Жителі Рибницького району в другій половині березня відзначають чергову річницю визволення території від німецько-фашистських загарбників. Вони проводять мітинги й покладають квіти до братських могил радянських воїнів і пам’ятників односельцям, загиблим у роки Великої Вітчизняної війни.
Можна вважати, що звільнення нашої держави від окупантів розпочалося з того моменту, коли 17 березня 1944 року бронетехніка 5-ї гвардійської танкової армії, що належала до складу авангарду 2-го Українського фронту, вийшла на береги Дністра і захопила міста Ямпіль та Сороки. Після цього дві бригади зі складу армії були направлені на південь уздовж Дністра для визволення Рибниці, в якій був стратегічно важливий об’єкт – залізничний міст через річку Дністер.
25-а танкова бригада підполковника Івана Міщенка у складі трьох танків та двох самохідних артилерійських установок 23 березня вирушила з села Грушка (північна точка Придністров’я) на Кам’янку. Одночасно кавалерійський партизанський загін «Радянська Молдавія» під командуванням полковника Якова Мухіна вступив на територію Кам’янського району. Об’єднаними зусиллями цього з’єднання в короткі терміни вдалося звільнити Кам’янку, Подойму, Подоймицю, Рашків і Катеринівку.
24 березня радянські війська вийшли до села Бєлочі. Так почалося визволення Рибницького району. Опівдні цього ж дня радянські танки увійшли в село й захопили велику кількість полонених. До третьої години дня визволителі досягли села Сарацея, а через півгодини увійшли в Єржово. Тут вони зустріли запеклий опір глибоко ешелонованої оборони. Противник займав панівні висоти й завдяки цьому володів тактичною перевагою. Відразу пробитися до Рибниці не вдалося, і наші війська відійшли на пагорби біля села Великий Молокиш. Цього ж дня на лівому фланзі 20-м танковим корпусом генерала Івана Лазарєва було звільнене село Плоть. Паралельно радянська піхота визволила села Вадул-Туркулуй, Малий Молокиш, Василівка, Гараба і Великий Молокиш.
Наступною значущою подією у звільненні району стала ніч на 27 березня, коли радянські стрілецькі дивізії 4-ї гвардійської армії за підтримки бронетехніки 5-ї гвардійської танкової армії почали наступ на Воронково. Парашутисти 7-ї гвардійської десантної дивізії зайняли село та його околиці, в тому числі й Гершунівку. Водночас зі сходу 78-а стрілецька дивізія, звільнивши села Красненьке і Михайлівку, досягла села Шмалена.
29 березня Червона Армія встановила контроль над станцією Колбасна. Втративши контроль над залізничною магістраллю Рибниця – Первомайськ, вермахт почав відступати до Кишинева. У ніч на 30 березня в наступ знову пішла радянська піхота. Бійці 41-ї стрілецької дивізії звільнили Сарацею та Єржово, обійшли Рибницю зі сходу й до світанку увійшли в місто. У цей же день вони зайняли села Гидирим і Вихватинці. Наші війська продовжували свій переможний наступ. 31 березня були звільнені від окупантів села Зозуляни, Попенки та Мокра, а 1 квітня – села Бутучани та Жура.
І, нарешті, 4 квітня 1944 року, коли частини 53-ї армії увійшли до села Михайлівка, звільнення Рибницького району було завершене. Того ж дня радянські війська звільнили такі села Дубоссарського району: Гармацьке, Красний Кут, Цибульовка, Ягорлик, Дубово, Койково та Дойбани.
Пам’ять про події Великої Вітчизняної живе в серцях придністровців. Нащадки переможців знають правду про фашизм, знають і передають своїм дітям, онукам та правнукам. Їм зберігати цю пам’ять і запалювати Вічний вогонь на могилах предків, полеглих за свободу своєї землі.
Дмитро ВЛАДОВ.
Фото: rybnitsa.org