромережі, пошту та вузол зв’язку, адміністративні будівлі. Спільно з міліціонерами виконували завдання щодо підтримки громадського порядку. Після нічних чергувань поверталися на свої робочі місця, – поділився спогадами захисник.– Спочатку в ополченців навіть справжньої зброї не було, лише навчальна. Робітники нашого підприємства намагалися переобладнати її на бойову».
Коли на території ПМР настав мир, ополченець одним із перших вступив у прикордонні війська – вірою та правдою охороняв рубежі Придністров’я понад 10 років.
У 2004 році М. Ротаренка, який зарекомендував себе професійно грамотним, дисциплінованим і старанним офіцером, призначили начальником штабу НО Кам’янського району. Протягом 10 років він відповідав за укомплектовування його підрозділів і команд, що є резервом Збройних сил ПМР, організовував і проводив різноманітні тренування та навчання.
Дізнатися подробиці славної біографії воїна-інтернаціоналіста, захисника Придністров’я вдалося не відразу. Микола Михайлович не любить розповідати про себе. Про те, що його добросовісна праця на підприємстві та майже 30-річна служба у Збройних силах відзначені медалями «За бездоганну службу» трьох ступенів і медаллю «За трудову доблесть», дізналися від голови Союзу захисників ПМР Кам’янського району Василя Негруци.
«Микола Михайлович, маючи у своїй біографії стільки яскравих моментів, залишається вельми скромною людиною. Після виходу на заслужений відпочинок він бере участь у заходах патріотичної спрямованості. Зустрічаючись із військовослужбовцями та школярами, він вважає за краще говорити не про себе, а про ті випробування, що випали на долю нашої молодої республіки, про товаришів, які в 1990–1992 роках створювали придністровську державність й обороняли її», – зазначив керівник громадської організації.
Нинішній рік для М. Ротаренка – двічі ювілейний. Особисте свято збіглося з 30-літтям Народного ополчення. Заслуги майора у відставці у справі становлення та захисту Придністровської Молдавської Республіки в день його 70-річчя відзначені орденом «Трудова слава»
Ніна ПАНАЇДА.
Фото автора.