Як парость виноградної лози, плекайте мову.
Пильно й ненастанно політь бур’ян…
Максим РИЛЬСЬКИЙ
Культура мовлення – це правильність, чіткість, точність, виразність мовленого слова, доцільність його вживання, багатство словникового запасу.
Дотриманню культури мовлення сприяють відповідні правила.
1. Правильної літературної мови необхідно вчитися завжди.
2. Треба прислухатися до власного мовлення, критично оцінювати його.
3. Важливо позбутися вживання образливих і вульгарних слів, слів паразитів.
4. Свідомо пильнувати за чистотою і красою свого мовлення.
5. Важливо постійно збагачувати свій словниковий запас, щоб навчитися добре і змістовно говорити.
Культура мовлення спрямована на виховання навичок правильного спілкування.
Мова і культура перебувають в одній поняттєвій площині й органічно поєднані між собою. Слово культура (від лат. cultura – догляд, освіта, розвиток) означає сукупність матеріальних і духовних цінностей, які створило людство протягом своєї історії. Мова – це прояв культури. Плекаючи мову, дбаючи про її розвиток, оберігаючи її самобутність, ми зберігаємо національну культуру.
Культура мови – галузь мовознавства, що утверджує норми на всіх мовних рівнях. Використовуючи відомості історії української літературної мови, граматики, лексикології, словотвору, стилістики, культура мови виробляє наукові критерії в оцінюванні мовних явищ, виявляє тенденції розвитку мовної системи, проводить цілеспрямовану мовну політику, сприяє втіленню норм у мовну практику. Культура мови має регулювальну функцію, адже пропагує нормативність, забезпечує стабільність, рівновагу мови, хоча водночас живить її, оновлює. Вона діє між літературною мовою і діалектами, народно-розмовною, між усною і писемною формами.
Культура мови невіддільна від практичної стилістики, яка досліджує і визначає оптимальність вибору тих чи інших мовних одиниць залежно від мети й ситуації мовлення.
Культура мовлення передбачає дотримання мовних норм вимови, наголосу, слововживання і побудови висловів, точність, ясність, чистоту, логічну чіткість, багатство і доречність мовлення, а також дотримання правил мовленнєвого етикету.
Основні аспекти вияву культури мовлення:
– дотримання всіх правил усного і писемного мовлення;
– точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення;
– використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним;
– забезпечення застосування мови в різних галузях життєдіяльності.
Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою в процесі спілкування та мовленнєву майстерність.
Основні критерії культури мовлення: правильність, точність, логічність, змістовність, доречність, багатство, виразність, чистота.
Правильність – одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, і вільно володіти мовою означає засвоїти її літературні норми: правильну вимову звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічну, граматичну, стилістичну нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.
Про деяких людей кажуть, що вони мають чуття мови. Воно означає наявність природних, вроджених здібностей до мови, вміння відчувати правильність чи неправильність слова, вислову, граматичної форми. Це чуття можна виховати в собі тільки одним шляхом – вдосконалюючи власне мовлення.
Точність пов’язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Уміння оформлювати й виражати думки зумовлюється постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Точність досягається не лише на лексико-семантичному рівні, вона тісно пов’язана з граматичним (особливо синтаксичним) рівнем. Треба так побудувати речення, щоб воно було зрозумілим без напруження думки. Отже, точність – це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, глибоке знання відтінків значень слів-синонімів, правильне вживання фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично-смислових зв’язків між членами речення.
Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки, законами її мовного вираження. Точність визначається й етикою мовця. Саме повага до співрозмовника не дозволить погано знати предмет розмови.
У різних стилях мови вона виявляється по-різному. У науковому – це одна з найперших вимог до тексту, до вживання термінів. Недаремно деякі науки називають точними. Точність у науці – пряма, емоційно-нейтральна. Точність в офіційно-діловому стилі реалізується передусім на лексичному рівні, тобто виявляється на рівні слововживання і пов’язана з урахуванням таких мовних явищ, як багатозначність, синонімія, омонімія, паронімія. Художня точність відображає художньо-образне сприйняття світу, підпорядкована певній пізнавальній та естетичній меті. Неточність у розмовному мовленні компенсує ситуація спілкування, міміка, жести.
Логічність означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, в якому є внутрішня закономірність, яка відповідає законам логіки й ґрунтується на знаннях об’єктивної реальної дійсності.
Логічність виявляється на рівні мислення, залежить від ступеня володіння прийомами розумової діяльності. Пригадаймо безліч народних прислів’їв, які підтверджують цей органічний зв’язок: «Яка головонька, така й розмовонька», «Який розум, така й балачка», «Хто ясно думає, той ясно говорить». Логічність пов’язана з точністю мовлення на всіх мовних рівнях, тобто знанням мови. Правильні, конструктивні думки й добре знання мови породжують логічно правильне мовлення.
Логічні помилки виявляють увесь спектр мисленнєво-смислових порушень – алогізмів, які виникають внаслідок:
– поєднання логічно несумісних слів: жахливо добрий, страшно гарний;
– вживання семантично порожніх (зайвих) слів, тавтології, наприклад: місяць травень, моя особова справа, особисто мене звільнити з займаної посади, о 20-й годині вечора, захисний імунітет;
– порушення порядку слів у реченні: успіх породжує старання;
– зіставлення незіставних понять, наприклад: структура фірми відрізняється від інших фірм;
– підміна понять: у всіх кінотеатрах міста демонструють ту саму назву фільму; ревматичний діагноз не дає можливості мені ходити;
– розширення чи звуження поняття: письменники й поети;
– нечітке розмежування конкретного й абстрактного поняття: нам розповіли про видатного письменника і прочитали уривки з його творчості;
– невідповідність причини й наслідку: збільшення кількості порушень залежить від того, наскільки активно ведуть з ними боротьбу.
Змістовність мовлення передбачає глибоке осмислення теми й головної думки висловлювання, докладне ознайомлення з різнобічною інформацією з цієї теми, вміння добирати потрібний матеріал та підпорядковувати його обраній темі, а також повноту розкриття теми без пустослів’я чи багатослів’я.
Доречність – це такий добір мовних засобів, що відповідає змістові, характерові, експресії, меті повідомлення. Доречність мовлення – це врахування ситуації мовлення, комунікативних завдань, складу слухачів (читачів), їхнього стану, настрою, зацікавлень. Передусім це використання належних мовних засобів, досягнення стильової відповідності. Наприклад, стандартні типові вислови-кліше доречні у діловому мовленні, але зовсім не доречні в розмовному. У наукових текстах недоречною буде експресивна, емоційно-образна лексика, адже там панують терміни, мова формул, графіків, схем тощо. Доречність – це і вміння вибрати форму спілкування (монолог, діалог, полілог), тон, інтонацію спілкування, намагання бути тактовним. Стильова, контекстуальна, ситуаційна доречність свідчитиме про правильну мовленнєву поведінку.
Багатство – це великий обсяг активного словника, різноманітність уживаних морфологічних форм, синтаксичних конструкцій. Звичайна людина використовує близько 3 тисяч слів, добре освічена – 6–9, хоча розуміє в десять разів більше. Порівняймо: словник мови Тараса Шевченка складає понад 20 тис. слів. Багате мовлення – це естетично привабливе мовлення, що відображає вміння застосувати тропи, образно-емоційну лексику, стійкі вислови, урізноманітнити мову синонімами, знання синтаксичних виражальних засобів. Мати «дар слова» означає вміти так організувати своє мовлення, щоб воно вплинуло на людину не лише змістом, а й своєю формою, чуттєвим моментом, щоб принести задоволення тим, на кого це мовлення спрямоване.
Виразність означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови й забезпечується виразністю дикції та чіткістю вимови, а також уміння застосовувати логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність, що передає настрій, оцінку, викликає потрібне сприйняття. Технічними чинниками виразності є дихання, інтонація, темп, жест, міміка. Виразність мовлення – це «душа» мовлення, засіб самовираження.
Чистота. Мова тільки тоді вважатиметься чистою, коли вживатимуться літературно-нормативні слова і словосполучення й правильні граматичні форми. «Каламутять» і засмічують українську мову зайві слова і слова-паразити. Вони заповнюють паузи в мовленні, коли людині важко чітко висловити думку. Найчастіші з них: ну, от, значить, там, як це, чуєш, знаєш, так сказати, типу, розумієш тощо. Їх можна легко позбутися, уважно стежачи за своїм мовленням.
Недоречним є вживання діалектизмів, надмірне захоплення просторічною лексикою, канцеляризмами, запозиченнями. Вживання цих слів може бути доречним у відповідному стилі чи ситуації, а вжиті без потреби, вони роблять мову незрозумілою і важкою для сприйняття.
Не варто «пускати» у свою мову вислови жаргонні, особливо лайливі, треба поставити їм стійку перепону, основану на глибокому переконанні, що вони мають руйнівний вплив на нашу мораль і духовність. І не тільки цуратися недобрих слів самому, а не дозволяти їх вживати у твоїй присутності, адже втратиш повагу до себе. Грубі слова, що звучать у мові людини, можуть засвідчити лише одне: ти повівся не з тим.
Чистота мовлення – це також відсутність суржику: штучно змішаної, нечистої мови, гібриду декількох мов.
До виділених комунікативних ознак можна додати й інші, що свідчать про високий рівень культури, бездоганність і зразковість мовлення, уміння використовувати дар слова з усією повнотою: достатність, стислість, чіткість, нестандартність, емоційність, різноманітність, внутрішня істинність, вагомість, щирість тощо.
Ставлення до мови, потреба розвивати культуру мовлення формується передусім у сім’ї. Батьки закладають найпевніші основи поваги й любові до рідного слова. Школа додає теоретичних знань і практики, а далі в рамках суспільних впливів, культурного оточення, навчання, засобів масової інформації набувається досвід користування словом, збагачується лексика, поліпшується чистота мовлення, але за однієї умови: подолання лінощів і бажання наполегливо працювати над собою.
У наш час чи не єдиним центром впливу на культуру мовлення є школа. Завдання вчителя – формувати її, йдучи від простого до складного, виховувати, створюючи такі ситуації, які сприятимуть мовленнєвій активності школярів.
Тож збагачуйте своє мовлення розумними й добрими словами, виполюйте з нього весь бур’ян, бруд, усе непристойне. Підвищуйте свою культуру мовлення, бо тільки через неї – шлях до загальної культури, інтелігентності, авторитету й поваги серед людей.
Лілія ЧЕРЕСЛЕНКО, вчитель української мови та літератури МОЗ «ТСШ N 14»