«Гаряча» фаза придністровського збройного конфлікту, або придністровська війна 1992 року, назавжди залишила в серцях придністровців багато суворих відмітин. Загибель воїнів-саперів у Парканах – одна з найглибших.
Пізно ввечері 21 червня того року в парку техніки саперного батальйону група воїнів із чотирьох офіцерів і двадцяти двох рядових споряджала боєприпасами бронемашини – гусеничні мінні загороджувачі. За п’ятнадцять хвилин до півночі у сховищі, де працювали сапери, стався сильний вибух. Усі воїни загинули. За свідченням очевидців трагедії, вибух був такої сили, що його почули навіть у Бендерах.
Про причину цього вибуху аж до нинішнього дня часом спалахують дискусії: чому ж сталася детонація? Полковник Валерій Ворохов, який у той час служив заступником комбата з виховної роботи, розповів, що вибух стався в результаті попадання в склад артилерійського снаряда з боку Молдови. «Я особисто бачив траекторію польоту снаряда над парком, – зазначив він. –
Від будь-якого іншого фізичного впливу ці міни не вибухнули б». За його словами, наступного дня по телебаченню РМ повідомили, що вибух складу – успішна операція Служби інформації та безпеки РМ, а саме – диверсійної групи «Бурундуки».
Цього року трагедії виповнилося 30 років. На Меморіалі Слави села Паркани відслужили заупокійну службу – літію – та поклали квіти до могил загиблих саперів.
Рідні та близькі, друзі й товариші по службі, керівники органів державної влади та громадські діячі поклали до місця їхнього поховання квіти. У церемонії взяли участь: перший Президент ПМР Ігор Смирнов, міністр оборони ПМР Олег Обручков, глава Слободзейської держадміністрації Василь Тищенко, командир інженерно-саперного батальйону в Парканах в 1989 – 2005 рр. Ігор Дудкевич.
У своєму виступі міністр оборони зазначив, що 30 років тому придністровці зробили свій вибір: розмовляти рідною мовою, виховувати своїх дітей так, як вони вважають за потрібне, жити вільно. Захисникам довелося відстоювати це право зі зброєю в руках. Він підкреслив: «У ті дні наша молода держава потребувала захисту. Боронили свою Вітчизну люди, які й зобов’язані були цим займатися – військовослужбовці Збройних сил. Юнаки, що загинули на цьому місці, починали молоде життя, у кожного з них були плани на майбутнє: створити сім’ю, виховати дітей, посадити дерево. Та не судилося цим планам здійснитися. Ми шануємо і пам’ятаємо наших героїв. І тільки від нас, усіх тут присутніх, залежить, як довго пам’ять про них житиме в наших серцях. Я бажаю здоров’я родичам загиблих, нашій республіці – миру, а нашим полеглим героям-захисникам – вічна пам’ять».
Перший Президент ПМР Ігор Смирнов звернувся до батьків і родичів загиблих військовослужбовців зі словами подяки за те, що виховали їх патріотами: «Напевно, найголовніше, щоб ми з вами пам’ятали та вчили нашу молодь, як потрібно чинити, коли важко всьому суспільству, всій державі. Треба пам’ятати, чого тебе вчили мати й батько, вчили у школі, а найголовніше – потрібно внутрішньо розуміти, що немає нічого дорожчого, ніж щастя жити на рідній землі, говорити рідною мовою, вірити. Дорогі придністровці, що далі минає час, то більша велич подвигу. Я вважаю, що правильно ми з вами тоді визначилися. Тоді, коли ніхто не розумів, є Союз чи ні, наші воїни встали та сказали: «Ні. Не дамо знищувати народ!» Я впевнений, що в цьому і полягає те велике призначення чоловіка-воїна. Молодь, пам’ятайте, що ваші батьки й діди не зрадили, не продали подвиги всіх поколінь, які на цій землі жили. Ми завжди будемо пам’ятати, а якщо так, то вони завжди будуть живі».
Імена двадцяти двох новобранців, які ще не склали присяги, та чотирьох офіцерів викарбувані на пам’ятнику, спорудженому на місці трагедії в парку техніки військової частини. Більшість загиблих саперів спочиває на Меморіалі Слави в центрі села Паркани. Нагадаємо, що 18 травня 1992 року 115-й окремий інженерно-саперний батальйон 14-ї гвардійської російської армії під командуванням підполковника Ігоря Дудкевича перейшов під юрисдикцію ПМР. Він став першою регулярною військовою частиною у складі Збройних сил Придністров’я. На його базі був сформований Парканський батальйон народного ополчення, який тримав оборону на Лівобережжі Дністра протяжністю 20 км. Брав участь у здобутті моста і прориві оборони ворога біля міста Бендери. Надавав практичну допомогу пораненим і біженцям у районі Паркан. Цілодобово ніс комендантську службу на мостах через Дністер у цьому районі.
У 2017 році Указом Президента ПМР Вадима Красносельського за проявлені стійкість і мужність у бойових діях із захисту Придністров’я, його державних інтересів та з нагоди відзначення 25-ї річниці переходу Першого окремого інженерно-саперного батальйону під юрисдикцію ПМР йому було надано почесне найменування гвардійського. Тепер він називається «Перший гвардійський окремий інженерно-саперний Парканський батальйон Збройних сил ПМР»
Павло ОСТАПЕНКО.
Фото: mopmr.org