День української вишиванки – загальнонаціональне свято, яке українці всього світу відзначають щороку. Воно не належить до державних і не є приводом для офіційного вихідного дня, але люди радо зустрічають цю подію.
Якщо в наші дні вишиванка в українців асоціюється зі святом, то в давнину це був звичний одяг людей. Просту сорочку одягали повсякдень, щедро прикрашену – на свята, а особливу – на весілля. Сорочки для буднів так і називалися «буденками» й зовсім не прикрашалися.
На створення однієї вишиванки, яка вважалася святковим вбранням і оберегом, майстриня витрачала місяці, тому не практично було одягати її щодня. Цікаво, що дівчаток навчали ремеслу з малих років. Кожна з них уже в п’ятирічному віці вміла тримати голку з ниткою, оздоблювати одяг найпростішими швами.
До появи штучних барвників вишивальниці використовували виключно природні фарби: відвари, настоянки з трав, кори, квітів, соку плодів. Наприклад, усі відтінки жовтого кольору добували з пшеничної соломи. Причому досягали цього несподіваними способами: щоб тон був золотим, нитки запікали в житньому тісті. Термічна обробка в поєднанні з опарою закваски фіксували відтінок на віки.
У музеях зберігаються сорочки, яким уже понад 200 років, але вишивка на них не вицвіла від часу, нитки й досі зберігають насиченість і яскравість кольорів.
Вишита сорочка – традиційний селянський одяг, що містить символи-обереги, а, починаючи з другої половини ХІХ століття, вишиванки стали частиною міської культури. Спочатку їх одягали з метою демонстрації української ідентифікації, потім адаптували до загальноприйнятого повсякденного костюма. Дослідники кажуть, що першим вишиванку під піджак одягнув Іван Франко.
Щодо візерунків: більшість мотивів для орнаменту українцям подарувала сама матінка-природа. Оскільки все її розмаїття зобразити за допомогою голки й нитки неможливо, вишивальниці на свій лад інтерпретували візерунки, надаючи їм широкого смислового навантаження. Перш за все, це геометричний (Гуцульщина, Поділля, Полтава) та рослинний (Буковина, Волинь, Поділля, Побужжя) орнаменти з зображенням людей, тварин, птахів, квітів маку, ромашки й волошки, а також калини, хмелю й винограду.
У Придністров’ї, де третину населення становлять українці, вишиванки не мають такого розповсюдження, як у самій Україні. Копітку ручну роботу замінила машинна вишивка. Сучасні жіночі сорочки оздоблені квітковим орнаментом з додаванням колосків пшениці чи кетягів калини, а чоловічі – геометричним візерунком.
Щоправда, рушники, побачені автором у Рибницькому районі, відрізняються від тих, що зберігаються в окремих родинах Кам’янського району, або в Тирасполі чи Слободзеї.
Придністровські самодіяльні творчі колективи в багатьох містах і селах нашого краю мають своє особливе вбрання, за яким їх легко можна відрізнити. Таким сценічним одягом відрізняються юнаки та дівчата ансамблю «Діброва» (керівник Анастасія Спориш) з с. Маяк, Григоріопольського району
Iрина МАСЛОВА.
Фото автора. Учні СШ с. Маяку.