У бізнес-школі Торговопромислової палати вчора, 27 травня, закінчився безоплатний курс навчання за напрямком «Організація та просування сільського туризму (агротуризму)», який тривав чотири дні.
Він був організований у рамках державної програми з підтримки та розвитку підприємництва в ПМР.
Нові знання здобули ті, хто вже практикує сільський туризм або лише збирається створити власний бізнес у цій галузі. Фахівці ТПП розкрили цікаві теми, серед яких «Правові основи роботи в сільському туризмі», «Конкурентоспроможність турпродукту», а також «STP-стратегія (позиціонування), ціноутворення та просування турпродукту».
Сільський туризм, його ще називають агротуризм, – зовсім новий вид подорожей для нашого регіону. Він передбачає тимчасове перебування в сільській місцевості подорожувальників, які хочуть відпочити від міського шуму та суєти, взяти участь у сільськогосподарських роботах, ознайомитися з процесом виготовлення сиру, вина, випічки хліба, приготування національних страв народів, що проживають у різних місцевостях тощо. Їм цікаво, чим живуть люди на селі, які традиції зберігають. Тому туристи з радістю беруть участь у весільних та інших національних обрядах. Їм також хочеться осягнути, бодай, ази давніх ремесел. Вони радо зупиняються на кілька годин у садибах майстрів народних промислів. З такою метою Агентство з туризму ПМР розробило новий туристичний маршрут від Дубоссар до Бендер.
«Гончарна майстерня Галини Харченко», що в с. Володимирівка Слободзейського району, – один із таких пунктів на шляху допитливих туристів. Батьківська хата, господинею якої майстриня стала понад 5 років тому, приваблює сотні місцевих та приїжджих мандрівників.
Автор замальовки, прибувши одного дня до її садиби, почула крізь відчинене вікно знайому пісню «Рідна мати моя, ти ночей не доспала…» На серці потеплішало, попри дощову прохолодну погоду. «Не дивуйтеся, мої батьки – українці, я також українка. Ми завжди бережно ставилися до традицій своїх предків. Хоча з роками в нашій родині, як і в усіх придністровських багатонаціональних сім’ях, традиції змішалися. Українська ж пісня допомагає мені творити, я щодня її слухаю», – розповіла господиня.
Звертає на себе увагу оформлення приміщень. На стінах невеличких кімнаток розвішені домоткані килими, вишиті рушники, окремим предметам уже понад 100 років. Меблі в хаті-майстерні виготовлені покійним батьком господині – Петром Івановичем Харченком. Він був знаним у селі теслею, а мама – Віра Михайлівна, гарно вишивала і пекла запашний хліб у домашній печі.
Галина Петрівна повідомила, що за фахом вона кравчиня, довгий час жила та працювала в Тирасполі. Вона й сама не очікувала, що пересяде з-за швейної машинки за гончарний круг. Усе трапилося випадково, коли поїхала з друзями на екскурсію до Молдови.
«Під час подорожі ми завітали до майстерні відомого майстра Василя Гончара. Там я вперше побачила гончарне коло, і серце моє забилося, я аж підстрибувала. Нас було 30 людей, охочих спробувати поліпити на тому чарівному колі. Я боялася, що до мене черга не дійде», – поділилася спогадами жінка. Після такого знайомства вона вирішила спробувати себе в новому занятті. Повертаючись із поїздки, привезла додому перші три кілограми глини.
І розпочався в житті Галини новий етап. Вона вступила до столичного клубу, де збираються творчі люди. Залучилася до участі у виставках-продажах. «Мене здивувало, що моя продукція користується попитом. Я не мала тоді гончарного круга, ліпила вручну, і недооцінювала себе, думала, що все виходить негарне, криве. Проте люди з задоволенням купували мої товари, бо кожен із виробів був унікальний, ексклюзивний, виконаний в єдиному екземплярі», – пояснила майстер.
«Ручна робота – вона жива, в неї стільки вкладено душі, енергії. Енергетика закладена чиста, позитивна. Не вдасться займатися цією справою, якщо у майстра недобра душа. Глина все відчуватиме, виріб не виходитиме, все розвалюватиметься в руках», – поділилася нюансами творчості художниця.
Нині Галину знають не тільки в Придністров’ї, а й за кордоном, вона – багаторазовий призер різних фестивалів. У її колекції безліч виробів – глечиків, чашок, ваз, керамічних дзвіночків, підков, сувенірних магнітів, свічників та світильників, інших виробів, прикрашених вручну унікальними візерунками.
Художник-кераміст радо приймає в себе жителів нашої республіки, іноді й зарубіжних туристів, готова з кожним поділитися секретами майстерності. Гостями бувають учні художніх та загальноосвітніх шкіл, окремі сім’ї, компанії друзів. Заходить до Галини й психолог, який привозить до неї своїх пацієнтів. «Ліплення – це своєрідна арт-терапія, адже в долонях і пальцях рук зосереджені всі нервові закінчення. Коли працюєш із глиною, ти не можеш думати ні про що, крім того, що в тебе в руках. Усе погане забувається, переконалася на собі», – стверджує майстриня.
На кожному майстер-класі Галина спостерігає, як світяться радістю очі дорослих і дітей, коли вони торкаються своїми руками до гончарного кола, сирої та податливої глини, з захопленням слідкують, як вона під руками змінює свою форму і починає перетворюватися на щось осмислене та прекрасне. Жінка зізнається: «У такі хвилини я усвідомлюю, що з моєю допомогою люди стають хоч на коротку мить щасливішими, їх захоплює процес перетворення безформної матерії у справу людських рук. Це й є те, заради чого варто було змінити професію».
Двері гончарної майстерні Галини Харченко завжди відчинені для охочих долучитися до ремесла предків. Адресу цієї привітної, самобутньої й чарівної жінки можна зайти на сайті Агентства з туризму
Аліса КОХАНОВА.
Фото автора.