«Iще не вечір», – саме так хочеться сказати коханій людині замість слів прощання. Художник Валерій Куліченко присвятив своїй коханій Анаїт Арташівні, яка передчасно пішла з життя, цілу виставку з 65 робіт. У кожному жіночому образі на полотні та гобелені – вона, але вже у вигляді натхнення, яке не залишає.
Кохання – це велика творча сила, що ушляхетнює душу. Велике щастя зустріти подібне почуття і пройти зі своєю половинкою через головні події життя. Багаторічна плідна діяльність Валерія Васильовича та Анаїт Арташівни подарувала мистецьким фондам Придністров’я величезну кількість унікальних гобеленів та мальовничих полотен. Однак найбільш значний внесок у мистецтво зробила їхня неповторна історія кохання.
Валерій Васильович познайомився зі своєю майбутньою дружиною тоді ще в Ленінградській художній академії імені В. Мухіної. Вони були однокурсниками, проте спочатку навіть не спілкувалися, однак «…поволі йшли назустріч одне одному».
Після закінчення навчання разом переїхали до Тирасполя, де присвятили себе двом речам: одне одному і творчості. Вона – вірменка, він – росіянин. Два абсолютно різні темпераменти. Згадуючи про те, як розпочинався їхній спільний шлях, Валерій каже: «Її батьки були до мене доброзичливими й швидко прийняли в сім’ю. З їхнього благословення ми прожили разом довгих 36 років і здобули щастя».
Вони, дійсно, знайшли одне одного: порозумілися як у побутовому, так і у творчому житті. Він – добрий, поступливий і м’який, вона – прямолінійна, тверда і безстрашна. Попри таку разючу різницю характерів, їм практично не доводилося сваритися.
Валерій та Анаїт – це спілка двох художників, які працювали у схожих стилях. Авангард та кубізм стали провідними напрямками сучасного мистецтва. Через деякий час у подружжя виробилася своя, власна мова для обговорення спільної творчості. Їм було легко разом: «Вона зверталася до мене за порадою, а я – до неї. Нам більш ніхто не був потрібний. Ми були цілком самодостатні удвох», – поринав у спогади автор картин.
Головна зворушлива картина виставкової композиції – це «Метелики». Надзвичайно цікаво, навіть незвичайно, те, що там зображений сам художник у дуеті зі своєю дружиною. Це полотно в помаранчевих тонах, де погляди обох спрямовані на запалену гасову лампу. За словами майстра, їм часто траплялося сидіти так за одним столом, довго щось обговорювати або ж просто мовчати.
Не можна не відзначити, з якою ніжністю тут переданий образ Анаїт Арташівни. До її обличчя припали метелики, як до найяскравішого світла, не помічаючи живого полум’я вогню. Ці метелики символізують самого автора, який також знайшов своє джерело світла і тепла в ній.
Спільна творчість доповнює й взаємозбагачує духовний світ людини. Ця експозиція є яскравим прикладом такого симбіозу. Розширена галерея сюжетів стосується філософських, релігійних, гумористичних, етнічних та повсякденних тем життя. Оглянувши всі три виставкові зали, можна зробити висновок, що Валерій Васильович має свій оригінальний стиль.
Характерною деталлю, що об’єднує всі картини, можна назвати образ рук, які передають людські емоції. Виконані вони на картині з вовни в триптиху «Несення хреста», «Поцілунок Юди», «Зняття з хреста» чи написані олією на заґрунтованому полотні «Пішла по-англійськи» – скрізь цей символ фізичної та духовної енергії промальований у чітких контурах трепетних пальців, спрямованих угору. Цей митець, безперечно, мрійник, який вірить у світле майбутнє.
Усім шанувальникам оригінального мистецтва припаде до душі експозиція, підготовлена співробітниками музею. У Тираспольській картинній галереї виставка Валерія Куліченка «Ще не вечір» експонуватиметься до 21 серпня
Поліна РЕШЕТНИКОВА.
Фото автора.