Хімія – складний предмет і для викладання, і для розуміння учнем. Тому в освітній системі повинна працювати людина, яка бачить цю дисципліну з різних точок зору, і своїм ставленням до роботи викликає пошану до предмета. Здається, Олена Ананіївна Лукашина і є таким фахівцем.
«Ви думаєте, що це проста наука? Ні, ви помиляєтеся. Хімія – це 50 % математики та фізики, й тільки решта – чиста хімія. Вона схожа на філософію. Хімія пізнає світ, виробляє систему знань про речовини та їхню взаємодію, ґрунтуючись на фундаментальних законах природи.
Під час вивчення дисципліни активізуються можливості спостерігати, аналізувати, прогнозувати, робити висновки. Розуміння цієї науки починається з емпіричного рівня: спостереження, осмислення побаченого. Потім відбувається перетворення початкових знань за допомогою символів, формул, рівнянь реакцій. Згодом учень починає розмірковувати, що відбувається на молекулярному, атомарному рівні», – пояснює вчителька хімії Республіканського українського теоретичного ліцею-комплексу (РУТЛ-К), сидячи в кабінеті хімії навчального закладу.
Олена Ананіївна й не мріяла стати хіміком, бо з дитинства жила в оточенні лікарів, а отже, за логікою, їй самій випадало долучитися до благородної професії: мама Марія Михайлівна, брат, сестра, племінник, тітка – всі вони «люди в білих халатах».
Батько нашої героїні – Ананій Миколайович Талько, радянський офіцер, служив у Німеччині, де і народилася Олена. Після переїздів по різних гарнізонах СРСР, родина в 1974 році прибула в Дубоссари. Там дівчина закінчила СШ № 4.
Свою вчительку хімії Нелю Олександрівну Вакс колишня учениця згадує з великою повагою і теплотою. «Вона була дуже цікавою людиною. Її уроки залишалися в пам’яті надовго. Всю хімію вона пояснювала нам на цукерках, як би смішно це не виглядало. Цукерки були різної форми та розміру, в різнокольорових фантиках. На них вона показувала, що таке атом, молекули, з чого вони складаються, що таке проста речовина і складна речовина тощо», – сміючись, пригадує Олена Ананіївна.
Ця простота і доступність у вивченні одного зі шкільних предметів, який дівчина встигла полюбити за час навчання у неординарної наставниці, послужила поштовхом до вступу Олени Талько на біолого-хімічний факультет Тираспольського педінституті ім. Т. Г. Шевченка (нині ПДУ ім. Т. Г. Шевченка).
Через п’ять років, у 1988 році, вчителька з новеньким дипломом повернулася в Дубоссари на роботу. В школі довелося бути й біологом, і хіміком, і лаборантом. Незабаром Олена вийшла заміж і переїхала до чоловіка в Тирасполь. Що характерно, в ту пору вчителеві хімії не так просто було знайти роботу. Школи, попри велику наповненість учнями, були забезпечені кадрами, пошуки не дали очікуваного результату. Тому Олена Лукашина влаштувалася лаборантом до екологічної інспекції, а далі – народження доньки, декрет…
Учителька пригадує: «Я прийшла до українського ліцею в 1996 році на запрошення тодішнього директора Олександра Юшина на посаду вчителя хімії.
До того я мала стаж роботи в системі народної освіти, а саме в Тираспольському економічному коледжі та в СШ № 16. Мене дуже захоплює моя робота, а понад усе я люблю та поважаю дітей».
Скромність – це ще одна риса, притаманна моїй візаві. Під час розмови Олена Ананіївна жодного разу не згадала, що кілька років тому вона була удостоєна державної нагороди – звання «Заслужений працівник народної освіти ПМР». Так держава відзначила її талант і працездатність.
На запитання, як залучити молодь до роботи в школі, та ще учителем хімії, Олена Лукашина відповіла: «Через коронавірус багато хто зрозумів, що фармакологія, дослідження в галузі біотехнологій, створення нових матеріалів – це найважливіші питання. Важко собі уявити, що б ми робили, якби не ті люди, які розробляють нові вакцини та ліки. У цьому хімії належить провідна роль. Той, хто здатен це вчасно зрозуміти, оцінити й захопитися проблемами, підуть у хімію. Нехай не стануть учителями, але оберуть для себе цю найцікавішу науку», – говорить учителька.
Щодо роботи в школі, то, звичайно, молоді серед учителів не так багато. «Причин тому є достатньо, та можна з упевненістю сказати, що наші учні привітно зустрічають молодих учителів, прислухаються до них. Їм цікавіше спілкуватися з тими, хто є їхнім сучасником, здобув нові знання. Тож нинішнім випускникам варто подумати, можливо є сенс у тому, щоб присвя-тити своє життя благородній справі – вихованню нової людини, озброєної сучасними знаннями про найцікавішу науку на землі», – завершила розмову Олена Ананіївна Лукашина
Аліса КОХАНОВА.
Фото автора.