Минуло шість років з того дня, як ми втратили свого колегу Володимира Наумця. Сталося це несподівано, передчасна смерть журналіста всіх вразила в саме серце. Важко передати словами біль втрати, і тепер не згадати про нього не можна.
Володимир Олександрович охоче приймав кожне редакційне завдання. Писав він дуже цікаво, зі знанням справи, адже зі шкільних років співпрацював з місцевою газетою, тож досвід мав величезний. Газеті «Гомін» Володимир Олександрович присвятив майже чверть століття: працював кореспондентом спочатку в Рибниці (перша редакція була саме там), а потім – у Тирасполі в ДУ «Приднестровская газета». У роботі йому допомагало відмінне знання української мови, народних традицій та звичаїв. У нього був особистий стиль, напрацьований з роками, а гостре перо видавало цікаві, колоритні матеріали. Читачі розпізнавали його статті та з нетерпінням їх чекали.
Всі свої статті Наумець робив вдумливо. Особливо добре йому вдавались аналітичні. Перш ніж віддати роботу головному редактору, він прискіпливо опрацьовував безліч тематичного матеріалу, аналізував, розмірковував, розчленовував на складові частини, досконало вивчав питання.
Ми, колеги, частенько зверталися до нього по допомогу, і він нікому в ній не відмовляв.
Володимир Олександрович був людиною самобутньою, неординарною, на всі події мав особисту думку й обстоював її завзято, не писав нічого комусь на догоду. Разом з тим його відрізняла скромність і сором’язливість, а ще велика мовчазність. Бувало, впродовж дня не промовить жодного слова. Мабуть, це був стиль його мудрості. На превеликий жаль, Наумець був ще й замкнутою людиною, нікому не відкривав свою душу. Можливо, через цю рису його характеру він жив один, без сім’ї. Та саме це давало йому простір для творчості, оскільки мав багато вільного часу. Він відточував свою майстерність, постійно навчаючись: читав літературу та періодику здебільшого українською мовою, поповнював свій лексикон за допомогою словників. Тому і писав так: яскраво, влучно, професіонально.
Його життя все, без залишку, було заповнене цікавою роботою. Він ще багато міг зробити… не встиг. Нам бракує його непомітної присутності, його мовчання, його статей. Він пішов від нас…, але залишився у своїх роботах, у нашій пам’яті.
Колектив редакції газети передав у музей ЗМІ при ДУ «Приднестровская газета» документи, рукописи статей, нагороди та фотографії Володимира Олександровича. Маємо надію, що впродовж багатьох років молоде покоління придністровських журналістів, відвідуючи музей, теж згадуватиме ветерана галузі.
Колеги в пам’ять про нього встановили на могилі пам’ятник, і 9 липня, в день його смерті, побували там, щоб пом’янути й ушанувати покладанням квітів
Ганна ГАНГАН.