У Григоріополі широко відзначили ювілейну 230-ту річницю заснування міста. До святкових подій залучилися Президент Вадим Красносельський із дружиною.
Святковий день міста-ювіляра
Урочистості розпочалися з підняття прапорів міста та республіки. Потім Глава держави, керівник міста та району, представники міністерств і відомств, громадських організацій поклали квіти до пам’ятників «Скорботна мати» та «Захисникам Придністров’я». Живі квіти також лягли до підніжжя Пам’ятного знаку заснування Григоріополя і бюсту російської імператриці Катерини II, за указом якої 25 липня 1792 року місто й було засноване.
Заходи продовжилися в Зеленому парку. Жителів і гостей міста вітали артисти Придністровського державного театру драми та комедії імені Н. С. Аронецької. Вони представили фрагмент постанови, в якому Катерина II розмовляє з найсвітлішим князем Григорієм Потьомкіним-Таврійським і російським полководцем Олександром Суворовим про утворення нового граду.
Вадим Красносельський, звертаючись до городян, зазначив, що заснування Григоріополя стало доленосним кроком для цього краю. Імператриця дала росіянам, молдаванам, німцям, полякам, євреям, вірменам, які прибули сюди, свободу і землю, а отже – батьківщину і можливість розвиватися. Як зауважив Вадим Красносельський, саме тоді й розпочалося формування самобутнього багатонаціонального придністровського народу.
Вітаючи містян з ювілейною датою, керівник держави додав, що нинішній Григоріополь зберігає свою самобутність. «Це центр багатонаціонального району, де люди різного походження живуть і працюють у мирі та злагоді. Григоріопольці віддано люблять свою малу батьківщину, день у день старанно перетворюють рідне місто і роблять його кращим, модернізують міську інфраструктуру.
Від щирого серця вітаю григоріопольчан з цією чудовою ювілейною датою та бажаю місту плідного розвитку та процвітання, а його мешканцям – миру, щастя й добробуту, здоров’я та радості!», – сказав Президент, наголосивши, що поточний етап перетворення Григоріополя – заслуга нинішніх його мешканців. Найкращих із них відзначили державними нагородами.
На алеї центрального парку розмістилися виставки робіт місцевих майстрів декоративно-ужиткової творчості та художників. Зразковий народний колектив «Радуга» показав предмети художнього розпису по дереву, виконані дітьми та дорослими. Порадував містян народний колектив дизайну костюмів «Ренессанс» м. Дубоссари, представивши колекцію «Три сестри», що складається з палітри українського, молдавського та російського національних колоритів, втілених в одязі.
Чудовий настрій створювали артисти народного колективу української пісні «Стожари» міського Будинку культури. У їхньому репертуарі безліч пісень, близьких кожному мешканцю Придністров’я. «Ми співаємо про кохання, дружбу, віру в себе. Сьогодні радували городян та гостей Григоріополя народними композиціями російською, молдавською та українською мовами. Водили хороводи. Усі залишилися задоволені. Цього дня бажаю всім миру, здоров’я та чудового настрою!» – зазначила керівник групи Ніна Баланко.
Святкування завершилося ввечері лазерним шоу.
Історичне минуле
Учені вважають, що орієнтовно від VII до III століття до н. е. на території, де нині розташоване місто Григоріополь, були поселення скіфів і сарматів, пізніше тут оселилися слов’яни.
Розкопки, проведені археологами на території Григоріопольського району, свідчать про те, що в VII столітті до н. е. тут одночасно проживали кілька народів. Було знайдено російські, українські, молдавські та вірменські поселення. Формування держав не обійшло стороною цей район, і його землі увійшли до складу Давньоруської держави разом із Галицько-Волинським князівством.
Одна епоха змінювалася іншою, литовці, турки та татари від війни до війни передавали владу одне одному. Поступово до ХVIIІ століття ці землі обжили молдавські поселення. Нинішні села Спея, Тея, Ташлик, Бутор, Делакеу, Малаєшти стали першими поселеннями в цих місцях.
Після російсько-турецької війни у 1791 році було підписано Ясський договір, за умовами якого територія нинішнього Григоріополя, а також землі між Південним Бугом та Дністром переходили в розпорядження Росії. Події, що відбувалися в цей час, сприяли переселенню близько 4 000 вірменських жителів з Акермана, Ізмаїла, Каушан, Килії та Бендер на лівий берег Дністра, до міста Дубоссари.
У 1792 році, на місці слобідки Чорна виник Григоріополь. Тоді він називався Григоріополісом і вважався вірменською колонією. Імператриця Катерина II видала указ, спрямований на благоустрій півдня Росії. Дослівно указ представляв таке: «Покійний князь Григорій Олександрович Потьомкін-Таврійський призначив бути вірменському місту під ім’ям Григоріополь біля самого Дністра, між долин Чорної та Черниці, включаючи й обидві їх у міський вигін. Ми, стверджуючи це призначення, наказуємо: відвести згадану округу, між долин Чорної та Черниці, під місто вірменське, яке і називати «Григоріополь».
Чому місто називається Григоріополь
Старі документи, які зберігаються в архівах, допомагають фахівцям розглянути дві версії, але обидві вони пов’язані з князем Потьомкіним. Перша полягає в тому, що князь велів назвати цей населений пункт на честь свого ангела, а за другою – на честь Григорія – Просвітителя всієї Вірменії. План будівництва затверджувала сама Катерина II.
Щоб врятуватися від переслідування турків, вірмени прийшли сюди з околиць Ізмаїла, Килії, Каушан у пошуках роботи та родючих земель. Коли переселення завершилося, 25 липня 1792 року, в урочистій обстановці, в присутності величезної кількості вірмен-переселенців і гостей, запрошених з-за кордону, вірменський архієпископ Аргутинський освятив шість каменів, призначених для закладення міста. Після цього відбувся урочистий хід до місця закладки Соборної церкви (місце, де нині розташований спортзал школи № 2).
Адміністративно Григоріополь належав до Тираспольського повіту Херсонської губернії. Затверджені рескриптом імператриці документи стали правовою основою будівництва та соціально-політичного устрою колонії.
Створивши на півдні країни вірменську колонію, російський уряд мав намір заснувати таке місто, щоб за своєю функціональною спрямованістю воно стало торгово-ремісничим і землеробським одночасно. У стислі терміни, до кінця 1792 року для вірмен було побудовано 114 житлових будинків, 16 торгових лавок, саф’яновий завод, управлінські установи, храми, обладнані колодязі, кав’ярня, лазня. У 1794 році Григоріополь дістав герб та печатку. Капітан Павло Турманов став першим його градоначальником.
До 30-х років ХІХ століття Григоріополь відігравав важливу роль в економічному житті півдня Росії. Пізніше він втратив своє економічне значення, оскільки все купецтво переїхало у великі торгові центри – Одесу, Кишинів. А в сімдесяті роки ХІХ століття Григоріополь перестав бути вірменською колонією.
Основним заняттям жителів Григоріополя в перші роки його розвитку, поряд із землеробством, були ремесла та торгівля, які досягли свого розвою пізніше, у ХІХ столітті. Місцеві жителі славилися своїм мистецтвом обробляти шкури та шити з них усілякі вироби. Разом із піднесенням економіки та соціальної сфери, неухильно зростав культурний та інтелектуальний потенціал Григоріополя. У ньому функціонували чоловіче та жіноче училища, громадська бібліотека, групи мистецької самодіяльності.
Місто за радянських часів
У 1924 році Григоріополь став селищем міського типу й увійшов до складу Молдавської Автономної РСР. У селах району жили люди різних національностей: молдавани, росіяни, вірмени, українці, німці та багато інших. У цей час почали змінюватися назви вулиць. Вони одержували найменування, характерні для радянського періоду. Наприклад, вулиця Дністровська була перейменована на вул. Кірова, Єврейська – на Гризодубової, Вірменська – на Леніна тощо.
У 2002 році Верховна Рада ПМР знову надала Григоріополю статус міста.
Про сучасний стан міста-ювіляра
Петро Богуцький, голова Спілки українців Придністров’я, живе в Григоріополі з 1985 року. Він розповів, що сьогодні місто міняється просто на очах. Вражають перетворення на краще: воно стає сучаснішим, привабливішим. Відзначає громадський діяч і безперебійне постачання води, електроенергії та газу. «В місті краса така, що не соромно запросити гостей з-за кордону», – з гордістю розповів Петро Петрович.
Наприклад, недавно у дворі школи № 2 з’явився сучасний спортивний майданчик для гри у волейбол та баскетбол. Його збудували коштом держпрограми Фонду капітальних вкладень. Дещо раніше пришкільну територію замостили новою тротуарною плиткою.
Освітній заклад був побудований у XIX столітті, він складається з 3 корпусів. Вуличний спортивний майданчик давно потребував реконструкції. З цією метою з Фонду капвкладень було виділено 877 000 рублів. На сьогодні у дворі школи є сучасна спортивна споруда, яка відповідає міжнародним стандартам.
У Григоріополі вважають, що на цьому спортмайданчику можна буде проводити змагання не лише районного, а й республіканського та міжнародного рівня. Значить, до міста приїжджатиме більше спортсменів, уболівальників та туристів.
Триває перетворення центрального парку культури та відпочинку міста. За останні кілька років тут з’явилися нові тротуарні доріжки, майданчики для ігор, тренажери, лавки, урни.
Завершені роботи й з реконструкції театру просто неба. Нині тут оновлене тротуарне покриття, місця для глядачів, навіси, огорожа, змінилася сцена.
Літній театр був збудований у 1970-х роках. Під час війни у 1992 році його повністю знесли, залишився лише фундамент. Упорядкування та ремонт здійснено коштом місцевого бюджету, а також Фонду капітальних вкладень.
Гордість григоріопольців – картодром, єдина в Придністров’ї та Молдові споруда для любителів картингу, де відбуваються республіканські й міжнародні змагання.
У місті чимало дитячих майданчиків, де малята з батьками можуть приємно провести час. Відчувається, що в республіці та місті дбають про людей, створюючи всі умови для повноцінного життя та процвітання кожного
Уляна БОНДАРЧУК.
Фото прес-служби Президента.