Сумна дата в історії Придністров’я, 19 червня 1992 року, нерозривно пов’язана з життям і творчістю придністровської поетеси, письменниці та прозаїка Світлани Олександрівни Мазеріної. Того самого дня вона чекала гостей на свій день народження, але радість святкової зустрічі затьмарила несподівана звістка про страшну дійсність.
Світлана Мазеріна народилася 19 червня 1946 року в місті Тирасполі, навчалася в Бендерах, у школі № 3, яку закінчила 1964 року. Після завершення навчання в Тираспольському педагогічному інституті ім. Т. Г. Шевченка (філологічний факультет) Світлана вступила в Ленінградський педагогічний інститут ім. О. І. Герцена (факультет іноземних мов). Тривалий час вона працювала журналістом у редакції «Радіо Придністров’я». Нині є членом Спілки письменників Придністров’я, Бендерської письменницької організації ЛІТО «Горизонт».
Складати вірші та писати прозу дівчина почала з 18 років, однак більше її вабила поезія. З часом письменниця свідомо зупинилася на прозі, яку друкували в «Общеписательской литературной газете» (Москва), в альманахах «Литературное Приднестровье», «Ларец» (Кишинів), «Лоза»; в журналі «Днестр»; колективному 6-томнику «Антология современной литературы Приднестровья», 4-томнику «Наши горизонты» (Бендери), в періодиці Придністров’я.
Автору вдалося видати написане трьома окремими збірками: «Женская логика» (2010 р., поезія), «Гладиаторша» (2011 р., проза); «Осенняя сирень» (2014 р., поезія, проза). Вона пише російською мовою, проте українську знає, бо має українське коріння. Світлана Мазеріна говорить, що родом вона з простого народу, тому всі переживання й болі людей праці їй близькі та зрозумілі. Найкраще свідчення тому – слова автобіографічного вірша, написаного у 2018 році:
Я на личном пространстве не люблю многословия,
Родом я из крестьянства, из простого сословия.
Мои деды извечно просто землю пахали,
Разогнувшие плечи, мир большой познавали.
Были скупы на слово, а на песни щедры,
И судили не строго, по-крестьянски мудры.
И Отчизне служили, как в крестьянской работе,
На натянутых жилах, на конях и в пехоте.
Веря в Бога и в землю кормилицу-мать,
Уходили, как должно, за неё воевать.
И, за далями – дали, дошли, куда надо,
Кто с крестом, кто с медалью, кто без всякой награды.
Я на личном пространстве не люблю многословия,
Родом я из крестьянства, из простого сословия.
За простими щирими словами прихований глибокий психологічний зміст: любов до своєї рідної землі, повага до пам’яті предків, гордість своїм корінням.
Світлана Олександрівна є активним користувачем сайту «Стихи.ру»: на сторінках сервісу з 2016 року вона розмістила 27 творів. Згідно зі статистикою, відвідувань активних читачів її поезій та прози є майже 1,5 тисячі. Такими результатами в наш час, коли люди віддають перевагу читанню постів в Instagram або «Одноклассниках», може похвалитися не кожний придністровський поет.
Найбільше враження на дев’ятикласників справило оповідання Світлани Мазеріної «Старий і стара» (вивчають у школі за програмою факультативу «Література рідного краю»), в якому письменниця відобразила саме той буремний час, коли нашим батькам і дідусям доводилося зі зброєю в руках відстоювати своє право на незалежність та можливість мирно жити на придністровській землі. Найбільше їхню увагу привернуло те, що простими словами автор змогла передати таку глибину почуттів, якої не вдається досягти більшості сучасних літераторів.
Практика показує, що після прочитання та аналізу твору учні ще довго не можуть його забути. Вони обговорюють зміст не тільки з учителем, а й удома з батьками, які самі були свідками подій 1992 року. Розкриваючи страхіття війни, нагадували про те, що мирне небо над головою – це заслуга тих юнаків, чоловіків, жінок, які не змогли залишитися осторонь та пішли проти ворога, навіть не маючи зброї в руках. Деякі школярі кілька разів перечитували цей твір, і помітно було, як у них зростало почуття гордості за тих, хто, не думаючи про власну безпеку, намагався здобути світле майбутнє для своїх рідних. Їм хотілося більше дізнатися про письменницю, її життя і творчість, зрозуміти, що саме відчувала Світлана Олександрівна, від чого намагалася вберегти майбутнє покоління.
Дійсно, війна 1992 року надзвичайно вплинула на творчість С. Мазеріної. Яскраво свідчать про це такі твори: вірші «Обстрел», «Июнь 1992-го», проза «Зарисовки с натуры», оповідання «История жизни Васьки-Вертолета, мечтателя и фантазера», «Ганнушка-Галина», «Старик и Старуха», роман «Гладиаторша».
Вірш «Обстрел», присвячений Світлані Федоровій, складається усього з 6 рядочків, у яких автор просто й по-буденному розповідає як щоразу під час обстрілу вона просто відкривала рота, щоб не оглухнути. Її хвилювало тільки те, щоб міна не впала на город. У коротких рядках поетеса дякує Богові за те, що цілими залишилися і дім, і люди, й називає міну «дурою».
«Июнь 1992-го» – сумна історія, в якій є місце і звичному придністровському спекотному літу, і неочікуваній кривавій війні. Фруктові сади потерпали від червневої спеки, а люди – від запеклих боїв. Опадали плоди з дерев, і до них нікому не було діла. Місто раз за разом після бою вкривалося новими «ранами», які можна було побачити на фасадах будинків, асфальтованій дорозі. Все навколо вкривалося «кришталевими горами» розбитого вибухами віконного скла.
«Зарисовки с натуры» надруковані 2014 року в збірці «Осенняя сирень». Вони короткі, але ємні і не залишають байдужими читачів. За кожною замальовкою – стислий сюжет, влучний репортаж про події 1992 року, а в пронизливих рядках уміщається ціле життя.
«Старик и старуха» – оповідання автобіографічного характеру. Цей твір – про життя автора, життя її рідних, близьких та сусідів, переживання, болі та жахи, яких зазнали прості придністровські люди під час війни 1992 року. Письменниця не просто описала жахливі події того періоду в історії нашого народу, вона їх знову пережила, перелила душевні переживання й почуття в рядки на папері.
Відкриттям для читачів може стати оповідання «Ганнушка-Галина». Цей твір розкриває історію створення відомої багатьом придністровцям пісні «Ганнушка-Галина»:
Солнышком согретая фронта полоса,
На полях заброшенных высохнет роса,
Под лучами знойными рассеется туман…
Ганнушка-Галина свела меня с ума.
Цветов букеты скромные ей дарят казачки,
А ветерок ласкается у девичьей щеки,
Ветерок ласкается, да пуля пролетит…
У разъезда Кошницы казачий полк стоит.
Ганнушка-Галина, наш сотник боевой,
В раскалённом мареве да на броне стальной.
Говорят, не женское дело, мол, война…
Что ж снова кровью залита родная сторона?
Они в боях упрямые, как будто нам в укор,
Пусть им привычен матерный мужицкий разговор.
Позор тому, кто «жёнами полка» их назовёт…
Подруга фронтовая свой БТР ведёт!
В комбезе пропылённом, впитавшем гарь и дым,
Казачья песня звонкая под небом голубым,
Как будто к нам с плаката сама Отчизна-мать
Сошла, чтоб землю русскую румынам не отдать.
Солнышком согретая фронта полоса,
На полях заброшенных высохнет роса,
Под лучами знойными рассеется туман…
Ганнушка-Галина свела меня с ума.
Виявляється, написана ця пісня на честь реальних жінок, які в 1992 році брали участь у захисті нашого краю від «охоронців конституційного порядку».
«Ганнушка-Галина»
Усі війни, великі вони чи малі, народжують власні міфи та легенди – більш або менш правдиві, з переплетеними бувальщинами та вигадками, реальністю та домислами, фантазіями та бажанням навічно закарбувати побачене й почуте.
Вони, якою б не була в них частка правди, так чи інакше, слугували благодатним підґрунтям для народження художніх творів про війну. Свої міфи та легенди склала й коротка придністровська війна. Одна з них – історія про те, як виникла пісня «Ганнушка-Галина».
Одного разу до нас, до редакції Радіо Придністров’я, прийшла козачка зі Слободзеї Галина Скорецька. Влітку 1992 року вона, залишивши вдома четверо діточок, вирушила на передній край, під Кошницю, де взяла участь у бойових діях як командир екіпажу БТР. Галина принесла до редакції касету з записами пісень про Придністров’я невідомого автора, з якими він під час коротких перепочинків виступав перед козаками та гвардійцями. Була там і пісня «Ганнушка-Галина». Під час касетно-бобинного періоду історії нашого Радіо касета десь загубилась, а через кілька років потому ця пісня несподівано залунала на конкурсах патріотичної пісні у виконанні придністровських бардів як твір невідомого автора.
Сьогодні ми знаємо, що автор у пісні є, і досить відомий. Це – поет-бард, письменник, публіцист і наш колега-радіожурналіст із Смоленська Олександр Крилов. Він найбільше відомий як учасник конкурсів «Песни Сопротивления» і автор збірки віршів з аналогічною назвою. У ній – пісні про події в Югославії, Абхазії, Придністров’ї та інших «гарячих точках». З цих «точок» до Росії надходила правдива інформація про боротьбу за незалежність, про долю мирного населення під час локальних війн. Автор знав, про що писав. 1992 року, коли він вирушив на допомогу народу Придністров’я, Олександру було 23 роки. Як виявилося, гітара й автомат не заважали одне одному ані в Кочієрах, ані під Кошницею, ані в Бендерах.
Пісня О. Крилова «Молдавія» 22 червня пролунала в ефірі радіостанції «Маяк»: «Ах, моя Молдавия, да левый край Днестра… Все что было – кануло в дальнее вчера…» Потім були й інші пісні – «Средь горящих Бендер», присвячена пам’яті отамана Дриглова і полеглих захисників Бендерського міськвиконкому, «День над Бендерами», загиблим від куль снайперів: «…только струйкою кровь по песку, и, как ягодный сок, по песку. Вечным сном спать в земле казаку – несть ни сна, ни пощады врагу». І ще – «А мы стоим!», «Песня о Приднестровье», «На Кочиерском плацдарме», «Баллада о спасателях», «Баллада о Бендерском батальоне». І ось ця – «Ганнушка-Галина».
Про те, як народилася пісня, Олександр Крилов сам розповів у своїй радіопередачі «Песни Сопротивления»: «Коли я говорю про Придністров’я, то завжди відзначаю подвиг, здійснений його жінками, їхній внесок у захист республіки. Про те, що не треба нічого придумувати, це дійсно образ, який у мене закарбувався в пам’яті… Жінки Придністров’я, на мій погляд, дуже влучно відповідають плакатному образу «Родина-мать зовет!» Чи то білозуба козачка Галя на броні трофейного румунського БТРа під Кошницею, чи то лідер жіночого руху Галина Андрєєва, чи інша жінка, яка в той час зробила свій внесок у справу захисту республіки, під градом куль пробираючись на позиції. Ось цей образ сам втілився в пісні. Мені не треба було нічого вигадувати».
Завдяки нашим відважним і мужнім жінкам, які боронили свій рідний дім від загарбників, ми нині живемо у квітучому краї з мріями про спокій і мир, і робимо все для того, щоб так і було
Світлана ШАМШУРОВА, студентка ПДУ ім. Т. Г. Шевченка,
Ольга БУРДУЖА.
Фото автора.