Багато років сумлінно трудився на спекотних полях, збираючи дорогоцінні, воістину золоті зерна пшениці, механізатор з багаторічним стажем В. Д. Александров. До виходу на пенсію Віктор Давидович працював у сільгоспфірмі «Рустас» і в парі з сином Олександром був першим за підсумками збирання зернових у районі.
Селянський син, Віктор змалку був привчений до сільськогосподарської праці. У літній час він з раннього ранку йшов у поле з батьками, допомагав їм збирати врожай. Одного разу його увагу привернув комбайн, який, ніби корабель, плив жовтим пшеничним морем. Велика машина заворожила хлопчину. Він хотів знати, як людина з високої кабіни може керувати такою махиною, і навіть напросився в кабіну до сусіда-комбайнера.
Почуття та емоції, що охопили його важко передати: хлопчина почувався найщасливішою людиною. Він уявляв себе капітаном великого корабля, який мав завдання врятувати золотисті, дорогоцінні стебла пшениці. І корабель метр за метром, ніжно торкаючись колосків, акуратно збирає їх і підіймає до себе на борт. Після цього «плавання» Віктор уже твердо знав, ким стане.
Закінчивши вісім класів у Карагаші, він вступив на навчання до Лиманського СПТУ на тракториста-машиніста широкого профілю. Вчитися йому було легко. Юнак з великим інтересом вивчав премудрість механізаторської справи, з нетерпінням чекаючи моменту, коли самостійно сяде за штурвал великого степового корабля.
Відтоді спливло багато років. Увесь цей час Віктор Давидович працював трактористом-комбайнером спочатку в радгоспі, а потім у ТОВ «Рустас». Поруч з ним хліборобської справи навчався і його син. Батько ділився з ним досвідом, навчав тонкощів професії механізатора. Товариші по роботі по-доброму заздрили Вікторові Давидовичу, адже виховав хлібороб собі гідну зміну.
Олег ГАВРИЛЕНКО.