Перший Президент ПМР Iгор Смирнов у своїй книзі «Жити на нашій землі» написав: «Коли мене запитують, чи займався я політикою до періоду кінця 80-х, мені навіть трохи смішно стає. Виробництвом я займався, а не політикою. Політика «дістала» нас сама». Ці слова повною мірою можна віднести до Володимира Ємельянова, відомого в Придністров’ї громадського діяча і політика, який стояв біля джерел заснування республіки й був однією з центральних фігур у процесі з її становлення та розвитку, в боротьбі за її широке міжнародне визнання.
Своє 75-річчя Володимир Іванович відзначив 11 червня. Ювіляра вітали в історичному приміщенні – на другому поверсі столичного Будинку Рад, де розташовувався «бойовий» штаб Об’єднаної Ради трудових колективів (ОРТК) з першого дня його створення. Він, як і раніше, розташовується там і нині, перетворившись на штаб трудовий, всенародний. «Володимире Іванович – керівник з колосальним досвідом роботи, людина величезної волі, яку відрізняють принциповість, мудрість і твердість характеру, – підкреслив у своєму привітанні Глава держави Вадим Красносельський. – Запорукою багаторічної плідної праці на благо ПМР стали Ваші неабиякі здібності, широка компетентність, величезне почуття відповідальності перед людьми, висока працездатність і вміння вести діловий діалог. Ви – патріот, небайдужа людина, яка стояла біля джерел створення нашої республіки. Ви пройшли багаторічний шлях чесного і самовідданого служіння Батьківщині». Тепло привітали ювіляра Голова Уряду республіки Олександр Розенберг та міністр закордонних справ Віталій Ігнатьєв.
Крім того, Володимира Ємельянова прийшли поздоровити глава держадміністрації Тирасполя Олег Довгопол і голова Тираспольської міської Ради народних депутатів Вадим Доні, представники Міністерства закордонних справ, Громадської ради Тирасполя, поліграфічного підприємства «Типар». Звичайно ж, найприємнішими стали теплі та щирі побажання надійних соратників і вірних старих друзів.
«Час не владний, – наголошували вони. –Це про тебе, наш бойовий товаришу, соратнику, вірний друже. Нині ти відзначаєш ще одну «круглу» дату. Чергову. Тобі – 75! Усього 75! Як сказав поет, «…Коли ти підсумовуєш, те, що прожив», можна з упевненістю стверджувати, що тобі та твоїм нащадкам є чим пишатися. І до нашої придністровської революції ти твердо стояв на ногах, упевнено йшов по життю. А ті випробування, які «піднесла» доля, – страйк, провокації, війна, будівництво своєї, воістину народної, держави – тільки загартували. Були й інші, складні, часом болючі ситуації, далеко не все і не завжди складалося так, як хотілося б, ішли з життя друзі по зброї, однодумці, кохана… та все це робило тебе тільки міцнішим. І в день ювілею ми, твої соратники, бажаємо довгих і плідних років життя на благо нашого спільного дому – Придністровської Молдавської Республіки, в ім’я світлого майбутнього тих, кому належить прийняти у нас естафету. Здоров’я, доброї долі тобі та твоїм близьким. Миру і злагоди твоєму дому. Ясного неба. І це не гучні слова, ми дійсно пишаємося тим, що йдемо по життю з тобою в одному строю».
Однак, повернемося до горезвісної політики та до крилатих нині слів Ігоря Смирнова: «Виробництвом я займався, а не політикою. Політика «дістала» нас сама». Дійсно, до 1989 року Володимир Ємельянов не був ні політиком, ні посадовою особою високого рангу. Він спокійно і безнапасно очолював котельно-зварювальну бригаду на заводі ливарних машин ім. С. М. Кірова («Литмаш»). У 1989 році Кишинів опублікував проект нового закону про мови. Документ свідчив, що молдавська мова на основі латинської графіки мала б стати єдиною державною мовою. Російськомовні громадяни, представники інших народів Радянської Молдавії – українці, болгари, гагаузи, євреї, – не володіли мовою титульної нації й опинялися поза законом.
З цього все і почалося. «Закон про мови» обговорили в цеху, провели мітинг перед адміністративною будівлею заводу. Направили своїх представників – Володимира Ємельянова і Володимира Решеткова – на підприємства міста: «Молдавизолит», ХБК, ЗБВ-6, «Електромаш», електроапаратний. Усюди «призвідники» боротьби за свої права зустрічали одностайну і повну підтримку. Для координації дій протестувальників 11 серпня 1989 року була заснована Тираспольська ОРТК. Потім аналогічні рухи організували в інших містах і районах Придністров’я. До кінця весни 1991 року всі територіальні Ради трудових колективів прийняли рішення об’єднатися в єдину загальнореспубліканську організацію. Установча конфе-
ренція відбулася у Палаці Республіки 25 травня того ж року. До складу Об’єднаної РТК увійшли представники трудових колективів усіх підприємств, що працювали на Лівобережжі Дністра. Першим і беззмінним її головою став Володимир Ємельянов.
Власне, все публічне життя ювіляра, та й, мабуть, більша частина життя особистого пов’язана з РГР «Об’єднана Рада трудових колективів Придністров’я». «ОРТК починалася з ідеї Анатолія Большакова (директор «Литмаша» – авт.) про створення організації, альтернативної Комуністичній партії РМ, генеральна лінія якої була спрямована на створення мононаціональної держави. Ми з цим погодитися не могли, тому всі підтримали Большакова. До складу ОРТК увійшли найпрогресивніші люди того періоду з керівного складу підприємств Тирасполя», –
згадує ювіляр. І підкреслює, що створення незалежної республіки було єдиною гарантією безпеки придністровців та захисту їхніх прав і свобод.
Необхідно зазначити, що В. І. Ємельянов – один з організаторів Народного ополчення республіки, чим дуже пишається. Ось що він пише в одному з останніх номерів газети «Трудовой Тирасполь» у статті «Ми, як і раніше, – в строю»: «30 років Придністров’я живе без війни, але ополченці, як і раніше, в строю. І поки є загроза існуванню ПМР, Народне ополчення разом зі Збройними силами, а також іншими військовими формуваннями забезпечуватиме безпеку республіки, зміцнюватиме її силу і обороноздатність. На превеликий жаль, не всі бійці-ополченці дожили до нинішнього часу, але придністровський народ завжди пам’ятатиме їхній подвиг, їхній героїзм, самовідданість і стійкість духу».
Володимир Ємельянов є кавалером багатьох орденів, зокрема вищої нагороди Придністров’я – ордена Республіки. Він відзначений медалями різної гідності та іншими урядовими й неурядовими нагородами.
Зауважимо, за все його досить-таки довге життя Володимир Іванович жодного разу не сумнівався у правильності обраного ним шляху. На наше запитання, чи не було тоді, в далекому 1989 році, побоювань, що ноша виявиться надто важкою, він відповів без тіні сумніву: «Ми завжди відчували підтримку людей, розуміли, що діємо у спільних інтересах. Це надихає, допомагає шукати та знаходити несподівані й правильні рішення. Як ми бачимо, з нами дійсно нічого не змогли вдіяти. І не зможуть, поки ми будемо єдині. Ми до всього готові».
Редакція газети «Гомін» вітає Володимира Івановича Ємельянова з 75-річчям і бажає йому міцного здоров’я та успіхів у його благородній діяльності, сили й енергії для продовження розпочатих справ.
Нехай Ваше життя, Володимире Івановичу, завжди буде сповнене творчої праці, взаєморозуміння та підтримки друзів і однодумців. Ми дуже цінуємо нашу співпрацю!
Олександр ЮШИН.
Фото: ostk-pmr.ru