Спецназ. Ми згадуємо про нього тільки тоді, коли нас наздоганяє біда, висаджують у повітря будинки, викрадають літак або захоплюють заручників. Його бійці завжди з’являються несподівано, чітко і злагоджено виконують свою чоловічу роботу і так само миттєво зникають, щоб потім, коли потрібно, знову прийти на допомогу.
Свій 30-річний ювілей відзначає один з найбільш засекречених підрозділів МДБ Придністровської Молдавської Республіки – загін спеціального призначення «Дельта», чий девіз: «Завжди та скрізь без страху і сумніву!»
Для людей цієї професії не існує нездійсненних завдань. Їхня робота – ризикувати життям заради порятунку мирних людей. У найважчі періоди для держави спецпідрозділ «Дельта» – надійний щит і гарантія безпеки.
Так було і в 1992 році, коли Придністров’я кров’ю відвойовувало свою незалежність. Бійці «Дельти» разом з іншими захисниками республіки зуміли відбити атаку противника, переламати хід війни й не дали ворогові знищити молоду державу.
Свій офіційний статус спецпідрозділ дістав 31 березня 1992 року. До його складу тоді прийшли як бувалі воїни-інтернаціоналісти, так і прості робітники, ще гвардійці, козаки й ті, хто вже мав досвід служби в лавах територіально-рятувального загону (ТРЗ). Командиром призначили Михайла Ткачука.
«По радіо передали оголошення воїнам-афганцям, добровольцям прийти в Будинок офіцерів на Бородінці. Набився повний зал, яблуку ніде впасти. Ми обговорювали, сперечалися, міркували, як нам далі бути. Потім виробили протокольне рішення: для відбиття агресії Молдови необхідно створити свій підрозділ, основою його стануть нинішні бійці. Потрібно було зупинити цю братовбивчу війну», – розповів Михайло Анатолійович.
Ініціативна група за участю Ткачука того ж вечора представила своє рішення на засіданні Верховної Ради. Депутати їх підтримали й поставили завдання – протягом двох годин розробити штат.
«Так була створена структура. Тієї ж ночі Президент Придністров’я Ігор Миколайович Смирнов підписав указ про формування підрозділу спеціального призначення «Дельта». На базі ТРЗ нам виділили кабінет, де і було покладено початок», – зазначив ветеран.
На той час у батальйон набралося вже майже шістдесят добровольців. «Кожен, хто взяв у руки зброю, прийшов захищати свою сім’ю, а захищаючи сім’ю, він захищав цілу державу», – підкреслив Михайло Ткачук.
Коли на Дністрі почалися бойові дії, Сергій Анатолійович Мєрний працював електромонтажником, а за його плечима вже були служба в Радянській Армії та гарячий Афганістан. Рішення вступити до лав захисників республіки прийняв без вагань, за покликом серця.
«Прийшов записуватися в підрозділ. На вулиці Шутова тоді був своєрідний штаб. Там сиділи ще кілька хлопців. Ми познайомилися. Дізнавалися, хто що вміє, де служив. Приходили не тільки афганці. Хтось відслужив на флоті, а хтось у ракетних військах, були й звичайні хлопці», – поділився спогадами ветеран-спецназівець.
Ситуація була надзвичайна. Гинули люди. Діяти потрібно було оперативно. За словами Сергія Анатолійовича, зброї тоді майже не було. Одна група після рейдів чистила автомати й передавала їх товаришам. Та всі ці труднощі не лякали. Навпаки, тільки сприяли бойовому згуртуванню колективу.
Сергій Мєрний прослужив у «Дельті» п’ять років. «Ми створювали батальйон для того, щоб бути миротворцями», – згадує він. Безперервний процес взаємного збагачення між досвідченими офіцерами Афганістану і молодими хлопцями склав єдину базу знань, яка допомогла успішно реалізувати оборонні заходи та вдалі спеціальні операції. Головними рисами службовців спецпідрозділу стали надійність і сила слова. Тільки люди з великої літери могли стати міцним тилом, що прикриває майбутнє Придністров’я.
Ветеран упевнений, що захист республіки завжди залишається пріоритетом окремого батальйону спеціального призначення. Після участі в бойових діях і довгих років служби в БСП ПМР Сергій Анатолійович присвячує своє життя коханій дружині, дітям та онукам.
А потім були бої за Бендери. Глібу Кучеренку в 92-му було всього 22 роки. Він щойно відслужив строкову службу в повітрянодесантних військах (ПДВ), як тут почалася війна.
«Загинув один товариш, загинув другий… Що ж я, десантник, сидітиму вдома? Ні! Я не міг залишатися байдужим. Це ж моя Батьківщина! Одягнув форму, блакитний берет, попрямував до дверей, але мати загородила дорогу, плакала, не пускала. Врешті-решт я дочекався ночі, а коли всі заснули, втік до товаришів. Воювати», – розповів Гліб Євгенович.
Перша зброя, яку йому видали, – гранатомет. Брав його на рейди. З ним же брав участь в одній із найважчих сутичок.
«У Бендерах я зрозумів, що таке справжня війна. Це страшно. Дуже страшно. І найстрашнішим був перший бій. Коли потрапив під вогонь противника, я, молодий пацан, рив землю руками, закопувався. А потім цей страх зник. Йшов уже тільки вперед», – так він описував війну.
Тоді спецназівці розблокували міст через Дністер і захопили плацдарм на правому березі, в районі Бендерської фортеці. Завдяки бійцям «Дельти», вдалося уникнути великих людських втрат. На запитання про те, що допомагало вижити на війні, вони підкреслюють: «Плече товариша. Спецназівці один одного не кидають, ми – бойове братство!»
Указом Президента ПМР 4 квітня 1997 року спецпідрозділ «Дельта» нагородили орденом Пошани. Нині його бійці продовжують виконувати свій священний обов’язок із захисту Придністровської Молдавської Республіки, виконують особливу місію, примножуючи традиції, закладені попередниками, оберігають спокій наших громадян.
Олександра ТИМКО.
Фото прес-служби МБД.