Леонід Пироженко понад чверть століття був головним художником Придністровського державного театру драми та комедії імені Н. С. Аронецької, ініціатором багатьох суспільно-значущих проектів, учасником пересувних виставок, брав участь у створенні системи безперервної художньої освіти в республіці.
Його друзі, товариші та колеги в один голос запевняють, що Леонід Андрійович був не такий як усі. Наприклад, Марія Кирмиз, нині начальник Державної служби з культури та історичної спадщини, а колись – директор столичного театру, зазначила, що знала Леоніда Пироженка як людину, в якій поєднувалися всі найкращі людські чесноти й талант професіонала.
«Театральний художник – це своєрідний архітектор, а також декоратор, винахідник, творець костюмів. Я згадую про нього, як про людину-гармонію. Він щиро шанував колег, свою сім’ю. І це був чудовий приклад для всієї команди, з якою він працював. Творчим особистостям досить складно приділяти увагу сім’ї та бути якнайбільше з нею. Він же працював допізна, засиджувався за своїми ескізами, міг розробляти на папері свої ідеї, які потім втілювалися в сценічні костюми та оформлення сцени, усе потім перетворювалося на бутафорію, яка працювала на єдиний художній задум. Леонід Андрійович міг згуртувати навколо себе людей гарною ідеєю і ставленням до роботи. Понад усе він завжди ставив високу планку – якості в роботі. Він глибоко вникав у задум драматурга та режисера», – розповіла Марія Андріївна.
Один із керівників Спілки художників Придністров’я, талановитий придністровський майстер пензля Сергій Панов, пригадав: «Зазвичай художник знаходить себе в певному стилі, в ньому і працює. В театрі кожна вистава вимагає своєї образності, свого неповторного оформлення. Ми ці роботи вже давно бачили, але щоразу, приходячи на нову постановку, могли переконатися, що Леонід Андрійович був індивідуальний в оформленні кожного спектаклю. Для цього потрібно було мати величезні знання в галузі світової культури та літератури. На будь-якій виставі, коли відкривається завіса, перші оплески завжди дістаються художнику», – наголосив Сергій Панов.
Дещо з історії. Нинішній, 2022 рік, наповнений ювілеями, радісними й сумними спогадами про ті дні, коли відбувалося становлення Придністров’я як держави. У складні часи політичних баталій та воєнного конфлікту 1992 року, митці були разом зі своїм народом і брали активну участь у громадському житті. У грудні 1992-го вони вирішили об’єднатися в одну республіканську організацію – Спілку художників Придністров’я. Очолити її колеги довірили Леоніду Пироженку. Мабуть тому, що саме він у складні роки зародження республіки наполіг на створенні такої громадської структури, яка б об’єднувала та зберігала творчу спадщину для наступних поколінь.
Директор столичної художньої школи імені О. Фойницького Марія Маріян пригадала, що їй випало щастя бути присутньою на 1-му з’їзді художників. Вона тоді працювала завучем цього дитячого мистецького закладу, в актовій залі якого зібралися небайдужі творчі люди та проголосували за створення придністровського художнього союзу. Біля його витоків стояли відомі живописці Михайло Руденко, Павло Китаєв, Анатолій Казаку, Леонід Глущенко, Юрій Затика, Леонід Пироженко, Валерій Куліченко, Євген Іовиця та інші. За Леоніда Андрійовича голосували одностайно. Він не заперечував, бо мав великий досвід роботи, виношував плани на майбутнє.
Марія Іванівна додала, що голова Спілки виявляв турботу про молодих митців. Він наполягав, щоб вони постійно вдосконалювалися, писали якомога більше і краще, показували свої твори публіці, брали участь у виставках своїх колег та влаштовували персональні виставки. «При Леонідові Пироженку життя в середовищі художників кипіло, було насиченим подіями. Ми відчували приплив творчих сил, він був нашим натхненником, наставником молодих. Очі його завжди світилися теплом, якоюсь неповторною енергією. Я його дуже поважала, шанувала і відчувала, як у мене творчі крила почали виростати. При всьому він був надзвичайно скромною людиною», – поділилася спогадами директор школи.
Рядки з біографії. Леонід Пироженко народився 27 травня 1937 року в місті Рава-Руська, на Львівщині. Його дитинство минуло в селі Широке, Криворізького району Дніпропетровської області, в Україні.
З дитячих років він вбирав у себе чарівність рідної природи. Пристрасть до образотворчого мистецтва виявлялася в нього з самого дитинства. Ще зовсім малим хлопчиком він любив малювати, цікавився живописом, полюбляв гру у шахи та милувався нічним небом, з розсипаними на ньому зірками. Зображував та ліпив різні людські фігурки, тварин, птахів і не залишав мрію свого дитинства – стати справжнім художником.
Тому-то після школи в 1953 році Леонід поїхав до Калінінграда, де жив на той час його старший брат-художник, сподіваючись вступити до художнього училища.
У Калінінграді, йдучи центральною вулицею міста, юнак випадково прочитав оголошення про прийом на курси радистів і вирішив вступити на навчання. Через 6 місяців він уже тримав у руках документ про закінчення курсів і направлення на Світловську (в Калінінградській області) моторно-риболовецьку станцію, де мав працювати судновим радистом.
Через два роки юнака призвали до Військово-Морського флоту. Спочатку він служив у Кронштадті, потім – три роки в Москві у Центральному вузлі зв’язку в Ленінських Горках. Однак любов до малювання не згасла. Командування виділило майстерню, де матрос Пироженко багато малював, писав портрети своїх товаришів по службі.
Під час проходження служби він брав участь у змаганнях радіотелеграфістів, одержував почесні грамоти. Одночасно навчався в Заочному народному університеті мистецтв при Центральному будинку народної творчості імені Н. К. Крупської.
Період оволодіння майстерністю. Відразу після демобілізації Леонід Пироженко в 1960 році (при конкурсі 20 осіб на місце) став студентом театрального відділення Московського художнього училища пам’яті 1905 року.
За час навчання він проходив практику у Великому театрі опери та балету, головним художником якого був Вадим Риндін – радянський театральний художник-живописець, педагог; у театрі імені Маяковського, де головним режисером був народний артист СРСР Микола Охлопков. У Малому театрі, разом із однокурсниками Леонід брав участь у відновлюванні спектаклю «Гаряче серце», головні ролі в якому грали народні артисти СРСР Михайло Яншин, Олексій Грибов. Звичайно, це справляло незабутнє враження на майбутнього театрального художника.
Через роки сценограв згадував: «Нас в училищі виховували у прагненні до синтезу мистецтв, я не замикався у рамках лише одного виду творчості, але пробував свої сили у найрізноманітніших галузях мистецтва. Окрім театральних декорацій я писав олією пейзажі, натюрморти, портрети».
Перші кроки на шляху до визнання. Після закінчення училища в 1965 році, Леонід за розподілом розпочав свою творчу кар’єру спочатку художником, а потім головним художником у Криворізькому російському театрі драми та музичної комедії імені Т. Шевченка. Там він пропрацював понад сім років, коли його запросили до Дніпропетровського українського академічного музичного драматичного театру імені Т. Шевченка. Найкращі роботи Пироженка – декорації до творів B. Распутіна «Живи та пам’ятай», А. Чехова «Чайка», П. Шарманді «Три чарівні конверти», Л. Славіна «Інтервенція», С. Альошина «Дон Жуан у Севільї». У них поєдналися тонкий смак художника, почуття стилю та професійна майстерність.
Молдавський період.
Театр. У 1980 році Міністерство культури Молдавії запросило художника до Тираспольського театру драми та комедії, де його творчість проявлялася в оформленні музичних і драматичних спектаклів молдавських авторів. Він зумів передати особливу красу природи, мистецтва рідного краю, розкрити панораму життя молдавського народу в усьому різноманітті його побуту, характерів, традицій.
В ескізах костюмів та декорацій до популярних тоді вистав «Каса-маре» Іона Друце, «Особисте життя» Лідії Латьєвої, художник виявив тонке почуття атмосфери театрального дійства. Для кожної п’єси Пироженко відшукав свій емоційний ключ, робив усе для того, щоб уже перша сцена вводила глядача в хід розповіді п’єси.
Леонід Андрійович сам виготовляв театральні афіші. Для нього це мало важливе значення. Він вважав, що перехожого, який ще не зайшов до театру, не став глядачем, театральна афіша має привести на виставу.
Працював він і над плакатами – своєрідними візитними картками вистав. Вони не просто інформують про постановку, але випереджають дійство, його режисерське, художнє бачення.
Створюючи ескізи до спектаклів, художник паралельно працював над костюмами, гримом. Ескізи костюмів – це не лише форма та колір, а й неповторні життєві характеристики, які допомагають артистам розкрити образи театральних героїв.
За час роботи в театрах художник Л. Пироженко оформив близько 200 вистав за творами російської та зарубіжної класики, сучасної драматургії, музичних і дитячих спектаклів. Лише на сцені Тираспольського їх було понад 50.
Під час роботи в Тирасполі Леоніда Андрійовича часто запрошували для оформлення спектаклів у театрах Харкова, Дніпропетровська, Івано-Франківська, Чернівців, Тернополя (Україна), Оренбургу та Петрозаводська (Російська Федерація), Кустанаю (Казахстан), Відіна (Болгарія).
Графіка. Особливе місце у творчості митця посідає графіка. Роботи цього жанру розповідають про чудові пам’ятники минулого: «Москва-Донський монастир», «Ростов», «Підмосковний монастир».
Серед акварелей, гуаші привертають увагу майстерно виконані пейзажі Підмосков’я – «Осінь», Прибалтики – «Хутір під Кенігсбергом», «Річка Преголь», України – «Кривий Ріг, шахта Північна». Цікавою є серія пейзажів Криму, на яких художник зобразив «Селище рибальське», «Крим», «Кримський пейзаж».
Чудові у виконанні майстра і натюрморти, й портрети. Привертають увагу графічні роботи «Портрет Сари», «Чоловічий портрет», «Портрет вчительки», «Портрет Тетяни Лоскутової», «Мадонна». Вони написані в ліричній тональності, підкуповують теплотою та задушевністю, в них відчувається психологічна глибина образів, їхня людяність.
Ці риси – людяність, м’якість, інтелігентність, доброта були властиві й самому Леонідові Пироженку. Він завжди був готовий поділитися всім, що мав. Можливо тому йому вдавалося залучити до Спілки художників молодих митців.
Спілка художників Придністров’я. Художниця Ольга Руденко згадує, що голова спілки буквально примушував молодь працювати, писати все нові й нові картини, творити безупинно. Бо вважав, що тільки в повсякденній діяльності можна добитися досконалості.
За період, коли на чолі організації стояв Леонід Пироженко, її члени здійснили безліч зарубіжних поїздок. З 1998 по 2002 роки в Центральному будинку художника на Кримському валу в Москві були організовані виставки Спілки художників Придністров’я та персональні експозиції. Стали традиційними їхні виїзди в різні міста Росії та України. Розширилися можливості членів організації щодо участі в міжнародних виставках, симпозіумах, майстер-класах та різноманітних проектах. Поїздки в Австралію Івана Антонюка, Словенію Юрія та Алли Салко, Туреччину Михайла Руденка, Болгарію Маргарити Хілінської, Леоніда Пироженка, Румунію Валерія та Анаїт Куліченко, Німеччину Михайла Балана, у Францію – Сергія Панова сприяли як творчому розвитку самих майстрів, так і створенню позитивного іміджу нашої молодої держави на рівні європейських держав.
Спілка художників Придністров’я – ініціатор молодіжних конкурсів «Мистецтво пензля молодого», «Юний художник ПМР». Багато фахівців віддають свій час педагогічній діяльності. Завдяки таким майстрам образотворчого мистецтва як Тетяна та Володимир Шума, Віктор Радованов, Наталя Страсевич, Олеся Іванова та багатьом іншим, хто передає своє вміння молодому поколінню придністровців, школи ПМР зберігають найкращі традиції класичної моделі художньої освіти.
Перший голова Спілки художників Придністров’я, заслужений діяч мистецтв ПМР, один із яскравих сценографів СРСР, Леонід Андрійович Пироженко любив повторювати: «Образотворче мистецтво Придністров’я – це чистий широкий потік, до якого, як джерела, вливаються твори зрілих майстрів та молодих художників. Потік цей буває бурхливим, буває, сповільнює хід і шириться, але він ніколи не вичерпується, тому що кожен струмок, що його наповнює, вносить свіжий і чистий струмінь».
У 1987 році наш герой був нагороджений нагрудним знаком «Відмінний працівник культури МРСР», у 1997-му – медаллю «За трудову доблесть» та званням «Заслужений діяч мистецтв ПМР».
Наталія Єгорова, директор Придністровського державного художнього музею, сказала про митця: «Як художник, Леонід Андрійович був мислителем, і це не обмежувалося в нього одним видом мистецтва, наприклад, образотворчим. Він добре знав літературу, театр, архітектуру, народне мистецтво. І ось такий конгломерат виливався в його театральній діяльності»
Iрина МАСЛОВА.