У столичній картинній галереї працює виставка «Наша спільна Перемога». В експозиції представлені батальні живописні та графічні роботи місцевих художників, які зберігаються у фондах Тираспольського об’єднаного музею.

З початком війни більшість митців пішли на фронт або евакуювалися, але навіть за цих трагічних обставин вони не розлучалися з олівцем та папером, створюючи художній літопис Великої Вітчизняної війни. Деякі роботи були написані вже у повоєнний час за особистими враженнями та безпосередніми спостереженнями художників.

Людмила Мирончук – старший науковий співробітник Тираспольської картинної галереї, розповіла, що виставка була задумана спеціально до 9 Травня.

Декілька полотен експозиції належать пензлеві тираспольчанина Олександра Фойницького – художника, почесного громадянина Тирасполя. Він був учасником Першої світової та громадянської воєн у складі Червоної Армії. З фронтів повернувся до рідного міста і став справжнім його літописцем. Під час Великої Вітчизняної війни він за віком уже не міг брати участь у боях, але на його долю випали всі жахи німецько-румунської окупації. Так з’явилися на світ картини, пов’язані з подіями 1941 – 1944 років: «Полонені німці», «Війна», «Ідуть», «Будівництво мосту» тощо. Переважна більшість творів художника воєнної пори виконана в синьо-сірих тонах, що посилює трагізм подій того часу.

Одна з робіт Олександра Федоровича «Переправа через Дністер» є свідченням події 1944 року, коли 11 квітня на східний берег річки в районі села Карагаш вийшла 10-та гвардійська Криворізька повітряно-десантна дивізія 37-ї армії під командуванням генерала Михайла Шарохіна. Війська переправлялися на правий берег будь-якими можливими способами: хто вплав, хто на човнах. Попереду на них чекала Яссько-Кишинівська операція – одна з найвдаліших воєнних наступальних операцій. Майстру вдалося передати напругу та почуття тривоги. Динамізм і гра світла посилюють відчуття швидкої перемоги, урочистість моменту та гордість за наших бійців.

Поряд на стіні можна побачити твори художника Євгена Чарикова. У 1941 році сімнадцятирічним юнаком він змінив цивільний одяг на солдатську шинель. Пережив гіркі місяці відступу та оточення, потім – полон і втечу. Зв’язківцем пройшов усю війну і ніколи не розлучався з олівцем та планшетом. Його роботи виконані в темних, важких тонах, які, власне, й переважають у колориті його військової тематики.

Спогади про воєнне лихоліття послужили матеріалом для кількох картин почесного члена спілки художників ПМР Григорія Бронзи. У 1942 році він пішов добровольцем на фронт, де йому дісталася важка ділянка роботи – вивозити з поля бою поранених бійців у сталінградські шпиталі. Наприкінці війни його направили на Далекий Схід, де він брав участь у боях проти японських мілітаристів. У творчості майстра особливе місце посідають подвиги простих солдатів. Так він зобразив бійця Петра Баннікова у живописній роботі «Крок у безсмертя».

Хто ж він, той, кого ми бачимо на картині? 20 серпня 1944 року в бою під селом Талмаз Молдавської РСР сержант Петро Банніков, уродженець Астраханської губернії, був тяжко поранений, але не залишив поля бою. У критичний момент боєць рвонувся до дзоту, закрив його собою. Ворожий кулемет захлинувся, а рота радянських бійців кинулася на талмазські висоти. Село було звільнене від німецько-румунських окупантів. Петра Баннікова поховали в тому ж молдавському селі, посмертно його нагородили орденом Вітчизняної війни І ступеня.

Колірна сіро-зелена гама полотна, стрімкий, різкий ривок солдата вперед, плащ, що розвівається, підкреслюють динаміку і внутрішню силу героя. На задньому плані видно охоплені полум’ям дахи будинків, дерева, руїни. Напружене небо навмисно дисгармонійне: ніжно-блакитні кольори переходять у сіро-сині…

У період Великої Вітчизняної війни чільне місце в образотворчому мистецтві посів портретний жанр. Член спілки художників та відмінний працівник культури ПМР Володимир Параконьєв, у біографії якого були роки примусової праці в Німеччини, зберіг для історії образи багатьох відомих тираспольчан. Серед них – портрет Героя Радянського Союзу, генерал-лейтенанта бронетанкових військ, почесного громадянина м. Тирасполя Володимира Бочковського. Портрет передає не лише його зовнішню схожість, а й внутрішні якості: силу, мужність, волю, відвагу. Численні нагороди прикрашають парадний мундир. Танки на задньому плані – свідчення геройських подвигів нашого героя-земляка.

Чимало було створено картин, що зображують сліди варварських руйнувань фашистами мирних міст та сіл. Такими є графічні роботи члена Спілки художників та заслуженого діяча мистецтв ПМР Геннадія Зикова «Руйнування в Тирасполі», «Руїни будинку».

На портреті пензля народного художника СРСР Владислава Обуха «Геройський подвиг Іона Солтиса» зображений наш земляк, який під час визволення Польщі геройськи закрив амбразуру ворожого доту своїм тілом. Він повторив подвиг Олександра Матросова, рятуючи ціною власного життя своїх товаришів від куль та наближаючи перемогу.

Минуло 77 років, відколи трапилося те, що не тільки потрясло світ, а й радикально змінило долі наступних поколінь. Уже дуже мало залишилося людей, які пережили Велику Вітчизняну війну, але вони не забувають події тих страшних років. Світ також не повинен забувати жахіття війни, розлуку, страждання та загибель мільйонів людей. Це було б злочином перед полеглими, перед майбутнім. Пам’ятати про війну, про героїзм і мужність людей, боротися за мир – обов’язок усіх, хто нині живе на землі. Тому однією з найважливіших тем образотворчого мистецтва є тема подвигу нашого народу у Великій Вітчизняній війні.

Післяслово: «Коли гуркочуть гармати, музи мовчать», – говорили наші предки, але війна показала, що мистецтво не змовкало. Народжене у вогні битв, не перевершене за своєю силою, воно стало надбанням післявоєнних поколінь

Аліса КОХАНОВА.

Фото ІА «Новости Приднестровья».