Нещодавно в редакцію газети «Гомін» надійшов лист від групи пацієнтів Республіканського госпіталю інвалідів Великої Вітчизняної війни (РГIВВВ), в якому ті від щирого серця дякували журналістам і спонсору, який побажав залишитися невідомим, за те, що кожне відділення цього лікувального закладу вже не перший рік регулярно отримує свіжі республіканські газети.
«Пацієнти з великою радістю читають і «Гомін», і «Приднестровье», й «Адевэрул Нистрян». Групу читачів із кардіологічного відділення № 1 особливо тішить те, що є «Гомін», бо наша рідна мова – українська. Читати ж газету рідною мовою особливо приємно», – сказано в листі.
Наш кореспондент зустрівся зі старшою медсестрою першого кардіологічного відділення Євдокією Симоновою, яка безпосередньо керує процесом читання періодики у своєму господарстві. «Років п’ять тому в наше відділення почали приносити газети «Гомін» і «Адевэрул Нистрян». Зауважте, приносили кожного понеділка, тільки в наше відділення і тільки ці дві газети. Ми не знали, чий це жест доброї волі, хто наш благодійник, однак хворі, а потім і медпрацівники досить швидко долучилися до читання газет. Було видно неозброєним оком, що вони це роблять із задоволенням. Приблизно років три тому газети почали розносити в усі відділення госпіталю. Причому до українського та молдавського видань додали російське «Приднестровье», – пояснила медсестра.
Кореспондент дізнався, що газети у відділення надходять із бібліотеки лікувального закладу, і поспішив зустрітися з бібліотекарем, тим більше, що ті пацієнти, з якими розмовляв, розповіли, що вона відкрита і привітна, але строго стежить, щоб газети вчасно доходили до хворих і скрізь були створені умови для читання. Яке ж було моє здивування, коли я дізнався, що цю посаду прикрашає (не інакше) Наталія Попова, більше відома в Придністров’ї як Наталя Сож, член Спілки письменників Придністров’я, автор п’яти поетичних збірок: «Ти запізнилася, ніч» (2003), «У просторі пам’яті нескучному» (2009), «Всесвіт моєї душі» (2015), «Тут були ми» (2015), «В гостях у двох століть» (2021).
Звичайно, моє перше запитання до неї було про те, хто цей добрий чарівник, який зробив мешканцям РГІВВВ (і постійним, і колишнім) цей маленький сюрприз, – передплату на республіканські газети. На що Наталія Владиславівна мені відповіла: «Не знаю і досі, хто цей спонсор, але я бачу, як хворі кардіологічного відділення світяться від радості, коли їм приносять «Гомін». Через кілька місяців три республіканські газети почали надходити в РГІВВВ з таким розрахунком, щоб вони були у всіх відділеннях. Контроль за цією справою був покладений на мене».
Не міг кореспондент обійти стороною й творчість Наталії Владиславівни.
– Чому у Вас такий незвичайний псевдонім – Сож?
Н. П.: Сож – це гаряче улюблена мною білоруська річка, на берегах якої я народилася.
– Як Ви прийшли до поетичної творчості?
Н. П.: До поезії потягнулася рано, завдяки батькам: тато напам’ять знав усього Єсеніна, мама читала вірші білоруською мовою, а в школі були прекрасні педагоги. Навчалася в чудовому місті Львові – в дивовижній атмосфері російсько-української мови, серед кав’ярень, театрів, зимових ковзанок, танців, музики. Так і прийшла.
На сьогодні Наталія Сож відома не тільки в ПМР, а й за його межами. Щирі, живі рядки її віршів знаходять відгук у серцях читачів і слухачів глибоким співпереживанням, пробуджують добрі почуття, народжують відповідні роздуми. Такі вірші хочеться слухати, перечитувати й, радіючи, носити в собі.
На прощання наш кореспондент почув від пацієнтів багато слів подяки на адресу спонсора цієї дійсно потрібної для них акції. Найбільше дякували бібліотекарю-поетесі Наталії Сож, яка особисто розносить газети у відділення і чітко слідкує, щоб у цьому процесі не було ані перебоїв, ані затримок.
«Читайте на здоров’я», – посміхаючись, каже вона
Павло ОСТАПЕНКО.
Фото автора.