Бендери – місто, де доля Придністров’я змінилася під вагою тривожних подій 1992 року. Тільки з приходом миротворців життя республіки знову повернулось у звичне русло. Вдячні громадяни зберігають трепетне ставлення до історії, передають пам’ять новим поколінням.
Прогулюючись Бендерами, не можна не згадати, що цьому місту довелося пережити непростий час. У глибині багатьох вулиць усе ще стоять будівлі, поранені пострілами братовбивчої війни, а поруч із ними – невеликі іменні таблички в пам’ять про загиблих там молодих захисників Придністров’я. У тиші цих провулків часом здається, що варто тільки заплющити очі, й відчуєш усі тривоги й неспокій того часу.
Та не тільки вулиці пам’ятають. Музеї, меморіали, обеліски, монументи, присвячені трагічним подіям, створюють вдячні люди, які шанують доблесні подвиги, здійснені в ім’я рідної землі. Розповісти історію подібного важливого історичного об’єкта погодився автор ідеї пам’ятника миротворцям, ректор Бендерського вищого художнього коледжу ім. В. І. Постойкіна Сергій Горбаченко.
Праворуч від Палацу культури ім. П. Ткаченка є примітна алея. Вона пролягла трохи віддалік від головного входу, під захистом крислатих дерев. Якщо рушити вглиб, то буквально через кілька метрів перед очима відкриється круглий майданчик і масштабна скульптурна композиція, яка в безхмарну погоду осяяна сонячним світлом.
Задум цієї скульптури виник у 2017 році й був присвячений 25-річчю миротворчої операції. Над її створенням також працювали художниця Ольга Литвин-Горбаченко та скульптор Олександр Соборов.
Сергій Вікторович завжди по-родинному обходить цей пам’ятник. Іноді торкається деяких незграбно випнутих деталей, неначе хоче відкоригувати задану форму, допрацювати, відточити. Та це вже не глиняна заготовка, а відлитий з гіпсу завершений монумент.
У центрі композиції перед нами постає він – миротворець. На плечі воїна висить зброя, а розкрита долоня його лівої руки спрямована вперед. Скульптори заклали в цей монумент образ нашої республіки, яка завжди була прихильницею захисту миру і ніколи ні на кого не нападала. На грудях воїна – голуб, невіддільний символ миру.
За словами автора ідеї, в цій споруді немає нічого випадкового. Під час створення ескізів художники радилися з миротворцями, які й затвердили остаточний варіант скульптури. Важливою деталлю, на якій вони неухильно наполягали, стала каска, яка обов’язково повинна бути на голові. Так і зробили, адже немає нічого важливішого за справжність і відповідність історичним фактам у подібній темі.
Скульптурний масив складається з декількох частин. У барельєфах з обох боків зображені діти. По праву руку безтурботно грається хлопчик, він запускає в небо паперовий літачок. По ліву – дівчинка, яка щосили притискає до своїх грудей іграшку і зірвану квітку. Її очі, наповнені страхом, передають історії тих, кому довелося бачити війну і хто був позбавлений щас-
ливого і радісного дитинства.
«На задньому плані пам’ятника ми спостерігаємо колись цілісну форму, розколоту на три частини, – символ нашого багатонаціонального дружного народу, який намагалися розділити. За зовнішнім виглядом це також нагадує парашут. І не випадково, адже десантники першими прибули до нас на допомогу. Це данина пам’яті серця», – пояснив Сергій Горбаченко.
Сторінку «Весна-літо 1992 року в історії Придністров’я» неможливо перегорнути. На цьому місці в книзі життя кожного з нас стоїть закладка. Не важливо, пережили ми ці події особисто чи дізналися про них на уроках у школі, або з розповідей старших. Так чи інакше, саме це формує в нас особливе сприйняття того, що відбувається навколо: миролюбне, творче, позбавлене озлобленості. Першими на варті цих почуттів стали миротворці, які вже 30 років охороняють наш спокій. За це ми їм вічно будемо вдячні
Марина СОВА.
Фото автора.