Музей історії Республіканського українського теоретичного ліцею-комплексу, де нещодавно побував автор замальовки, – повноправний продовжувач історичного музею Тираспольської російсько-української школи № 1, на базі якої й об’єдналися ці дві освітні установи. Увагу відвідувачів відразу привертає куточок, присвячений випускникам першої школи, які в 1992 році стали на захист нашої молодої республіки й віддали свої життя за її світле майбутнє.
Їх було четверо:
– Скребников Олександр Сергійович;
– Скребников Віктор Сергійович;
– Толстенко Леонід Олексійович;
– Щукін Олександр Вікторович.
Вони були дуже різні: за віком і за характером, за звичками й за кольором очей. Вони вчилися в різні роки, в різних учителів, у них були найрізноманітніші оцінки в атестатах, тільки об’єднувало їх одне: пристрасна любов до життя і Придністров’я.
Олександра Скребникова я поставив у списку першим, слідуючи алфавітному порядку. Взагалі з цієї четвірки він наймолодший, зокрема на 9 років молодший за свого брата Віктора. Спритний, рухливий улюбленець старшого брата, який став для нього спочатку кумиром, а потім і тренером. Завдяки його допомозі, Олександр досяг досить значних спортивних висот: став чемпіоном світу з велоспорту, майстром спорту СРСР, членом збірних команд Молдавської РСР і Радянського Союзу.
Повна протилежність йому – Віктор. Скромний до сором’язливості. Ввічливість, стриманість і тактовність були для нього природними й обов’язковими. Він був беззавітно захоплений своєю улюбленою справою – велоспортом. І в цьому також досяг чималого, ставши відомим спортсменом (а потім і тренером свого молодшого брата) – майстром спорту міжнародного класу, неодноразовим призером чемпіонатів Радянського Союзу і Молдавії, переможцем багатьох відомих турнірів.
Що було у них спільного? Звичайно ж, любов до велоспорту і те, що обидва були випускниками Тираспольської першої школи, а також вихованцями Тираспольської спортивної школи олімпійського резерву № 3. У них був один наставник – заслужений тренер МРСР Юрій Міркін. Іще безмежна любов до Батьківщини.
Коли розпочалася агресія Молдови проти Придністров’я, брати вступили в козацтво в один день. Віктор – прапорщиком, Олександр – рядовим, обидва на посаді молодшого сотника з охорони мостів. І загинули в один день – 2 липня 1992 року в Бендерах. Обидва – від вогнепального кульового поранення в голову. Хто знає, можливо, і стріляв у них один і той же ворожий снайпер. Брати Скребникові посмертно нагороджені медалями «Захиснику Придністров’я» і поховані поруч на Алеї Слави кладовища «Дальнє» в Тирасполі.
Автор не береться передати горе матері, яка в один день втратила двох синів. Тандем відомих придністровців – поет Олег Юзифович і бард Борис Парменов написали пісню «Дві кровинки», присвячену матері братів. Вони зуміли не просто передати біль матері, а й пережити, розділити його з героїнею пісні, що, безумовно, дуже багато важить і неймовірно важливо для жінки. Для всіх жінок Придністров’я зі схожими долями. Не дивно, що люди й досі, слухаючи цю пісню, часто не можуть стримати своїх сліз, так проникливо і правдиво вона написана:
Две кровинки, две слезинки, два сыночка с фотографий жуткой вечностью глядят…
Две кровинки, две слезинки, два сыночка в сердце матери расстрелянном живут.
Щороку наприкінці серпня, починаючи з 1993-го, напередодні Дня заснування ПМР, у Тирасполі проводиться відкритий турнір з велоспорту, присвячений пам’яті братів Скребникових. У ньому беруть участь провідні велогонщики Придністров’я, а також спортсмени з України, Росії, Молдови. Управління з фізкультури та спорту Тирасполя, а головне – тренери столичної спортивної школи № 3, які добре знали братів, вважають своїм обов’язком щороку організовувати й проводити ці змагання.
«Основна мета турніру – патріотичне виховання молодого покоління, – сказав директор СДЮШОР № 3 Олександр Ємельянов. – Цими змаганнями ми віддаємо данину поваги заслугам братів Скребникових перед Придністров’ям, перед велоспортом. Адже найважливіше – це пам’ятати їх і вшановувати».
Найстаршим із названих героїв був Леонід Толстенко. Він народився 15 грудня 1950 року в Тирасполі в українській родині. Після закінчення Тираспольської СШ № 1 пішов працювати слюсарем-складальником на завод ливарних машин ім. Кірова. 19 жовтня 1991-го вступив у Народне ополчення, але вже незабаром у званні прапорщика перейшов у Республіканську гвардію. Став учасником операції зі звільнення від захоплення ОПОНівцями Молдови полку цивільної оборони 14-ї російської армії в Кочієрах та евакуації дружин і дітей офіцерів полку з зони бойових дій.
Про цю операцію ми вже писали в нашій газеті. Загинув Леонід Толстенко 3 березня 1992 року, діставши наскрізне вогнепальне поранення черевної порожнини, яке виявилося смертельним. Сталося це під час відходу жінок і дітей до автобусів. Посмертно нагороджений медаллю «Захиснику Придністров’я». Похований на Меморіалі Слави м. Тирасполя.
Останній із чотирьох загиблих захисників республіки, які закінчили СШ № 1 Тирасполя, – Олександр Щукін. Скупі рядки з його офіційної біографії: народився 19 травня 1956 року в Тирасполі, росіянин. Працював оператором склоформувальних машин Тираспольського склотарного заводу. Вступив у козацтво напередодні гарячої фази конфлікту, в лютому 1992 року. Був командиром козацької десятки. Загинув 1 липня 1992 року в Бендерах внаслідок кульового поранення таза. Похований на Алеї Слави кладовища «Дальнє» м. Тирасполя. Він нагороджений медаллю «Захиснику Придністров’я» і козацькими хрестами «За оборону Придністров’я», «За відродження козацтва», «За віру, волю і Вітчизну».
У колишній Тираспольській СШ № 1 завжди пам’ятали своїх героїв-випускників, і в сучасному Республіканському українському ліцеї-комплексі свято шанують пам’ять про них. Про це дбають хранитель музею – вчитель історії та суспільствознавства вищої категорії Ольга Шарапова та заступник директора з виховної роботи Олена Юракова. У ліцеї проводяться тематичні класні години, театралізовані постановки, групові бесіди. До речі, літературно-художня композиція Ольги Володимирівни про згаслих зірок-випускників під назвою «Ми пам’ятаємо, ми пишаємося!» за кілька років до початку пандемії посіла перше місце на республіканській грі «Юний патріот Придністров’я».
Закінчувався той монтаж учительки віршами поета Роберта Рождественського:
Люди! Покуда сердца стучатся, – помните!
Какою ценой завоёвано счастье, –
пожалуйста, помните!
Но о тех, кто уже не придёт никогда, –
заклинаю, – помните!
Олександр ПЕТРЕНКО.