Міжнародний день музеїв з’явився в календарі 45 років тому. На ХI Генеральній конференції Міжнародної ради музеїв російська делегація виступила з пропозицією про заснування цього свята – і вона була підтримана учасниками події. Відтоді музейні працівники всього світу відзначають своє професійне свято 18 травня.
Високо оцінює значення музеїв як основи ідентичності Придністров’я та відповідальність їх співробітників Президент ПМР Вадим Красносельський: «Збереження об’єктів культурно-історичної спадщини нашого народу служить важливим чинником підтримання придністровської самобутності та її подальшого зміцнення. Упевнений у тому, що значущість музеїв лише зростатиме, бо вони виступають міцною основою науково-просвітницького і виховного процесів. Надзвичайно важливо, щоб музейні працівники, формуючи ціннісні засади особистості, впроваджували передові технології у свою роботу, використовуючи багаті музейні фонди, що викликають непідробний інтерес у жителів Придністров’я та гостей нашої держави».
На Кам’янщині ще в доперебудовні часи була здійснена серйозна робота щодо увічнення пам’яті про земляків, удостоєних звання Героя Радянського Союзу. На малій батьківщині Петра Вершигори, Івана Солтиса, Федора Жарчинського та Івана Коваля були відкриті меморіальні музеї.
Створенню музею Героя Радянського Союзу Ф. І. Жарчинського в Рашкові передувала велика підготовча робота. Ще в 1949 році юні слідопити під керівництвом учителя сільської школи Сергія Безверхнього розпочали збір матеріалів про долю знаменитого земляка. Активно вели пошукову роботу і співробітники музею революційної, бойової і трудової слави, створеного в Кам’янці (пізніше він став історико-краєзнавчим). З часом було зібрано досить інформації та матеріалів про життя Федора Івановича, його педагогічну і громадську діяльність, про бойовий шлях, щоб створити меморіальний музей.
У рідному будинку героя мешкали його сестри Юлія та Лідія. Тому експозицію розмістили по сусідству – в типовій сільській хаті, що відображає особливості архітектури кінця ХІХ – початку ХХ століть. Лідія Іванівна та Юлія Іванівна передали музею дещо з предметів побуту, фотографії з родинного архіву. Домашню обстановку допомагали відтворювати старожили Рашкова. Журналіст Майя Іонко на урочистому мітингу з нагоди відкриття музею передала на зберігання безцінні матеріали, які зібрала під час роботи над документальною повістю «Висока доля», присвяченою Федору Жарчинському.
Нині ми пропонуємо вам, шановні читачі, віртуальну екскурсію в рашківський музей. Його відві-дувачів зустрічає портрет Ф. Жарчинського, під ним слова: «Моє життя – це життя та події всієї нашої Червоної Армії, всього радянського народу». Перша зала присвячена дитинству та юності Федора. Тут фотографії його батьків, друзів і сільських учителів, які допомогли парубкові правильно вибрати життєву дорогу; шкільна парта – одна з тих, що стояли тоді в класах, улюблені книги – велика рідкість і цінність у перші роки становлення Радянської держави.
Логічним продовженням першої зали є друга, експонати якої розповідають про різні етапи педагогічної діяльності самого Жарчинського. Ось він – 18-річний випускник тримісячних курсів при Балтському педтехнікумі – працює вчителем початкових класів. Подальше навчання, посада директора Катеринівської семирічки, а потім – Рашківської. Лист колгоспників до Наркомпросу розповідає нам, як клопотали ці малограмотні люди про те, щоб у їхньому рідному селі з’явилася середня школа, яка відкриє ширші горизонти перед дітьми. Багато спогадів залишили колеги й учні Федора Івановича про те, яким прекрасним учителем історії він був, з якою енергією керував школою, як наполегливо працював над своєю освітою (про це свідчить і копія диплома про закінчення з відзнакою Київського педагогічного інституту).
От перед нами відкриваються найбільш героїчні сторінки життя патріота і воїна Жарчинського. Вже 30 липня 1941 року він бився під Житомиром, потім брав участь у боях за Київ, Харків, Ростов. Навчання в Полтавському танковому училищі, евакуйованому до П’ятигорська, було перерване фашистським наступом, і курсантам довелося тримати оборону. За участь у тих боях Жарчинський був нагороджений медаллю «За відвагу».
Поряд із документами про перший його подвиг експонуються свідоцтва про нагородження Федора Івановича медаллю «За оборону Кавказу», орденами Червоної Зірки та Вітчизняної війни ІІ ступеня. Іще – листи до дружини, сповнені любові, ніжності та надії на швидку зустріч, адже позаду – звільнені Україна і Молдавія, значна частина Європи. Проте повернутися до сім’ї старшому лейтенантові не довелося. 21 квітня 1945 року, під час розвідки біля міста Троєнбріцен, Федір Жарчинський загинув у бою за звільнення майже 4 500 ув’язнених фашистського концтабору…
Слід зазначити, що хоча музей у Рашкові – меморіальний, він зберігає пам’ять не тільки про знаменитого уродженця села, а і багато документів, фотографій, друкованих видань, предметів побуту та етнографії, що розповідають про минуле одного з прадавніх населених пунктів Придністров’я. Літопис його ведеться з 1402 року! Кожен етап цієї багатої історії вимагає ретельного вивчення, документального підтвердження, ілюстрації за допомогою археологічних артефактів і природознавчих матеріалів, рукописів і книг, картин і скульптур.
Збирає, описує та зберігає такі документальні свідчення та інші експонати з 2000 року завідувач музею Ольга Сливка. Вона – справжній знавець багатовікової історії Рашкова. Ольга Миколаївна підготувала буклет про минуле та сьогодення села, розробила чимало лекцій, присвячених конкретним етапам його розвитку. Їх зацікавлено слухають діти й дорослі, адже для кожної аудиторії науковий співробітник музею, що здобула педагогічну освіту, знаходить потрібні слова, ілюструє їх експонатами з музейних фондів.
Чисельних гостей із різних куточків Придністров’я та з-за кордону вона водить самостійно розробленим екскурсійним маршрутом «Бувальщини та легенди Рашкова». Перед туристами в усьому різноманітті постають природні та рукотворні пам’ятники, якими такий багатий цей населений пункт. Архітектура різних епох і народів, їх спосіб життя та культура відкриваються, завдяки Ользі Миколаївні, перед кожним, кому цікаве минуле. І для того, щоб ознайомитися з ним, навіть не обов’язково їхати в Рашків. О. М. Сливка охоче виступає в засобах масової інформації з розповідями про конкретні історичні події та людей, які брали в них участь. Не раз публікувалися її статті, присвячені яскравим періодам минулого села (його зародження та розвитку, козацької слави та революційних перетворень, колективізації та становлення різних установ, Великої Вітчизняної війни та повоєнного будівництва, створення та захисту Придністровської Молдавської Республіки) і на сторінках «Гомону».
Вірність О. М. Сливки улюбленій справі викликає пошану безлічі людей. За багатолітню працю щодо збереження історичної спадщини краю Ольга Миколаївна нагороджена Грамотою Президента ПМР. Колеги по музейній роботі відзначають її ентузіазм і працьовитість. Головною ж нагородою ця скромна жінка вважає декілька «Книг відгуків», заповнених рядками вдячних екскурсантів.
«Читаєш і усвідомлюєш, що наша робота потрібна людям. Завдяки нам, вони дізнаються про своє минуле, краще розуміють, як жили наші предки, до чого прагнули, за що боролися, – підбиває підсумок бесіди О. Сливка. – Відгуки відвідувачів підтримують, надихають на подальшу краєзнавчу роботу, на нові пошуки та відкриття»
Ніна ПАНАЇДА.
Фото із архівів.