Видатний російський поет О. Пушкін називав його «найпрекраснішим», а історик В. Ключевський іменував «…кращим на той час адміністратором, які належать до відомих державних людей століття». Про одного з державних діячів минувшини, зокрема Павла Дмитровича Кисельова, причетного до історії та розвитку нашого краю, ця розповідь. Росії ХIХ століття потрібні були військові та державні діячі, здатні привнести новаторське мислення в політику, докорінно перетворити життя суспільства, будувати нове, зберігаючи все краще від старого. Вирішити ці завдання могли лише особи, рівною мірою обдаровані рішучістю, раціональним мисленням, тактом і терпінням. Таким був видатний патріот Росії, генерал від інфантерії граф Павло Кисельов.
Талановитий воєначальник
У російсько-турецькій війні 1828-1829 років російська зброя здобула перемогу над Османською імперією, і Росія започаткувала широкомасштабне звільнення балканських народів від турецького ярма. Саме тут повністю розкрився талант генерала від інфантерії П. Д. Кисельова як воєначальника. Він відіграв істотну роль у перемозі над Туреччиною, у тому числі, вміло і своєчасно організувавши стратегічно вирішальний маневр підпорядкованих йому військ на останньому етапі війни, позбавивши таким чином турецьке командування останньої можливості взяти реванш.
Граф зумів досить компетентно провести прогресивні реформи у звільнених від турків Молдавії та Валахії, завдяки яким було закладено основи румунської державності. Він став відомим не тільки в Росії, а й у світі. Пам’ять про П. Д. Кисельова досі жива в сучасній Румунії.
Ім’я російського графа у європейській країні
Однією з головних вулиць столиці Румунії Бухареста є шосе Кисельова. Названо її на честь командувача російської військової адміністрації Павла Кисельова. Саме за його наказом у 1831-му було розпочато будівництво вулиці, на якій потім розміститься тріумфальна арка, безліч музеїв і дипломатичних будівель, зокрема і Посольство Росії. Втім, з ім’ям Кисельова пов’язана не лише ця деталь міського простору румунської столиці. Російський військовий адміністратор увійшов до історії держави як реформатор, який запустив процес перетворення країни. Запровадження виборності правителів, скасування внутрішніх митниць, здобуття циганами статусу особистості, різні інфраструктурні проекти – це результати діяльності генерала Павла Кисельова в Дунайських князівствах.
Початок кар’єри
Народився Кисельов 1788 року в Москві в сім’ї помічника керуючого Московською збройовою палатою дійсного статського радника Дмитра Івановича Кисельова та Парасковії Петрівни, сестри князя О. П. Урусова. Батько мав зв’язки з багатьма впливовими особами в Петербурзі, що згодом полегшило кар’єру його старшому синові Павлу. Дитячі роки Павло провів у московському будинку батьків. Здобув домашню освіту, якої, як він сам згадував пізніше, було недостатньо (досконало він знав лише французьку мову). За словами Кисельова, йому довелося докласти багато зусиль, щоб «…зі світського полотера перетворитися на ділову людину», у наступні роки він багато й уперто займався самоосвітою.
Павло Кисельов був зарахований юнкером при московському архіві Колегії закордонних справ (1805), 1806 року переведений у Кавалергардський полк корнетом. Під час служби в кавалергардському полку юнак не оминав можливості зав’язати міцні стосунки з людьми, які могли б бути йому корисними.
Прагнучи до кар’єри, Кисельов шукав способів висунутися з тіні, користувався всяким випадком, щоб довести свої обдарування. У 1807 році він уперше брав участь у поході, був у вогні в битві під Гейльсбергом. Під час перебування в Петербурзі королівської прусської сім’ї (1808-1809 рр.) він був ординарцем при королеві Луїзі. У складі Кавалергардського полку брав участь у війні з наполеонівською Францією 1806-1807 років, у 1812-му за участь у Бородінській битві удостоєний ордена св. Анни 4-го ступеня.
Маючи 26 років від роду, в чині полковника в битві під Парижем 18 березня 1814-го звернув на себе особливу увагу імператора Олександра I і був призначений ним флігель-ад’ютантом.
Він супроводжував царя у Відень на конгрес 1815 року, який на десятиліття визначив долю Європи. 6 жовтня 1817-го Кисельову було надане звання генерал-майора, і він перейшов на службу начальником головного штабу 2-ї армії, якою командував князь Петро Вітгенштейн – знаменитий господар Кам’янки.
Такі були перші кроки Кисельова на службовій ниві. Через кілька днів після Бородінського бою він, за власним бажанням, перейшов у ад’ютанти до начальника ар’єргарду Милорадовича, під керівництвом якого хотів ґрунтовно вивчити військове мистецтво. Протягом півтора року, з Бородінської битви до взяття Парижа, Кисельов брав участь у 25 битвах, заслужив 4 почесні нагороди, у тому числі орден св. Анни 2-го ступеня з алмазами та золоту шпагу з написом «За хоробрість», став ротмістром і також отримав прусський і баварський ордени.
Російсько-турецька війна 1828-1829 рр.
У 1828 році Кисельов був залучений Миколою I разом із графом Іваном Дибичем до розробки плану чергової війни з Туреччиною, яка з XV століття контролювала території Валахії та Молдавії.
У присутності імператора офіцер командував переправою військ через Дунай. Тут проявилися його здібності, Кисельова було підвищено до генерал-лейтенанта. Він керував штурмом фортеці Шумла й одержав Георгіївську зброю «За хоробрість».
У 1829 році Івана Дибича призначили замість Петра Вітгенштейна командувачем армією. Кисельову ж доручили командувати військами, залишеними у Валахії та Молдавії. Таким чином, йому, фактично, відвели допоміжну роль, але саме Кисельову Росія завдячує перемогою. У західній Болгарії зосередилося стотисячне угруповання турецьких військ, яке могло ударом на Бухарест відрізати російську армію від комунікацій. Кисельов у цій ситуації дістав наказ Дибича тримати оборону, але вирішив діяти по-своєму. Генералу Федору Гейсмару було доручено взяти фортецю Рахово, тим самим турки втратили можливість підвозити підкріплення Дунаєм.
«Він відбив усі вилазки гарнізонів Журжі та Рущука, що тісно блокувалися; кілька разів переправлявся на правий берег Дунаю і, спричиняючи на ньому тривогу серед ворога, довів останнього так, що він уже думав тільки про оборону», – пише Голіцин про дії військ під командуванням Павла Кисельова на сторінках «Руської старовини».
Адріанопольський мир – визволення Молдавії та Валахії
Успішні дії російських армій, під час яких було створено реальну загрозу захоплення столиці Османської імперії Стамбула, змусили турків погодитися на підписання мирної угоди.
За Адріанопольським договором (2/14 вересня 1829 р.) князівства Валахія та Молдавія, що перебували у складі Туреччини, дістали адміністративну та законодавчу автономію. Було скасовано турецькі райці (території, підпорядковані турецькій адміністрації) Бреїла, Джурджу і Турну. Встановлювався кордон із Османською імперією.
Дивани князівства, тобто державні ради, мали право обирати господарів з-поміж місцевих бояр довічно. До цього їх призначала та знімала Туреччина, що призвело до того, що посада імператора стала об’єктом купівлі-продажу.
Економічна монополія Туреччини на обов’язкові поставки для князівств була ліквідована. Визнавалася повна свобода торгівлі Молдавії та Валахії, свобода судноплавства на Дунаї на власних суднах.
Туреччина також зобов’язувалася дотримуватися розроблених російською військовою адміністрацією принципів внутрішньої реорганізації князівств.
Представник Дивану
Кисельов приїхав до Бухаресту 11 листопада 1829 року і через три дні за указом Миколи I вступив в управління Валахією та Молдавією. Ці князівства під турецьким пануванням дійшли до повного розорення та безладу. Забезпечення прав особистості та власності в них не існувало, поліція прикривала пограбування та розбої. Повсюдно спостерігалися зловживання під час стягування податків, хабарництво та внутрішні митниці розоряли населення; дві третини державних доходів поглинали витрати на утримання господаря; в адміністрації панувала система торгівлі посадами; дворянський клас бояр пригнічував народні маси.
Про наміри реформувати Дунайські князівства новий управитель регіону заявив у своїй першій промові перед Диваном, після чого енергійно розпочав виконання задуманого. Результатом діяльності стало запровадження перших законів конституційного характеру під назвою «Органічні регламенти».
Вступивши у правління князівствами, Кисельов відразу переконався, що привілейовані стани всіляко гальмують реформи, які позбавляли їх можливості мати особисті вигоди від загального безладдя. Бояри знаходили собі підтримку в Австрії та Туреччині, які також побоювалися, що реформи, здійснені під керівництвом Росії, обмежать їхній вплив у князівствах.
З огляду на це, Кисельов вирішив заручитися підтримкою народних мас і низкою заходів схилити їх на бік російського впливу. Прискорюючи роботи комісії зі складання регламенту, він водночас енергійно боровся проти чуми, яка спустошувала князівство, вживав заходів проти голоду, що загрожував країні, особисто приймав звернення та прохання від жителів, призначив повсюдно ревізійні комісії для розслідування зловживань, припинив незаконні побори, знищив і внутрішні митниці, значно скоротив розбої і, нарешті, зайнявся влаштуванням сільського населення, яке перебувало в кріпосному стані залежності.
Регламенти давали особисту свободу селянам, а за циганами було закріплено статус особистості, тобто тепер їх не можна було безкарно вбивати. На думку румунського історика Олександра Ксенопола, впровадження в князівствах «Органічних регламентів» означало «…перемогу закону над свавіллям, що панувало до цього, а також народження сучасної ідеї держави як єдиного організму, що діє на основі встановлених соціальних норм і законів».
Кисельов також провів у регламент скасування тортур і страти, однаковий судовий процес над усіма, незалежно від соціального стану, й узаконив поголовні податі. У 1831 р.
регламент було остаточно вироблено, а на початку наступного року було закінчене перетворення внутрішнього управління в обох князівствах; усі настанови, закладені регламентом, виконувалися повним ходом; більшість населення, за словами Кисельова, була задоволена новими порядками.
Петербурзький етап
На початку 1834 р. управитель попрощався з представниками князівств і 11 квітня виїхав з Ясс до Петербурга, де на нього чекав блискучий прийом, оскільки імператор надзвичайно високо цінував його заслуги щодо реорганізації князівств.
Адміністративна діяльність Павла Дмитровича в Дунайських князівствах була цілком схвалена Миколою I. Цар зробив його генералом від інфантерії та призначив членом Державної ради, а через рік увів у Секретний комітет з розгляду питання про селянську реформу. Тут Кисельов виявив себе поборником визволення селян. Він мріяв про скасування кріпосного права. Імператор, через побоювання, що його не зрозуміють у його ж оточенні, вирішив почати зі створення особливої системи управління для так званих казенних (державних) селян, що становили 34 відсотки російського селянства. Організувати цю важливу справу імператор і доручив Кисельову, призначеному 1838 року міністром державного майна. У 1839 році Микола I надав своєму сподвижнику графський титул.
Посаду міністра Кисельов обіймав майже двадцять років. У 1837 – 1841 роках провів реформу, яку назвали його ім’ям, але на той час ідея звільнення селян ще не була сприйнята в суспільстві того часу.
За підсумками своєї діяльності Кисельов здобув репутацію чесного й енергійного адміністратора. Олександр Пушкін записав про нього в щоденнику: «Він, може, найчудовіший із наших державних людей». Його місія в Дунайських князівствах завершилася в 1834 році, коли йому на зміну прийшли господарі Олександр II Гіка у Валахії та Михаїл Стурдза в Молдавії, які правили вже в зовсім інших умовах
Дослідження провела Iрина МАСЛОВА,
консультував Iван ВОЙТ, історик, викладач кафедри
держуправління ПДУ ім. Т. Г. Шевченка.
Фото: pravmir.ru