Щороку 28 квітня своє професійне свято відзначають ті, від оперативності, вміння та реакції яких залежить здоров’я сотень тисяч людей. Прямо зараз, поки ви читаєте цей текст, кілька десятків бригад швидкої допомоги по всій республіці перебувають на викликах, рятуючи чиєсь життя. Професійне свято медичних працівників служби швидкої допомоги – ще один привід віддати належне праці цих спеціалістів.
«Щоб повною мірою реалізуватися професійно, необхідно любити справу, якою займаєшся: щодня вдосконалюватися, вникати в найдрібніші деталі. Важливо знайти ту спеціальність, до якої лежить душа», – так про вибір професійної діяльності каже фельдшер-диспетчер ДУ «Республіканський центр швидкої медичної допомоги» Людмила Ратаєва, яка понад 40 років присвятила самовідданій праці в системі охорони здоров’я.
По закінченні 1978 року Тираспольського медучилища, вона – молодий фахівець, після трирічного відпрацювання за розподілом на «швидкій» у Слободзеї, з 1981-го продовжила свій трудовий шлях в аналогічній установі Тирасполя. Людмилі Василівні довелося бути у складі «дитячої» бригади, протягом 18 років нести службу в кардіобригаді, виїжджати на складні виклики до «сердечників», на дорожньо-транспортні пригоди та нещасні випадки. «Навіть у найскладніші моменти важливо зберігати витримку, не давати волі емоціям, бо рахунок йде на секунди. Вже після порятунку, коли постраждалого завезеш до лікарні або вдома «відкачаєш» від серцевого нападу, починаєш усвідомлювати, яке це щастя – «витягнути» навіть одну людину з критичної ситуації та повернути до життя», – признається фахівець, яка має звання «Відмінник охорони здоров’я» та «Ветеран праці», а також державні нагороди.
За її словами, в період пандемії коронавірусу диспетчерам доводилося приймати за добу понад 400 викликів, та розподіляти по 30–40 з них на кожну бригаду. Це були неймовірно складні часи, в які всі працівники ДУ працювали достойно. Для порівняння: на звичайних чергуваннях кожна бригада має 15–20 викликів протягом доби.
Майже 30 років стоїть на варті порятунку здоров’я і життя співгромадян фельдшер Валерій Голошивець. У 1992 році з дипломом фельдшера Бендерського медучилища він також за направленням потрапив до столичної станції «швидкої». Деякий час трудився у складі лінійної бригади, а останні 15 років він – фельдшер бригади. «Під час навчання я проходив практику в різних медичних установах, але найбільше припала до душі робота на кареті швидкої допомоги. Мене буквально зачарувала ця «колісна романтика». Тут цікаво, динамічно. Мені подобається режим, коли не доводиться довго сидіти на одному місці. Розуміння, що ти можеш примчати на допомогу в найскрутніші моменти, рятуєш людину, даєш їй шанс – це справжнє щастя», – говорить Валерій Миколайович. За сумлінну працю у системі охорони здоров’я, високий професіоналізм, виявлений у боротьбі з коронавірусною інфекцією (COVID-19) він нагороджений медаллю «За спасіння життя».
Фельдшер Єлизавета Санду розпочала свою медичну кар’єру з 2017-го, відколи здобула диплом Тираспольського медколеджу. Вона не сумнівалася ні на хвилину у виборі, бо знала, що її місце саме тут, на станції «швидкої».
Пригадує, як довелося на одному з викликів надавати допомогу чоловікові, який дістав травму від коліс поїзда. «Це було жахливе видовище, але я не мала права розслаблятися. Мною володіла одна думка, як його врятувати. Мені це вдалося. Після надання першої допомоги ми завезли постраждалого до лікарні, там він прожив ще тиждень, на жаль. Але свою справу я зробила якісно, і це мене тішить», – пригадує молода спеціалістка.
Адріан Катанеченко в Центрі менше року, відколи став дипломованим спеціалістом після закінчення медколеджу Тирасполя. За цей час юнак зрозумів, наскільки тут дружній і злагоджений професійний колектив. Здається, він потрапив сюди недарма
Iрина МАСЛОВА.
Фото автора.