Людський мозок, наша пам’ять дивним чином уміють активізувати уяву, викликати спогади. Часом, не знаючи людини особисто, лише прочитавши про неї, можна всією душею перейнятися цікавою історією її життєвого шляху.
У рамках республіканського просвітницького проекту «Великі земляки» цього місяця ми згадуємо видатного тираспольчанина, журналіста, письменника, краєзнавця і педагога, чудового чоловіка і турботливого батька Бориса Дмитровича Челишева.
Нині, коли минуло вже 100 років від дня його народження, з упевненістю можна сказати: це видатна людина, що зробила великий внесок у розвиток нашої республіки. Історія життя Бориса Дмитровича зіткана з найцікавіших клаптиківподій, які траплялися з ним, з мотиваційних прагнень, з реалізованих ідей і людей, яких щаслива доля зводила з цією особистістю.
Борис Челишев народився 17 липня 1922 року. Як людині, що прожила майже віковий відрізок часу, йому довелося пізнати, що таке Велика Вітчизняна війна. У перші дні бойових дій він був призваний до лав Червоної Армії. 19-тирічний юнак хоробро боровся за свою Батьківщину. Про це свідчать численні нагородження медалями: «За відвагу» «За бойові заслуги», «За взяття Будапешта», «За взяття Відня», «За перемогу над Німеччиною».
Важкі події війни залишили по собі гнітючі враження, тому Борис Дмитрович поставив собі за мету зібрати з усіх куточків СРСР фронтові листи й фотографії. Цю ініціативу підтримало багато громадян у надії дізнатися про подальшу долю своїх родичів, які зникли безвісти чи загубилися на дорогах війни.
Листів надходило багато, вони обчислювалися тисячами. Упродовж кількох років журналіст і письменник разом зі своєю дружиною Аллою Сивашенко збирав ці послання та фотографії. Підсумком тривалої роботи стала шеститомна серія книг «Народний літопис Великої Вітчизняної», яка вийшла друком у 2010 році.
Більшу частину свого життя наш видатний тираспольчанин присвятив педагогіці. Понад 60 років він навчав і виховував молоді покоління. Як доценту йому пощастило викладати в державних педінститутах Московської області, Ярославля, Шахтинська, Новокузнецька і Кишинева. Кінцевою точкою в цій професійній географії став Тирасполь, зокрема – ПДУ ім. Т. Г. Шевченка.
За спогадами колег, протягом багатьох років йому вдавалося залишатися цікавим в очах студентів. У Бориса Дмитровича завжди було кілька зворушливих оповідань, після яких учні та студенти не могли стримати сліз. Тож не дивно, адже ця людина встигла побачити життя з усіх сторін, прекрасних і сумних.
Зміст його лекцій відрізнявся від шкільних загальноосвітніх програм. Педагог учив юнаків та дівчат дивитися на героя відомих творів під іншим кутом. Спонукав їх переосмислювати сюжети й бути різнобічними особистостями. За таку науку, людяність і щирість у спілкуванні сотні студентів завжди будуть вдячні йому.
Талановита робота Бориса Челишева на ниві публіцистики та преси була удостоєна членства у Спілці журналістів СРСР, Придністров’я і Росії. Він публікувався в журналах «Молодая гвардия», «Огонек», «Смена», «Детская литература», «Кодры», «Сибирские огни», «Дон», у газетах «Литературная Россия» та багатьох інших. Плідно співпрацював із газетами «Приднестровье» і «Днестровская правда».
До столітнього ювілею Бориса Челишева на сайті Архівної служби в рубриці «Архівний документ місяця» стали доступними фотографії його статті від 26 квітня 1978 року «Читаючи фронтові листи». Партія «Оновлення» напередодні пам’ятної дати провела круглий стіл, де присутні ділилися своїми історіями знайомства з письменником.
Він був щасливий і успішний не тільки в професійній діяльності, а і в особистому житті. Дружина Алла В’ячеславівна з теплотою в серці згадує вчинки справжнього мужчини, які він здійснював стосовно до неї та до прийомних дітей протягом усього їхнього спільного життя.
«Будь собою» – таку пораду завжди давав Борис Дмитрович. Воістину знаменита і світла особистість в історії Придністров’я. Його не стало 24 листопада 2014 року, а пам’ять все живе і викликає приємні спогади.
Марина СОВА.