У Придністровському державному університеті імені Т. Г. Шевченка 18 липня відбувся республіканський круглий стіл, присвячений професійному святу – Дню етнографа. До події залучилися практикуючі етнографи, викладачі географії, численні гості.
Про історію появи свята представників етнографічної науки розповів директор придністровського Центру Всеросійської громадської організації «Російське географічне товариство» Володимир Фоменко. «Воно приурочене до дня народження великого російського етнографа, антрополога і мандрівника, члена Імператорського Російського географічного товариства Миколи Миколайовича Миклухо-Маклая (1846 – 1888), який відкрив Старому Світові звичаї папуасів Нової Гвінеї. Це професійне свято немає офіційного статусу, але досить широко відзначається дослідниками народів. Уперше День етнографа відзначили у 1970-х роках з ініціативи професора Рудольфа Фердинандовича Ітса – організатора і завідувача кафедри етнографії та антропології історичного факультету Ленінградського державного університету. До того ж, це професійне свято припадає на липень – самий розпал етнографічних експедицій та студентських практик, тому він швидко завоював популярність серед фахівців», – розповів Володимир Григорович.
Варто звернути увагу на той факт, що етнографія – наука, що вивчає народи – етноси – та інші етнічні спільності, їх походження, склад, розселення, побут, культурно-історичні та міжетнічні відносини, а також їхню матеріальну та духовну культуру. Важливе місце в етнографії належить етногенезу – вивченню історії виникнення того чи іншого етносу, становлення соціальних інститутів. Головне джерело етнографії – дані, одержані шляхом безпосереднього спостереження за життям народів. Незважаючи на те, що етнографія є частиною історичної науки, насправді вона виходить далеко за рамки історії, оскільки вивчає народи з різних сторін, у тому числі в поєднанні з екологією, політикою, мистецтвом, тим самим змикаючись із соціологією.
Першим етнографом в історії людства прийнято вважати Геродота. Саме він займався історичними дослідженнями в контексті з аналізом життя народів. Згодом аналогічну діяльність проводили Страбон, Юлій Цезар, Марко Поло, Миклухо-Маклай та багато інших учених, завдяки яким сьогодні ми знаємо таку науку, як етнографія.
Про те, як прищепити любов до цієї науки та зацікавити дітей вивченням рідного краю і далеких країн, розповіла вчитель географії Тираспольської гуманітарно-математичної гімназії Марія Гнаткова. Вона поділилася особливостями викладання предмета для учнів різного віку та нагадала, як знання з цього предмета змінюють картину світу для учнів. Педагог зазначила, що навіть пейзаж, який є самостійним жанром образотворчого мистецтва, допомагає під час вивчення природи на уроках. «Географія знайомить не лише з різноманітністю сучасних етносів, умовами їх проживання, а і з найкращими зразками загальнолюдської культури. Етнографічні знання створюють невидиму нитку, що поєднує знання про природу, людину та її господарську діяльність у єдину етнографічну картину навколишнього світу», – зазначила вона.
Доповідь доцента кафедри соціально-економічної географії та регіонознавства ПДУ Андрія Кривенка була присвячена етнічному туризму. «У сучасному глобальному світі він є одним із видів туризму, який усе більше набирає популярності та вважається одним з екзотичних видів відпочинку. Крім того, етнічний туризм стає формою і способом розвитку особистості. Етнічний туризм пов’язаний із духовною стороною життя людини. Відвідуючи різні місця, осягаючи нове, людина здобуває нові враження, і вони стають її особистим надбанням, що дозволяє розширити горизонти світосприйняття. В останні роки помітно зріс інтерес до самобутньої народної культури, традицій, обрядів і творчості», – розповів географ.
Цей вид туризму є чудовим способом вивчати історію не тільки вченим, а й любителям, а також дізнаватися про походження своїх предків, відстежувати своє коріння. Така новація в туризмі дає можливість багатьом знайти своїх далеких родичів на чужих землях. Багато хто також відвідує місця, де колись жили їхні родичі.
Андрій Валерійович зауважив, що для іноземців більший інтерес представляють не ті етнічні групи, які становлять основу населення Придністров’я (росіяни, українці, молдавани), а німецькі, єврейські, болгарські, вірменські тощо.
Утім, кожен етнос, який мешкає в Придністров’ї, має що показати й чим похвалитися. Для українців, наприклад, цікаво буде відвідати Бендерську фортецю, де розташований пам’ятник Конституції Пилипа Орлика, погруддя офіцера і письменника, театрального діяча Івана Котляревського. Для росіян можна організувати російський старообрядницький тур і пройти слідами таких сімей, адже саме вони одними з перших почали заселяти наш край після того, як Російська імперія закріпила ці землі за собою. Для тих, кому цікава молдавська культура, є «Каса Караман» та подібні до неї будинки-музеї.
Болгари мають можливість відвідати село Паркани, де мешкає велика кількість представників цієї національності.
Німцям будуть цікаві кілька сіл у Григоріопольському районі. Це нині вони називаються Колосове, Глине та Карманово, а кілька століть тому вони мали зовсім інші назви, адже це були типові німецькі поселення. Поляки (як і євреї) виявляють незмінний інтерес до с. Рашків у Кам’янському районі.
З огляду на подію, науково-інформаційним бібліотечним центром ПДУ ім. Т. Г. Шевченка була організована виставка етнографічної наукової та науково-популярної літератури.
Під час вікторини «Етнічна мозаїка Придністров’я» учасники заходу мали нагоду показати свої знання з історії етносів, які мешкають на території ПМР.
Олександр ЗАЙЧУК.
Фото: spsu.ru