Історії про любов і не тільки
У всі часи сім’я, шлюб та діти завжди були на першому місці. Це своєрідна святиня кожної людини. Але, як відомо, важко створити міцний союз без любові, а ще важче зберегти його, адже для цього у родині мають панувати вірність та довіра.
Саме для того, щоб посилити віру людей в необхідність зміцнення сімейних уз, було створено свято – День сім’ї, любові та вірності.
Щороку 8 липня заведено вітати всіх членів родини та бажати їм сімейного затишку, щастя та благополуччя.
Придністров’я широко відзначає цю подію. Відбуваються культурні заходи, концерти, та найважливіше з усього – ушановування подружніх пар, які прожили довге спільне життя, зумівши зберегти теплі стосунки. Прикладом для молодих можуть стати розповіді про столичні сімейні пари, які відзначили піввікові ювілеї.
Подружжя тираспольчан Галини та Володимира Лисенків добре відоме в Придністров’ї. Без них не обходяться святкові концерти й урочистості. Вони співають соло, дуетом і живуть у світі музики, яка тримає їх разом уже 50 років.
Галина Петрівна і Володимир Семенович родом із Бєльцького району, познайомилися під час навчання в Кишиневі. Та все по порядку.
Про Володимира. Його любов до музики припала на дитячі роки. Під час навчання в школі він у 13 років уперше взяв до рук трубу, записавшись до шкільного оркестру. Вже за рік став вихованцем Бєльцького військового гарнізонного оркестру. Потім були військовий оркестр Вищого військово-політичного будівельного училища у місті Сімферополі, «підробітки» на міському танцмайданчику, в кафе, в оркестрі цирку. Музика супроводжувала його всюди. Навіть під час строкової служби в армії в одній з військових частин Сімферополя.
На початку 70-х Володимир повернувся до Молдови й став студентом Кишинівського інституту мистецтв імені Г. Музическу на відділенні духових інструментів. Студентське життя молодого чоловіка вирувало. У денний час – навчання, у вечірній – підробіток у ресторані грою на трубі та співом. Саме в той час він познайомився з майбутньою дружиною.
Про Галину. Так сталося, що знайомство з майбутнім чоловіком відбулося в естрадному оркестрі інституту мистецтв. «Ми побачили одне одного і закохалися тієї ж миті. Не зволікаючи, через півроку, 24 червня 1972 року одружилися. Разом співали, брали участь у безлічі концертів. Після двох років гастролей нас побачила Валентина Соловйова. Вона запросила виступити на відкритті Палацу культури «Современник». Після того сказала, що хоче бачити нас у своїй установі. Так ми й стали тираспольчанами», – розповіла жінка.
Фрагменти подружнього життя. У1975-му подружжя переїжджає на постійне місце проживання до Тирасполя. Володимира запросили трубачем та солістом у ВІА «Кадран Солар», а Галину – солісткою в цей колектив та художнім керівником у ПК «Современник». Знову почалися репетиції, концерти, гастролі. Їм пощастило стати учасниками однієї з найпопулярніших передач Центрального телебачення в Москві «Наша адреса – Радянський Союз».
«Десятки колективів та окремих виконавців цього широкого огляду талантів брали участь у телепередачі, – згадує Володимир Семенович. – Програму вели відомі всій країні диктори Тетяна Вєдєнєєва та Ігор Ткаченко. Ми виконали молдавську народну пісню в естрадній обробці Віктора Зеленського «Фоае верде трей сулчинь», і мали колосальний успіх». А ще Володимир брав участь у фестивалі дружби радянської та кубинської молоді, дістав звання лауреата І та ІІ Всесоюзних фестивалів самодіяльної художньої творчості, лауреата Всесоюзного фестивалю «Мелодії світу».
Чоловік та жінка, попри надзвичайну завантаженість, знайшли час, щоб народити двох донечок – Владиславу та Алісу. Щоправда, дівчата не пішли батьківським шляхом, хоча володіють грою на музичних інструментах і співають непогано. А ще у родини Лисенків росте четверо онуків.
Володимир продовжує співати й досі. Вже чверть віку артист є солістом заслуженого колективу – оркестру Головного штабу Збройних сил ПМР. Держава високо оцінила його творчість, нагородивши орденом «Трудова слава» та званням народного артиста ПМР.
Галина – відмінний працівник культури ПМР, людина широкої душі, щира, завжди на позитиві. На запитання, як вдалося не втратити пристрасть та кохання за стільки років спільного життя, жінка відповідає, що кохання – це вміння знаходити власне щастя у щасті іншого. «Ми все життя разом: на сцені, вдома, у радості та незгодах. Та у нас одне захоплення ще з інститутської лави – ми любимо те, що нас колись і поєднало – музику. Вона нас з’єднала, вона надихає, не дає сумувати», – запевняє Галина Петрівна.
Володимир Семенович видав три диски. Концертів та виступів на його рахунку – не перелічити. Працював із народними артистами Молдови, й не лише. Головною нагородою для нього як музиканта була і залишається любов та подяка глядачів. Однак завжди – і на початку творчого шляху, і тепер, коли вже досяг серйозних висот на музичній ниві – для нього на першому місці була його родина. «У нас чудова сім’я, прекрасна своєю любов’ю та дбайливим ставленням одне до одного. Бачити своїх рідних, сміятися їхнім жартам, радіти посмішкам, спілкуванню – неймовірне задоволення. Тут один за всіх і всі за одного, – переконаний Володимир Лисенко. – Якщо людина мудра, вона зможе зберегти кохання і повагу до тієї єдиної, яку їй послав Бог»
Аліса КОХАНОВА.
Фото з сімейного архіву Лисенків.