Оновлена пам’ять

Легенди про цього майже билинного богатиря Дмитра Григоровича Бедила досі на слуху не тільки в жителів села Кіцькани, а й далеко за його межами. У сільському музеї щорічно діє експозиція, присвячена видатній людині.


На виставці демонструються нагороди богатиря, листи подяки, фотографії його виступів і заходів, присвячених його пам’яті. Традиційними стали зустрічі з людьми, які були знайомі та спілкувалися з ним, а сільське спортивне свято, поєднане з його іменем, приваблює селян різних вікових груп.

Довідка

Дмитро Григорович Бедило жив у Кіцьканах на вулиці Суворова, 68 понад 10 років. Селянам він запам’ятався своїми яскравими виступами, надзвичайним життєлюбством і гостинністю. До всього ж він був скромною людиною, не любив хвалитися своїми здібностями та успіхами.

Сім’я Дмитра Григоровича оселилася в селі в 1964 році. Його дружина Ірина Валентинівна Крамаренко була призначена головним лікарем туберкульозної лікарні, що розташовувалася в Кіцьканах. Для розміщення співробітників лікарні було створене лікарське селище, де побудували кам’яний півтораповерховий будинок для головного лікаря і 10 дерев’яних (фінських) будиночків для співробітників, які й донині служать житлом для медпрацівників села.
Народився Дмитро в Україні 1921 року в селянській родині. Ріс звичайним хлопцем, а по закінченні школи трудився механізатором у колгоспі: спершу причіплювачем на тракторі, потім – трактористом. Свої особливі фізичні здібності усвідомив саме в той час. Почав потроху самостійно тренуватися. Коли пересів у кабіну бульдозера С-80, а потім і С-100, дивував своїх колег неабиякими фізичними вправами. Одного разу під час поломки пускового двигуна бульдозера, який важить близько 300 кг, він сам дістав його з трактора. Подібні «події» привели Дмитра Григоровича до систематичних занять боротьбою, підняття важких предметів. Так він заохотився виступати перед публікою. На той час він був одним із дев’яти богатирів великої країни – Союзу РСР.

Важкоатлет виконував вправи з двопудовими гирями, згинав двотаврову залізну балку (750 кг), піднімав вагу в 70 пудів, розривав підкови, ланцюги, піднімав однією рукою 180 кг, утримував на ходу дві машини (легкові з пасажирами), скручував залізні монети номіналом в 1 карбованець, забивав 200-міліметрові цвяхи в 70-міліметровий дерев’яний брус долонею й витягував їх назад без інструменту, боровся з биком (він важить більш ніж 1 тонну), укладав його на землю чи поміст, піднімав биків у клітках на спеціальному залізному коромислі.

Дмитро Григорович був на зріст 185 см, кремезний, важив трохи більше за 130 кілограмів. Володіючи видатними здібностями атлета, він водночас був досить простою й товариською людиною у спілкуванні. Підлітки та юнаки особливо його любили. Для них він став кумиром, і тому багато молоді захопилося боротьбою, важкою атлетикою. Один з таких юнаків – Костянтин Григорович Бєлан, який і нині проживає в Кіцьканах. Він згадує ті чудові роки, кінець 60-х – початок 70-х, коли він і його друзі Л. Вестя, С. Урсул, В. Вакар їздили по всій Молдавії, супроводжуючи свого вчителя на виступах.

Найяскравіші його спогади пов’язані з виступом у Бендерах, де наприкінці 60-х років проводився турнір богатирів країни. На нього з’їхалися 7 важковаговиків, які на двох камазівських платформах-сценах демонстрували поєдинки борців. Іще жителі пам’ятають урочисте свято в літньому кінотеатрі села на честь 50-річчя Дмитра Григоровича. На захід приїхали його родичі, друзі, знайомі. Свою маму спортсмен виніс на сцену на долоні. Зал стоячи вітав цю крихітну (в порівнянні з сином) скромну жінку. Крім виступу самого богатиря, тоді ще провели турнір борців з найближчих населених пунктів: Бендер, Тирасполя, Тернівки.

Пам’ятають сусіди й гостинний будинок Д. Бедила. Старожили згадують про бешкетницю-мавпочку, яка жила у Дмитра Григоровича. На одному з численних виступів йому подарували молоденьку мавпу. Спочатку це була кумедна іграшка, яка гуляла вільно по двору, роз’їжджала селом разом із господарем на сірій ГАЗ-24, змушуючи дивуватися і радіти місцеву дітвору. Та коли підросла, вона стала шкідливою пустункою, любила лазити в сусідні курники – обожнювала курячі яйця. Одного разу мавпа вийшла з дому й пішла гуляти по селу. Першою великою спорудою на її шляху виявився сільський універмаг. На першому поверсі розташовувався взуттєвий відділ. От у ньому й розгорнулися головні події цієї подорожі. Люди, побачивши мавпу, почали розбігатися, хтось спробував виставити її з торгового залу. Та куди там! У бій пішло взуття як знаряддя захисту… Тільки з приходом господаря порушниця порядку втихомирилася.

Жителі села любили цю непересічну людину, справжнього богатиря, який несподівано пішов з життя у 52 роки. Д. Г. Бедило похований на сільському кладовищі, на якому встановили невеликий пам’ятник – скульптуру богатиря.
У ці серпневі дні мешканці з гордістю згадують про нього не тільки у зв’язку зі 101-ю річницею з дня народження, а й тому, що, нарешті, здійснилася мрія всіх його шанувальників – на місцевому кладовищі реконструювали пам’ятник знаменитому силачу.
Держадміністрація району та адміністрація села, попри всі труднощі, що виникали час від часу, здійснила давню ідею друзів, колег, громадських діячів: надати пам’ятнику одного з російських богатирів другої половини ХХ століття сучасний вигляд.

Відкриття оновленого пам’ятника Д. Г. Бедила відбулося 24 серпня. У заході взяли участь керівники району й села, місцевих закладів освіти та культури, селяни та люди, які були особисто знайомі з Дмитром Григоровичем. Поміж учасників заходу був і депутат Верховної Ради ПМР Ігор Ярич.
Нагадаємо, що раніше провели реконструкцію пам’ятника та упорядкували територію біля нього, зберегли й реставрували бюст знаменитого селянина. Ініціатором оновлення виступила громадськість Кіцькан. Проект пам’ятника розробив головний архітектор Слободзейського району Віктор Радуленко. На здійснення ідеї використано 42 тисячі рублів у рамках однієї з муніципальних програм. Будівельно-монтажні роботи виконав індивідуальний підприємець Андрій Череп.

У ході пам’ятного заходу глава села Кіцькани Віктор Медведєв зазначив, що в Придністров’ї не руйнують пам’ятники, а створюють чи відновлюють. «Дмитра Бедила пам’ятають на всьому пострадянському просторі! Люди йдуть у небуття, змінюються часи, але пам’ять, завдяки таким заходам, залишається на багато років і передаватиметься далі нашими дітьми та онуками», – сказав керівник.
Глава держадміністрації Слободзейського району та міста Слободзеї Василь Тищенко теж згадав, яким був російський богатир: «Мені в житті пощастило з ним познайомитися ще школярем, я був на його виступі у Володимирівці. У сільському Будинку культури набився повний зал глядачів, яблуку ніде впасти. Всі захоплювалися його силою».

Завідувач місцевого музею Тамара Ігнатенко, яка жила на одній вулиці з Дмитром Григоровичем, сказала: «Він дійсно богатир на вигляд, але був дуже сентиментальним, любив і дітей, і тварин, і його доброта приваблювала людей».

Завідувач бібліотеки Клавдія Канцур зачитала вдячний лист від дочки силача Надії Морозової, мешканки Краснодарського краю, яка не змогла приїхати на відкриття оновленого пам’ятника батькові.
Кіцьканці та жителі району пишаються своїм придністровським богатирем і свято зберігають пам’ять про легендарного силача


Олег ГАВРИЛЕНКО.

Фото з архіву сільського музею та прес- служби держадміністрації м. Слободзеї.