З дня створення Об’єднаної Ради трудових колективів (ОРТК) 11 серпня виповнилося 33 роки. Усі придністровці знають, який неоціненний внесок у проголошення й розвиток ПМР зробила ця громадська організація. Тому цілком зрозуміло, що редакція нашої газети напередодні свята звернулася до матеріалів зустрічей нашого кореспондента з Борисом Штефаном і Володимиром Ємельяновим, першим і другим керівниками ОРТК.
Як народилася ОРТК і що стало каталізатором розвитку робітничого руху
Наприкінці літа 1989 року суспільно-політична ситуація в Молдові вкрай загострилася. Офіційний Кишинів відкрито загравав із місцевими націоналістами, які в травні того року об’єдналися в Народний фронт Молдови (НФМ) за прикладом Прибалтики. Перебуваючи у стані ейфорії від завойованих свобод, більша частина молдавської інтелігенції, зайняла позицію підбурювання по відношенню до власного народу і шовіністичну по відношенню до інших національностей. Центральні ж органи Радянського Союзу бездіяли, створюючи тим самим обстановку практично повної вседозволеності. Фронтисти, впевнені у своїй безкарності, організували активну діяльність по захопленню влади.
Щоб відстояти права людини й громадянина, Лівобережжя Дністра, яке підтримали й деякі міста та села правого берега, зважилося на безпрецедентну в масштабах СРСР акцію – політичний страйк. Основним приводом до цього страйку стали зміни проектів законів про мову, що обговорювалися більше року. Поправки й уточнення являли собою повну перемогу НФМ – передбачалося силою витіснити російську мову зі сфери політики, економіки та культури. Всі пропозиції, висунуті на сесіях міських Рад Тирасполя, Бендер, Рибниці (найголовнішою з яких було впровадження двох державних мов – молдавської та російської), були повністю ігноровані.
Народження ОРТК
Спільне засідання Ради трудового колективу (РТК), партійного та профспілкового комітетів Тираспольського заводу «Точлитмаш» ім. Кірова відбулося 8 серпня 1989 року. Воно підтримало пропозицію про необхідність створення Об’єднаної Ради трудових колективів Тирасполя. Можна з упевненістю стверджувати: саме на заводі ім. Кірова зародилася ідея створення ОРТК. «На початку серпня 1989 року, – розповів нам перший голова ОРТК Тирасполя Борис Штефан, – я був присутній на засіданні Ради директорів. Директор «Точлитмаша» Анатолій Большаков, розмовляючи з Ігорем Смирновим, сказав: «У нас на кожному підприємстві є Ради трудових колективів. Це – сила. Потрібно сили об’єднувати, створити Об’єднану Раду трудових колективів міста. Це зараз необхідно». Ігор Смирнов з ним погодився і, обернувшись (я сидів позаду), сказав: «От і кандидат на посаду голови – Борис Штефан, голова РТК нашого заводу «Електромаш».
У зв’язку з цим, цікавим є протокол спільного засідання РТК, профкому, парткому і комітету комсомолу заводу «Електромаш», датований дев’ятим серпня. На засіданні виступив Ігор Смирнов, тоді він працював директором цього підприємства: «Ми обговорювали проект закону про статус молдавської та російської мов, усі наші зауваження були висловлені. Проте комісія при Верховній Раді МРСР повністю ігнорувала всі наші вимоги та пропозиції. Запропонований проект про статус державної мови протирічить багатьом статтям Конституції СРСР. Новий проект повністю збігається з програмою Народного фронту. Керівництво ЦК і Верховної Ради МРСР обдурило народ, представивши зовсім інший варіант проекту. Якщо керівництво республіки не дослухається до нашої думки, то трудові колективи будуть змушені брати рішення на себе».
Тоді Борис Штефан для консолідації сил трудящих міста в цій складній ситуації, обумовленій підготовкою до проведення сесії Верховної Ради МРСР, запропонував створити міську ОРТК. Пропозиція була схвалена. До того РТК функціонували на всіх підприємствах. Вони створювалися на підставі прийнятого в 1986 році Закону СРСР «Про державні підприємства» і положення «Про Ради трудових колективів», відповідно до яких з’явилися нові організації – РТК, що представляли трудові колективи установ, організацій, підприємств і навчальних закладів різного рівня.
У міру наростання націоналістичної істерії РТК швидко політизувалися. Вони активно обговорювали злободенні національні та мовні проблеми. Бракувало лише консолідації сил, щоб протистояти наступу націоналізму, в єдиній вимозі протиставляти тверді й рішучі дії трудових колективів по захисту прав людини та громадянина. Профспілки, що перебували під сильним впливом партійних органів, які стримували активність мас, були не в змозі повною мірою організувати трудящих на відсіч націоналістам. Тому рішення про створення ОРТК у Тирасполі не було несподіваним – така необхідність назріла.
У БК «Кіровець» 11 серпня зібралося 450 представників трудових колективів міста. Анатолій Большаков висловив своє бачення суспільно-політичної ситуації в республіці, місті та у зв’язку з цим – завдань, що стоять перед трудовими колективами. Запропоновано було створити в Тирасполі міську ОРТК. Пропозиція знайшла повну підтримку.
У протоколі зборів зафіксували: «У зв’язку з загостренням суспільно-політичної обстановки в місті необхідно вжити рішучих і дієвих заходів щодо її стабілізації. Для оперативного керівництва створити ОРТК м. Тирасполь». Потім відбулося висунення й обрання представників трудових колективів до ОРТК. До її складу увійшла 31 людина, в тому числі 3 представника від міськвиконкому і 1 – від міськ-
кому комсомолу. До складу першої ОРТК були обрані Анатолій Большаков та Ігор Смирнов. Головою ОРТК міста збори одностайно обрали Бориса Штефана.
На своє перше засідання ОРТК зібралася 14 серпня. Тоді ж вона ухвалила рішення про проведення 16 серпня двогодинного попереджувального страйку. У Зверненні ОРТК до депутатів XI сесії Тираспольської міської Ради, яка відбулася того ж дня, говорилося: «Трудові колективи вважають, що керівні працівники Президії Верховної Ради, ЦК КПМ не дотримали своїх обіцянок, даних на зустрічах у трудових колективах, сесії міської Ради та партактиву Тирасполя відносно врахування інтересів російськомовної частини населення, і тим самим викликали недовіру робітничих колективів до центральних органів влади. Робітничі колективи міста попереджають, що жодне важливе політичне і економічне рішення, яке зачіпає інтереси трудящих, не може бути ухвалене без їхньої згоди».
Страйковий рух
Попереджувальний страйк у Тирасполі відбувся 16 серпня 1989 року і тривав з 14 до 16 години. У ньому взяли участь 28 трудових колективів – понад 27 тисяч осіб. А 19 трудових колективів висловили свою підтримку, не зупиняючи роботу. Підсумки страйку підбили на засіданні ОРТК 17 серпня. Тоді ж було прийняте рішення про перетворення ОРТК на постійно діючий орган. І цей страйк не залишився непоміченим. З’явилася постанова Верховної Ради МРСР «Про страйки, які мали місце на ряді підприємств міст Тирасполь, Бендери, Рибниця», яку підписав Мірча Снєгур. Відповідальність за погіршення політичної обстановки в республіці в документі покладалася на трудові колективи. Однак розрахунок на залякування не виправдався. Трудові колективи, усвідомлюючи, що їхні законні вимоги ігнорують, що рішення сесій місцевих органів влади для кишинівської влади виявилися порожнім звуком, вирішили відновити загальноміський страйк.
Першим колективом, який оголосив страйк, став завод «Точлитмаш» ім. Кірова Це сталося 21 серпня. Того ж дня рішення кіровців підтримали «Електромаш» і завод ЗБВ-6.
На вечірньому засіданні ОРТК Ігор Смирнов сказав: «Ситуація вимагає рішучих дій. Нам не пробачать зволікання. Якщо ОРТК не візьме ініціативу у свої руки, то трудові колективи обійдуться без нас». І ОРТК вирішила взяти на себе функції страйкового комітету. Були висунуті вимоги: сесію Верховної Ради МРСР, намічену на 29 серпня, відкласти. Провести всенародне обговорення і постатейне голосування по законопроектах у міських, районних і селищних Радах. У проектах законів про мови врахувати пропозиції трудових колективів про надання статусу державної двом мовам – молдавській та російській.
Розмах страйкового руху в Придністров’ї був дуже широким. Про це свідчать цифри: на 12 вересня в Тирасполі страйкувало 62 підприємства, а по МРСР – 211. Понад 400 трудових колективів висловлювали солідарність зі страйкуючими. Але в ніч на 15 вересня ОРТК вирішила припинити політичний страйк. Усе ж таки в Придністров’ї продовжували страйкувати 145 підприємств, у тому числі 36 – у Тирасполі й 48 – у Бендерах, до 21 вересня. Вирішальну роль у закінченні страйку відіграли два фактори. Перший полягав у тому, що керівництво страйкому усвідомило: надій на ухвалення кардинальних рішень Верховною Радою СРСР не залишилося. Другий ґрунтувався на тому, що кожен день страйку приносив гігантські збитки. Втрати з 21 серпня по 5 вересня 1989 року по фонду заробітної плати склали 2,6 млн руб., по прибутках – 3,4 млн руб., по валовому доходу – 14,9 млн руб., по товарній продукції згідно з договорами – 70 млн руб., по виробництву товарів народного споживання – 21 млн руб. Ці цифри демонструють масштаб збитків у цілому. І майте наувазі, що це дані по одному тільки Тирасполю.
Іноді можна почути думку, що проведений у Придністров’ї страйк закінчився поразкою робітничого руху, так і не виконавши поставлених завдань. Чи так це? Якщо підходити чисто формально, то, дійсно, головна вимога страйкуючих – про надання молдавській та російській мовам статусу державних – виконана не була, незважаючи на виваженість і розумність цієї пропозиції для збереження міжнаціональної злагоди в республіці. Проте, саме страйк сприяв тому, що не вдалося приховати правду про події в Молдові, про націоналістичний курс її керівництва, яке поступилося інтересами більшості народу. Було прорвано інформаційну блокаду, і правду про ситуацію, про вимоги страйкарів дізналася вся велика країна. Однак головним досягненням страйку, що дозволяє говорити про його успіх, стало усвідомлення робітничим класом, представниками трудових колективів своєї сили. Вони зрозуміли, що для завоювання поставленої мети необхідна, перш за все, єдність дій. Більше не можна було сподіватися на місцеві партійні органи, бо партноменклатура (через свої корисливі інтереси) була готова зрадити та продати кого завгодно. Саме тоді, в горнилі політичного страйку, створився і загартувався союз трьох основних промислових центрів Придністров’я – Тирасполя, Рибниці та Бендер, які згодом очолили боротьбу за створення республіки.
ОРТК – громадська організація нового типу
Ще один важливий підсумок страйку полягає в тому, що в Придністров’ї народилася громадська організація нового типу – ОРТК. Вона складалася з представників трудових колективів і сприяла зростанню політичної активності трудящих, організовувала і гуртувала їхні ряди. У цій організації були представлені практично всі трудові колективи, практично всі професії. ОРТК сконцентрувала в собі знання, професійний і життєвий досвід людей різних поколінь, здійснювала міцний взаємозв’язок із трудящими.
«Ми піднялися всі – і молдавани, й українці, й росіяни, – щоб захистити свої рідні мови, свої культури, свої права і свободи, – згадував на 30-річчя ОРТК Борис Штефан. – Тоді, в серпні 1989 року, ми не просто оголосили страйк, ми оголосили війну проти націоналізму і вирішили, що будемо стояти до кінця. До повної перемоги – створення і визнання нашої незалежної, суверенної держави.
Іще ми зрозуміли, що під час наростання диктату румунізації, румунської мови та румунської культури молдавська, українська та російська мови не повинні бути кухонними. І боротися за це нам потрібно всіма можливими методами. Ми, молдавани, українці та росіяни, тут, у Придністров’ї, на своїх трудових підприємствах завжди самі створювали матеріальні цінності та блага. І віддавати їх якимось націоналістам ніхто не збирався.
Чому так вдало все склалося? Адже складним той час був: хтось рвався до влади, хтось рвався до багатства, а про народ як би всі забули. Тоді люди самі зрозуміли, що необхідно захищати свою землю, свої сім’ї й свої політичні права. Саме завдяки ОРТК і Республіканському страйковому комітету вдалося провести з’їзд депутатів усіх рівнів і 2 вересня 1990 року створити нашу Придністровську Молдавську Республіку.
Тому я переконаний, що ОРТК – унікальна організація в усьому світі, яка пробудила народ і почала процес створення придністровської державності, а потім стала боротися за її визнання», – завершив свою розповідь нашому кореспонденту Борис Штефан.
Дійсно, на рахунку Ради трудових колективів «державних» справ досить багато. ОРТК керувала страйком, організовувала референдуми та сходи громадян щодо створення ПМР. Вона брала активну участь в організації захисту нашої республіки в період збройної агресії Молдови в 1992 році. Багато членів цього громадського руху на той час зі зброєю в руках стояли на передніх рубежах оборони ПМР. Багато хто з них загинув. ОРТК брала активну участь у формуванні системи та інститутів державної влади молодої республіки. Рада завжди вирішувала величезну кількість й інших важливих проблем, що були пов’язані з виробництвом і життєдіяльністю районів, міст, селищ і сіл Придністров’я. Інакше кажучи, ця організація спочатку «перевернула» свідомість придністровців, а потім об’єднала людей для боротьби за створення, розвиток і визнання республіки.
Завдяки цілеспрямованості, організованості та силі духу членів руху, їх вірі в майбутнє нашої держави, ми сьогодні живемо, з року в рік переживаючи інформаційні, політичні, економічні блокади. Ми будуємося і розвиваємося в умовах різних санкцій і провокацій, виховуємо нові покоління придністровців, навчаємо їх і йдемо до міжнародного визнання.
Саме в той час вигартувалася ціла плеяда тих, хто став лідерами, переконаними борцями за республіку. Їх треба назвати. Це Ігор Смирнов, Борис Штефан, Володимир Ємельянов, Володимир Риляков, Володимир Іванов, Андрій Манойлов, Петро Денисенко, Володимир Ніколюк – у Тирасполі; Анатолій Белітченко, Володимир Воєводін, Анатолій Пирожанський, Борис Палагнюк, Борис Акулов, Андрій Чебан, Микола Богданов – у Рибниці; Дмитро Добров, В’ячеслав Когут, Ілля Мільман, Федір Добров, Юрій Левицький, Микола Костишин, Том Зенович – у Бендерах; Володимир Боднар, Григорій Попов, Тетяна Куркіна – у Григоріополі; Олександр Порожан і Володимир Фінагін – у Дубоссарах.
У 2019 році ОРТК відзначила свій 30-річний ювілей.
У зв’язку з ювілеєм багато членів руху були відзначені державними нагородами
Олександр ПЕТРЕНКО.
Фото ІА «Новости Приднестровья».