Григорій Захарович Бронза –придністровський художник-реставратор, почесний член Спілки художників Придністров’я, автор поштових марок ПМР та Молдови. Він – автор і творець кількох присвячених російському воїнству і Радянській Армії музеїв на території пострадянського простору. У Тирасполі, в розташуванні Оперативної групи російських військ у Придністров’ї (ОГРВ), Григорій Захарович створив Музей військової слави й Музей О. В. Суворова.
Народився Г. З. Бронза 30 квітня 1927 року (95 років) в с. Велика Врадіївка Первомайського району Одеської області. Помер він 30 січня 2010 року. Ті, хто знав його, кажуть, що це була дуже скромна людина, він не любив себе афішувати, хоча багато фактів його біографії надзвичайно повчальні, цікаві й заслуговують уваги.
Дитинство й отроцтво
Маленьким хлопчиком Григорій опинився в Сталінграді, куди батько, рятуючи сім’ю від голоду, привіз їх у 1929 році, а сам пішов працювати на будівництво тракторного заводу.
Учитися в школі хлопець почав із 1935 року й уже тоді проявив здібності до малювання. Поступово, наполегливою працею вдосконалював він свої навички й навіть досяг успіху в оволодінні складною живописною технікою. Він не встиг закінчити шостий клас, як фашистська Німеччина віроломно напала на Радянський Союз.
Райдужним мріям майбутнього художника не судилося збутися. У вирі вогненних подій, особливо наприкінці серпня 1942 року, коли фашистські літаки лавиною налітали на Сталінград, скидаючи смертоносний вантаж, підліток опинився в самому центрі історичних подій Великої Вітчизняної війни. П’ятнадцятирічний хлопчик возив хліб, на гужових возах доставляв на передову боєприпаси. Разом з однолітками Григорій допомагав пораненим бійцям, відвозив їх у госпіталі Сталінграда або в польові медичні пункти.
Одного разу загін німецьких мотоциклістів обстріляв їхній обоз. Григорій був важко поранений і півроку провів у госпіталі. У листопаді 1944 року, в 16 років, він разом зі своїми ровесниками втік на фронт.
Не злічити фронтових доріг
Після проходження прискорених курсів у навчальній стрілецькій дивізії Г. Бронзу разом з іншими малолітніми бійцями відправили ешелоном на 1-й Український фронт. «У 1945 році був виданий наказ: усіх солдатів 1926-го і 1927 років народження зняти з фронту. Нас зняли й відправили на Далекий Схід. Їхали ми 20 діб, а звістку про Перемогу зустріли на невеликій залізничній станції в глибокій тайзі», – згадував Григорій Захарович. На Далекому Сході солдати потрапили в спеціальну роту особливого навчального батальйону, який був зразком сучасного армійського спецназу. Тільки набирали туди не бувалих бійців, а неповнолітніх юнаків. Готували їх досить ґрунтовно: навчали, як поводитися з усіма видами стрілецької зброї, вибуховій справі, рукопашному бою. Вони здійснювали марші часом до 60 км, гартувалися бійці не тільки фізично, але, перш за все, психологічно. Григорій Захарович говорив, що навіть звичайні навчальні стрільби в особливому батальйоні перетворювалися майже в перестрілку.
Наприкінці липня 1945 року його спецрота покинула навчальний табір і опівночі 9 серпня перетнула кордон. Перед бійцями було поставлене завдання роззброїти японську прикордонну заставу. У перші ж хвилини їм вдалося безшумно зняти вартових. Живим взяли навіть солдата на оглядовій вишці, а потім безперешкодно увійшли в сплячу казарму і полонили всіх японських прикордонників. Таким чином шлях радянським військам в Маньчжурію на цій ділянці був відкритий.
«Почалася війна з Японією. Потім було місто Янцзи – район розташування Квантунської армії. Ми з товаришами захопили і його, а також успішно відбили атаку диверсійної групи противника», – згадував ветеран спецназу. За той бій він був відзначений орденом Слави III ступеня. Незабаром після цього спецроту перекинули в Корею, десантувалася вона на японський військовий аеродром в Пхеньяні. Приземлятися довелося прямо на бетон. «Вони не очікували нас. Ми заблокували всі казарми, а вартових ліквідували. На цьому наша місія закінчилася. Перед світанком кілька радянських військових літаків з підготовленими бійцями приземлилися», – розповів Г. Бронза, якому в Кореї виповнилося всього 18 років. За іронією долі, з роти спецназу його призвали на строкову службу, а потім – на надстрокову, під час якої він командував різними взводами: стрілецьким, саперним, артилерійським і навіть танковим. Досвід, здобутий у спецназі зробив його універсальним командиром.
Служба повоєнна
Після закінчення Великої Вітчизняної війни Григорій Бронза деякий час навіть служив в охороні північнокорейського вождя Кім Ір Сена. До 1948 року він перебував у 40-й мотострілецької дивізії імені Орджонікідзе в селищі Смоляниново Приморського краю.
Демобілізувався Григорій Захарович у 1956 році. Понад 25 років віддав він службі в Радянській Армії, коли вийшов на пенсію, тривалий час працював у 59-й МСД на волонтерських засадах. І тільки з прибуттям нового командувача 14-ї армії генерал-майора О. І. Лебедя, за його вказівкою, Григорія Захаровича ввели в штат дивізії з грошовим забезпеченням.
Творчість, обдарованість, талант
Воїнська доблесть Григорія Захаровича відзначена багатьма урядовими нагородами (понад 20, зокрема 5 бойових). Однак визнання і гідної оцінки заслужили не тільки його мужність, а й надзвичайні творчі здібності. Це була людина багатогранно обдарована, яка проявила талант не тільки в живописі, а й у графіці, скульптурі, карбуванні, різьбі по дереву. У всіх його роботах пізнається оригінальний стиль і відчувається душа автора.
Істинний сенс життя – музеї
Справжнім сенсом життя Григорія Захаровича стала музейна робота, для якої треба мати особливий дар, специфічні здібності, відчувати історію Вітчизни в усьому її різноманітті. Заняття припало йому до душі, адже з дитинства червоноармієць цікавився історією, культурою, живописом. Першим і цілком вдалим для Григорія Бронзи став створений у 1949 році музей в Уссурійську. Він присвячений доблесті третього Ачинського полку, який був учасником ліквідації великої й небезпечної банди, яка тероризувала населення в 1929 році. Для створення експозиції Григорій Захарович шукав експонати й зброю часів Громадянської війни на різних складах.
Ветеран організував музей 141-го гвардійського Полоцько-Новобузького важкого танко-артилерійського полку, в якому служив. Протягом декількох місяців йому довелося їздити у відрядження в пошуках матеріалів та інформації в архівах Сталінграда, Подольська, Ленінграда, Херсона. Йому вдалося зібрати багатющий матеріал з історії полку. Він навіть зняв фільм, присвячений бійцям підрозділу.
Остаточний результат був вартий витрачених зусиль – у 1957 році музей у селі Смоляниново був відкритий.
Важливим етапом у житті Григорія Захаровича був період роботи над створенням музею 40-ї стрілецької дивізії ім. Серго Орджонікідзе. Вона покрила себе нев’янучою славою в боях біля озера Хасан. Бронза особисто брав участь у розкопках поблизу цього озера, відшукував і привозив у музей рідкісні документи. У 1964 році кількість і цінність експонатів, зібраних ним, дали можливість відкрити унікальний музей, в архівах якого зберігалася башта першого радянського танка, шашки, нагани й навіть телеграфний апарат маршала Радянського Союзу Василя Костянтиновича Блюхера.
Унікальний талант Григорія Захаровича знаходити артефакти й уміння зберігати нашу спадщину не залишилися непоміченими. У 1963 році на його адресу надійшов лист із Тирасполя з пропозицією продовжити службу в прославленій Краматорській дивізії. Він погодився, тим більше, що тут знову мав можливість займатися улюбленою справою з увічнення пам’яті героїв-краматорців. Потрудитися довелося чимало: треба було відшукати однополчан – учасників війни, опитати більш ніж 300 чоловік, систематизувати почуте. Музей Бойової слави 59-ї гвардійської Краматорської стрілецької дивізії (нині Музей Бойової слави російських військ) відкрився на початку 1967 року. У залах експонувалася зброя часів Великої Вітчизняної війни: кулемет «Максим», снайперська гвинтівка, карабін, пістолет-кулемет Шпагіна тощо.
У 1971 році на території цієї дивізії Григорій Захарович ініціював створення пам’ятника солдатам, загиблим у Великій Вітчизняній війні. На авторському монументі зображені портрети двох солдатів. Гроші на придбання всього будматеріалу (каменя, бетону, цементу), що використовувалися для створення пам’ятника, Г. Бронза з двома солдатами з саперного батальйону заробляв на будівництві.
Надзвичайно творча й захоплена людина, Григорій Захарович не зупинився на досягнутому і взяв участь у написанні книги про воїнів 59-ї Краматорської дивізії, активно збираючи матеріали про Героїв Радянського Союзу, які гідні й слави, й пам’яті народної.
Найбільше ж зусиль доклав Григорій Бронза у створення музею О. В. Суворова. З пропозицією про його заснування до нього на початку червня 1997 року звернувся командувач ОГРВ генерал В. Г. Євневич. По крихтах збирав Григорій Захарович свідчення про діяльність великого російського полководця. Поступово його наполегливість принесла свої плоди: колекція експонатів поповнилася, і музей 3 серпня 1997 року відкрився. У ньому були представлені книги Суворова, література кінця XVIII–початку XIX століття, фотографії, картини, портрети, макети бойових прапорів і військового одягу, виготовлені за викрійками того часу. Були й справжні експонати, знайдені на території фортець під час розчищення під будівництво: полковий сигнальний ріжок, георгіївська стрічка з китицями, колесо від гарматного лафета з металевим обрамленням.
Слава про цей музей дійшла до Москви, й до Тирасполя приїхав тодішній міністр оборони генерал армії І. Д. Сергєєв. На знак подяки він подарував Григорію Захаровичу іменний годинник. «Усе, що ви зробили, неоціненне! Вкладена душа і збережена пам’ять. Хто ж забуде минуле – майбутнього не матиме!» – такий запис залишив особисто Ігор Дмитрович у Книзі відгуків музею.
Створення поштових марок
Григорій Захарович Бронза – автор безлічі ескізів марок, поштових карток, пам’ятних конвертів, значків, орденів, штемпелів спецпогашення. Він брав участь у всіх міських виставках художників-любителів Тирасполя, його картини й нині прикрашають музеї міста.
Президія Верховної Ради Придністровської Молдавської Республіки 18 листопада 1993 року прийняла рішення про випуск перших марок. Тоді справа ця була нова, ніким не освоєна і дуже відповідальна. Доручили її Григорію Захаровичу, який близько 10 років був головою міського товариства філателістів. У результаті естетичний смак художника, його вроджена здатність знаходити гармонію в усьому допомогли з честю виконати це завдання. Марка вийшла у світ 31 грудня 1993 року.
Він є також автором третього стандартного випуску ПМР, що вийшов у квітні 1997 року, однієї з марок серії, присвяченої 5-річчю трагічних подій у Бендерах, серії марок «Історичні та сучасні герби міст Придністров’я», до 200-річчя О. С. Пушкіна.
Гаряче серце Григорія Захаровича Бронзи перестало битися 30 січня 2010 року. «Архіваріус» війни, учасник і ветеран Великої Вітчизняної, свідок трагічних подій у Придністров’ї 1992 року, людина, яка зробила величезний внесок у загальну Перемогу і пам’ять про неї, відзначена багатьма урядовими нагородами СРСР, зокрема орденом «Трудова слава» (ПМР), орденом Вітчизняної війни II ступеня, медалями «За бойові заслуги», «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 – 1945 рр.», «За перемогу над Японією», «За звільнення Кореї».
Нам з вами, шановні читачі, залишається лише з жалем констатувати, що навік покидають нас старі солдати, такі, як Григорій Захарович, покидає нас покоління, яке довгий час творило історію великої країни. Стираються їхні обличчя на старих фотографіях. Особливо гостро це відчувається напередодні Дня Перемоги, коли на вулиці вже майже не зустріти людей похилого віку в парадних піджаках, важких від орденів. І все ширшає потік «Безсмертного полку», в якому онук Григорія Захаровича Бронзи обов’язково пройде з портретом свого героїчного діда.
Вічна слава нашим героям, тим, хто навіки пішов, і тим, хто живий!
Олена ДВОРСЬКА.
Фото: wikipedia.org