Яссько-Кишинівська операція Збройних сил СРСР проти нацистської Німеччини та її союзників розпочалася рано-вранці 20 серпня 1944 року, а завершилася 29 серпня 1944 року повним розгромом великого німецько-румунського угруповання.
Сутність та значення операції
Вона суттєво вплинула на подальший перебіг війни на Балканах. Під час неї звільнили Молдавську РСР та Ізмаїльську область Української РСР.
Яссько-Кишинівська операція мала величезне військово-політичне значення для подальшого розвитку подій у Південно-Східній Європі та здійснення визвольної місії радянських військ. Її задум передбачав прорив оборони противника силами 2-го і 3-го Українських фронтів на ділянках на північний захід від Ясс і на південь від Бендер, за підтримки Чорноморського флоту та Дунайської військової флотилії, оточення та знищення ворожого угрупування, що оборонялося на кишинівському виступі, розвиток наступу на Фокшани, Галац, Ізмаїл.
2-й Український фронт під командуванням Р. Я. Малиновського завдавав головного удару на Васлуй із району Ясс.
3-й Український фронт під командуванням Ф. І. Толбухіна завдав удару з Кіцканського плацдарму в стику з 6-ю німецькою та 4-ю румунською арміями. На момент проведення операції наші війська значно перевершували сили противника в живій силі та техніці.
Проте успіх операції був зумовлений не тільки кількісною перевагою, а й тонким стратегічним задумом.
Одночасно з пунктуальним здійсненням усіх розділів плану оперативного маскування велася підготовка власне до самого наступу: відпрацювання та доведення до військ численних бойових документів, перегрупування та підтягування військ та бойової техніки до ділянок, намічених для прориву, підвезення величезної кількості матеріально-технічних засобів, що обчислюється сотнями залізничних ешелонів, – усе проводилося потай, у глибокій таємниці від ворога.
У повному обсязі тривало навчання військ до майбутньої битви. На заняттях із солдатами, сержантами, офіцерами та генералами відпрацьовувалися ініціативні, сміливі та рішучі дії, питання тісної взаємодії всіх родів військ. Навіть нині, через сім десятиліть, важко уявити масштаби цієї роботи, проведеної з особовим складом напередодні Яссько-Кишинівської операції. Можна сказати лише одне, що вона допомогла зберегти життя не одній тисячі радянських воїнів, особливо в момент прориву укріплень ворога.
У період підготовки до операції велися безперервні наземні та повітряні спостереження. Наші розвідники, в глухі ночі, а часто і у світлий час доби, повзали перед носом у противника, проникали непоміченими в його тил, щоб дістати «язика», ретельно відстежити, «промацати» систему оборони та її довготривалі споруди. Під час цих пошуків вони на місцевості уточнювали розташування вогневих позицій ворожої артилерії та мінометів, мінних полів, дротяних загороджень та інших сюрпризів, які в ніч перед наступом мали знешкодити сапери, знищити або придушити наші артилеристи.
Військова операція розпочалася 20 серпня 1944 року з потужного артилерійського наступу, перша частина якого полягала в придушенні ворожої оборони перед атакою піхоти й танків, а друга – в артилерійському супроводі атаки. О 7-й годині 40 хвилин радянські війська, супроводжувані подвійним вогневим валом, перейшли в наступ з Кіцканського плацдарму і з району на захід від Ясс. Артилерійський удар був настільки потужним, що повністю знищив першу смугу німецької оборони.
Наступ радянських військ підкріпили ударами штурмової авіації по найсильніших опорних пунктах та вогневих позиціях артилерії супротивника. Ударні угруповання 2-го Українського фронту прорвали головну, а 27-а армія в середині дня – і другу смугу оборони.
У зоні наступу 27-ї армії в прорив було введено 6-ту танкову армію, і в лавах німецько-румунських військ, як визнав командувач групи армій «Південна Україна» генерал Й. Фріснер, «…розпочався неймовірний хаос». Німецьке командування, намагаючись зупинити просування радянських військ у районі Ясс, кинуло в контратаки три піхотні та одну танкову дивізії. На другий день наступу ударне угруповання 2-го Українського фронту вело запеклу боротьбу за третю смугу на хребті Марі, а 7-а гвардійська армія та кінно-механізована група – за Тиргу-Фрумос. На кінець 21 серпня війська фронту розширили прорив до 65 км по фронту і до 40 км у глибину і, подолавши всі три оборонні смуги, опанували міста Яси й Тиргу-Фрумос. Таким чином, взяли два потужні укріплені райони за мінімальний термін. 3-й Український фронт успішно просувався на південній ділянці, на стику 6-ї німецької та 3-ї румунської армій.
Наприкінці другого дня операції війська 3-го Українського фронту ізолювали 6-ю німецьку армію від 3-ї румунської, замкнувши кільце оточення 6-ї німецької армії біля села Леушени. Її командувач утік, покинувши війська. Фронтам активно допомагала авіація. За два дні радянські льотчики здійснили близько 6 350 вильотів. Авіація Чорноморського флоту завдавала ударів по румунських та німецьких кораблях, по базах у Констанці та Суліні. Німецькі та румунські війська зазнали великих втрат у живій силі та бойовій техніці, особливо на головній смузі оборони, і почали поспішно відступати. За перші два дні операції було повністю розгромлено 7 румунських та 2 німецьких дивізії.
Радянські фронти 23 серпня вели бої з метою замкнути кільце оточення та продовжувати просування на зовнішньому фронті. 18-й танковий корпус того ж дня вийшов у район Хуші, 7-й механізований корпус – до переправ через Прут у районі Леушен, а 4-й гвардійський механізований корпус – до Леова.
Саме 23 серпня були звільнені Бендери. Важлива роль в оволодінні містом та фортецею Бендери належала зведеному загону, що складався з воїнів 93-ї та 223-ї стрілецьких дивізій. Розглядаючи кандидатури на посаду командира цього підрозділу, командування зупинило свій вибір на Омеляні Івановичу Єрмакові як на досвідченому офіцері.
До складу зведеного загону були включені найкращі підрозділи двох дивізій: навчальні батальйони, окремі роти автоматників, два взводи саперів, рота фугасних вогнеметів для запуску димозавіси на ділянці форсування річки Дністер та на смузі наступу. Висхідний маршрут зведеного загону пролягав лівим берегом річки Дністер, від залізничного мосту – берегом до вигину русла річки (проти північно-західної околиці лісу с. Меренешти на правому березі).
З властивою йому енергією підполковник О. І. Єрмаков готувався до операції, виявляв вогневі точки ворога, відпрацьовував різні способи кидка через Дністер, мінні та дротяні загородження, прокладені на правому березі. Зведений загін, що складався з воїнів 93-ї та 223-ї стрілецьких дивізій під командуванням підполковника О. І. Єрмакова, о 7:30 ранку увійшов до залишеного фашистами міста. Того ж дня 23 серпня о 23:00 столиця Батьківщини – Москва – салютувала воїнам 3-го Українського фронту, які оволоділи містами Бендери та Білгород-Дністровський, 12 артилерійськими залпами зі 124 гармат.
46-а армія 3-го Українського фронту відтіснила аж до Чорного моря війська 3-ї румунської армії, і вона припинила опір 24 серпня. Того ж дня кораблі Дунайської військової флотилії висадили десант біля населених пунктів Жебріяни – Вилкове. Також 24 серпня 5-а ударна армія під командуванням генерала Миколи Берзаріна зайняла Кишинів.
Одним із небагатьох городян, хто звільняв місто в далекому сорок четвертому, був Григорій Соколов. За спогадами Григорія Єрмолайовича, особливо важко розгорталися бої за село Сагайдак Чимишлійського району, яке воїни батальйону зайняли 23 серпня. Вони окопалися й тримали кругову оборону.
Переважаючими силами супротивник перейшов у наступ, але гвардійці билися гаряче і натхненно. Німцям не вдалося зламати їхню стійкість і прорватися. Півтори сотні трупів залишив ворог на полі бою, понад 30 фашистів потрапили в полон. У цих боях Григорій Соколов дістав своє третє поранення. У повоєнний час йому надали звання «Почесний громадянин села Сагайдак».
26-27 серпня 28-а гвардійська стрілецька дивізія переможно вийшла на державний кордон у районі Ізмаїла і, форсувавши Дунай, вступила на територію Румунії, а 9 вересня гвардійців гостинно зустрічала Болгарія.
Бойові досягнення Г. Є. Соколова Батьківщина гідно оцінила. Він нагороджений двома медалями «За бойові заслуги», двома орденами Червоної Зірки, двома орденами Вітчизняної війни ІІ ступеня. Негаразди, що траплялися на життєвому шляху, підточили здоров’я, та не позбавили енергії й оптимізму: до останніх днів свого життя Григорій Єрмолайович брав активну участь у ветеранському русі. Його ім’я назавжди залишиться в історії міста.
Льотчики – представники, мабуть, найбільш романтичної військової професії. Про них складали пісні, знімали фільми, в них закохувалися дівчата. Повною мірою це стосується нашого земляка Миколи Васильовича Кобиляцького. Вдивіться в цей фронтовий знімок (1943 р.) і зрозумієте – це все про нього.
У своїх спогадах він пише: «На початок Яссько-Кишинівської операції наш полк базувався в селищі Цебрикове, біля станції Роздільна. Кілька разів нас вивозили до Дністра, на передній край, для вивчення місцевості, щоб придивлялися до цілей на правому березі. Нам нічого не говорили, але ми, рядові льотчики, здогадувалися, що готується великомасштабний наступ».
У нагородному листі молодшого лейтенанта М. Кобиляцького, представленого до ордена Червоної Зірки за успішну бойову діяльність на території Молдавії, в характеристиці його бойових вильотів є такі рядки: «20.08.44 року під час штурму автомашин і живої сили противника на південь від Бендер точним бомбометанням і рішучими штурмовими атаками стрілецько-гарматним вогнем особисто підпалив дві автомашини та знищив одну вогневу точку противника».
За бойові дії на території України та Молдавії льотчик нагороджений медаллю «За бойові заслуги» та першим орденом Червоної Зірки.
Микола Васильович Кобиляцький продовжив свій бойовий шлях із частинами та з’єднаннями Червоної Армії країнами Європи: Румунією, Болгарією, Угорщиною, Югославією, а закінчив війну в Австрії. За час боїв він здійснив 68 бойових вильотів, був тричі збитий, але завдяки вмілим діям, винахідливості та кмітливості завжди виходив переможцем зі скрутного становища: виводив літак на свою територію і приземлявся в полі.
Перший етап стратегічної операції двох фронтів – прорив оборони та оточення Яссько-Кишинівського угруповання німецько-румунських військ було завершене 24 серпня. Наприкінці дня радянські війська просунулися на 130–140 км. В оточенні опинилося 18 дивізій. 24-26 серпня Червона Армія увійшла до Леова, Кагула, Котовська. До 26 серпня вся територія Молдавії була зайнята радянськими військами.
Блискавичний і нищівний розгром німецько-румунських військ під Яссами та Кишиневом вкрай загострив внутрішньополітичну обстановку в Румунії. Режим Антонеску повністю втратив підтримку громадян. Багато вищих державних і військових діячів Румунії ще наприкінці липня встановили зв’язок з опозиційними партіями, антифашистами, комуністами та почали обговорювати підготовку до повстання.
Радянське командування направило 50 дивізій та основні сили обох повітряних армій углиб Румунії на допомогу повстанню, а 34 дивізії були залишені для ліквідації оточеного угруповання. 27 серпня воно перестало існувати.
28 серпня були взяті міста Бреїла та Суліна, 29 серпня – порт Констанца. Наші воїни ліквідували оточені війська противника на захід від річки Прут. Яссько-Кишинівська операція завершилася повною перемогою радянських військ.
За результатами операції 126 з’єднань і частин удостоєні почесних найменувань, більш ніж 140 бійцям і командирам присуджено звання Героя Радянського Союзу, а шестеро радянських воїнів стали повними кавалерами ордена Слави.
У ході операції радянські війська втратили 67 130 осіб, з них 13 197 убитими, тяжко пораненими та зниклими безвісти, тоді як німецькі та румунські – до 135 тис. осіб убитими, пораненими та зниклими безвісти. Понад 200 тис. німецьких і румунських солдатів та офіцерів потрапили в полон.
Минають роки, але пам’ять про ветеранів, які звільняли нашу Батьківщину від ворога, назавжди залишиться в наших серцях
Ніна ПАНАЇДА.
Фото: history.wikireading.ru