Гаряча фаза протистояння Молдови та Придністров’я почалася в березні 1992 року в селі Кочієри Дубоссарського району.
Одного разу загін поліції особливого призначення РМ, переодягнувшись у цивільний одяг, перейшов вкрите кригою водосховище Дубоссарської ГЕС і захопив військове містечко полку, зокрема й склади зі зброєю, а головне – сім’ї офіцерів. ОПОНівці заволоділи більш ніж сотнею одиниць вогнепальної зброї. Нею негайно ж озброїлися активісти Народного фронту Молдови.
Не підкорився нападникам тільки взвод вузла зв’язку, який забарикадувався у своїй будівлі й різними каналами зв’язку просив допомоги. Командування Республіканської гвардії ПМР, не вагаючись, прийняло рішення, й о 16-й годині з Дубоссар у Кочієри вирушив підрозділ 4-го батальйону гвардії. Вони під’їхали на машині з тильного боку містечка, пробралися в полкову казарму й зайняли оборонну позицію на другому і третьому поверхах будівлі.
Разом із військовослужбовцями підрозділу вони утримували кілька будівель, захищаючи сім’ї офіцерів. Та при цьому й самі виявилися заблокованими силовиками Молдови. ОПОН і молдовські волонтери спробували штурмувати будівлю вузла зв’язку, але втратили 20 осіб убитими й пораненими, а потім припинили атаку, обложивши опорний пункт.
Рано-вранці молдовський ОПОН зробив спробу нового штурму з використанням отруйного газу. Однак гвардійці, скориставшись наявними протигазами, відбивали всі атаки. Через дві години, не досягши успіху, поліцейські припинили штурм. Продовжилися інтенсивні телефонні переговори командувача Республіканської гвардії з керівництвом Молдови з метою не допустити розростання інтенсивних бойових дій і розвести протиборчі підрозділи.
Тим часом із Тирасполя в Кочієри прибув батальйон гвардійців. Після короткого бою поліцейські Молдови були змушені покинути територію гарнізону, а гвардійці організували евакуацію жінок і дітей. Утім, рятувальна операція теж відбувалася під градом куль. ОПОНівці обстріляли автобус із членами сімей військових і гвардійців, які від’їжджали до столиці ПМР.
У тому бою загинули командир батальйону гвардії майор Василь Воронков і троє гвардійців: прапорщик Леонід Толстенко, сержант Сергій Тітовський, рядовий Сергій Шинков. «Ми прийшли на допомогу, хоча полк цілу добу просив допомоги в російської армії. Ніхто не прийшов, – згадує командир першої гвардійської роти Павло Кузнецов. – Тоді ми зробили, напевно, найдостойнішу справу у своєму житті: прийняли правильне рішення. Якби комбат не накрив своїм тілом гранату, багато з нас залишилося б на тій площі. Кожен з тих, хто тут лежить, врятував чиєсь життя».
Згадаємо про них ще раз
Василь Опанасович Воронков. Народився 16 грудня 1941 року в с. Покровське Ізбердєєвського району Тамбовської області. Росіянин. Закінчив Череповецьке військове училище зв’язку. 27 років віддав службі в Радянській Армії. У вересні 1990 року вступив до Республіканської гвардії. Комбат. Загинув 3 березня 1992 року в с. Кочієри. Похований на Меморіалі Слави м. Тирасполя. Нагороджений медаллю «Захиснику Придністров’я» та десятьма медалями за службу в лавах Збройних сил СРСР.
Леонід Олексійович Толстенко. Народжений 15 грудня 1950 року в Тирасполі. Українець. Освіта середня. Працював слюсарем-складальником на місцевому заводі імені Кірова. 19 жовтня 1991 року вступив до Республіканської гвардії. Прапорщик. До вступу у гвардію перебував в ополченні. Загинув 3 березня 1992 року в с. Кочієри. Похований на Меморіалі Слави в Тирасполі. Нагороджений медаллю «Захиснику Придністров’я».
Сергій Васильович Тітовський. Народився 13 червня 1953 року в Омську. Росіянин. Навчався на 4-у курсі медфаку ПДУ. Працював водієм. У жовтні 1991 року вступив до Республіканської гвардії. Був заступником командира роти. Загинув 3 березня 1992 року в с. Кочієри. Похований на Меморіалі Слави в Тирасполі. Посмертно нагороджений медаллю «Захиснику Придністров’я».
Сергій Іванович Шинков. Він народився 9 травня 1969 року в місті-герої Одесі. Українець. Освіта середня спеціальна. Закінчив школу прапорщиків і мічманів. 9 жовтня 1991 року вступив до Республіканської гвардії. Загинув 3 березня 1992 року в с. Кочієри. Похований на Меморіалі Слави столиці. Нагороджений медаллю «Захиснику Придністров’я»
Павло ОСТАПЕНКО.
Фото IA «Новости Приднестровья».